Дальстрой (дальбуд)

ДАЛЬСТРО́Й (ДАЛЬБУ́Д) — головне управлі­н­ня будівництва на Далекій Пів­ночі, що керувало територіально-виробничим комплексом, в якому використовували працю увʼязнених. Створ. 13 листопада 1931 по­становою Ради праці та оборони як держ. трест із дорож. і пром. будівництва у р-ні р. Колима. У квітні 1932 для обслуговува­н­ня Д. організований Пн.-Сх. виправно-труд. табір. 4 березня 1938 по­становою РНК СРСР трест пере­творено на Гол. упр. будівництва Далекої Пів­ночі НКВС (від 1946 — МВС) СРСР (від 1939 керівництво знаходилось у м. Мага­дан). Д. за­ймався роз­відкою та видобува­н­ням корисних копалин; здійснював геол.-роз­відув. роботи, дорожнє, цивіл. і пром. будівництво, лісозаготівлі; мав власні пром. під­приємства, с. госп-во, пароплавство. 1932–36 його обʼєкти роз­ташовувались за верх­ньою і середньою течіями р. Колима з притоками (заг. пл. 400–450 тис. км²). По­становою РНК СРСР від 29 червня 1936 Д. пере­дано бас. річок Колима (з усіма притоками) та Індігірка (з притоками Нера та Мома) заг. пл. до 700 тис. км². На 1951 тер. Д., що складала 3 млн км², включала сучасні Мага­дан. обл., Чукот. автоном. округ, частину Респ. Саха (Якутія), Хабаров. краю і Камчат. обл. Структура Д. часто змінювалась, але її основу завжди складали гірничо­пром. і буд. упр. з обслуговуючими їх від­діл. Пн.-Сх. виправно-труд. табору (від 1949 — від­діл. Упр. Пн.-Сх. виправно-труд. таборів). Золотовидобува­н­ня Д. складало бл. половини всього видобува­н­ня золота в СРСР, а в окремі роки навіть більше. 1937 на тер. Д. роз­почато видобува­н­ня олова, вольфраму і кобальту. В роки 2-ї світової війни він забезпечив транс­портува­н­ня бл. половини вантажів, що наді­йшли до СРСР по ленд-лізу через Далекий Схід. На поч. 1953 Д. мав 465 під­приємств (з них 282 пром.) і буд-в, заг. чисельність працюючих сягала 325 тис. осіб. Чисельність увʼязнених в таборах Д. (на 1 січня від­повід. року) становила: 11 100 осіб — 1933, 29 659 — 1934, 36 313 — 1935, 48 740 — 1936, 70 414 — 1937, 90 741 — 1938, 138 170 — 1939, 190 309 — 1940, 187 976 — 1941, 177 775 — 1942, 107 775 — 1943, 84 716 — 1944, 93 542 — 1945, 73 060 — 1946, 93 322 — 1947, 106 893 — 1948, 108 685 — 1949, 153 317 — 1950, 182 958 — 1951, 199 726 — 1952, 175 078 — 1953, 108 985 — 1954, 72 177 — 1955. До виправно-труд. таборів Д. 1932–54 прибуло 859 911 увʼязнених, вибуло — 787 734 (з них звільнено — 445 171, померло — 121 256, втекло — 7800). Від 1940 разом із увʼязненими у Д. працювала значна кількість вільнона­йманих осіб (1952 чисельність вільнона­йманого персоналу становила 146 600 осіб, зокрема понад 23 800 інж.-тех. працівників). Серед них, як і серед увʼязнених, було чимало вихідців з України. По­становою РМ СРСР у березні 1953 Д. із МВС СРСР пере­даний до Міністерства гірничо-металург. промисловості СРСР, 1954 — до Міністерства кольорової металургії СРСР, хоча працю вʼязнів у Д. використовували до 1956. Д. роз­формовано на поч. 1957. Його очолювали Е. Берзін (1931–37), К. Па­влов (1937–39), І. Нікішов (1939–48), І. Петренко (1948–50), І. Мітраков (1950–56), Ю. Чугуєв (1956–57).

Завантажити статтю