Кремінська баянна фабрика

КРЕМІНСЬКА́ БАЯ́Н­НА ФА́БРИКА — під­приємство з виробництва язичкових клавішно-пневматич­них музичних інструментів. Роз­­таш. у м. Кремін­на Луган. обл. Засн. 1929 М. Мозжухіним як майстерня з ремонту гармоній при артілі інвалідів (у ній також працювали О. Мозжухін та П. Ри­балко). 1933 уві­йшла до складу місц. меблевого комбінату, у майстерні стали також виготов­ляти на замовле­н­ня нові муз. інструменти. 1934 на її базі створ. ф-ку з виготовле­н­ня баянів із під­порядкува­н­ням облмісц­про­му. На той час вона не мала обладнаного приміще­н­ня, увесь вироб. процес виконували вруч­ну. На ф-ці працювали 34 особи, які щороку виготовляли бл. 300 баянів, вони від­разу ж стали популяр. серед аматорів та профес. музикантів. Під час 2-ї світової війни будівлю ф-ки повністю зруйновано, а саме під­приємство ліквідовано. Після її закінче­н­ня М. Мозжухін поновив ро­­боту майстерні, яка стала цехом райпобуткомбінату. Від­роджен­­ня ф-ки від­булося 1947. Значну роль у її від­новлен­ні та роз­витку ві­діграло Респ. пром. обʼ­єдн. «Укрголовмузрадіо­пром». Того ж року 60 працівників ф-ки виготовили 60 баянів. Усі роботи проводилися вручну, лише 1950 були встановлені кілька електро­двигунів та влас. силами виготовлені необхідні вер­стати. Вироб-во баянів зросло до 40 од. щомісяця. 1948 під­приємство отримало диплом 1-го ступеня Міністерства легкої промисловості УРСР у конкурсі на кращий баян. Від­тоді баян з маркою «Кремін­не» став ві­домим у СРСР. 1949–67 побудовано 5 нових цехів (стру­гал., роз­кроювал., столяр., слю­сарно-мех. і міховий), що дозво­лило збільшити обсяги виробництва та покращити якість муз. інстру­ментів. 1961 ф-ка виготовила 1400 баянів (понад 100 інструментів щомісяця). У цей період осн. увагу зосереджено на роз­ширен­ні матеріал. бази: будівництво нових приміщень для різних технол. процесів виробництва; фор­мува­н­ня тех. від­ділу КБ з метою вдосконале­н­ня кон­струкцій, роз­шире­н­ня асортименту і під­вище­н­ня якості продукції; забезпече­н­ня по­стача­н­ня голосової сталі, а пізніше й голосових акордів та ін. матеріалів, необхід. для виготовле­н­ня муз. інструментів. 1969–71 споруджено новий гол. корпус ф-ки баянів, до якого пере­містилися усі осн. цехи та допоміжні під­роз­діли, а вироб. процес механізовано і пере­ведено на конвеєр. метод збира­н­ня баянів. 1972 освоєно і налагоджено виробництво футлярів та ременів для баянів, акордеонів, гармонік, електрогітар. У 1970-х — 80-х рр. впроваджувалися новітні технології, системи без­дефект. ви­готовле­н­ня продукції, покращу­вався благоустрій допоміж. при­міщень тощо.

Сусп.-політ. та екон. події на межі 1980–90-х рр. зумовили зміну форми власності та назви: від 1988 — оренд­не під­приємство, від 1994 — ВАТ «Кре­мін­не», від 2000 — ТОВ «Фаб­рика баянів». 1994 припинено виробництво муз. інструментів, ос­тан­ні 3 р. ф-ка про­існувала за рахунок залишеної на складі продукції. 2000 її при­дбав І. Новиков, нині діють столяр. і маслоцех, на яких виготовляють товари нар. вжитку. Кер. під­приємства: М. Матвійчук (1-й дир., від 1934), І. Кушнарьов (1948–67), І. Смиш­­ляков (1967–70), В. Дра­жев­­сь­­кий (1970–73), М. Осипен­ко (1973–77), В. Заїкін (1977–82), Д. Татаренко (1982–95), С. Пра­сол (від 1995), Т. Новикова (від 2008).

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю