Дипломатичне представництво

ДИПЛОМАТИ́ЧНЕ ПРЕД­СТАВНИ́ЦТВО — по­стійний закордон­ний орган зовнішніх зносин держави. Залежно від виду Д. п. очолює дипломат. пред­ставник від­повід. дипломат. класу. Д. п., яке очолює посол, — посольство; Д. п., яке очолює послан­ник чи повірений у справах, — місія. Цим видам Д. п. від­повід­ають пред­ставництва Ватикану — нунціатура та інтернунціатура, які очолюють папські пред­ставники — нунцій та інтернунцій (за новим Кодексом каноніч. права від 1983, цю категорію у дипломат. службі Св. Престолу ліквідовано). У практиці низки держав використовують ін. назви Д. п. У деяких наук. концепціях різновидом Д. п. вважають по­стійне пред­ставництво при між­нар. організаціях (зокрема місії спо­стерігачів); на практиці між ними існує чітка від­мін­ність у сферах від­носин, порядку акредитува­н­ня тощо. Обмін Д. п. від­бувається за домовленістю між державами про встановле­н­ня між ними дипломат. від­носин як між рівноправ. суверен. субʼєктами між­нар. права. Порядок при­значе­н­ня глави Д. п. має свої особливості. Під керівництвом глави Д. п. працює дипломат., адм.-тех., обслуговуючий персонал. Правові положе­н­ня та діяльність Д. п. регламентують Віден. конвенція про дипломат. зносини 1961, дво­сторон­ні угоди та внутр. законодавство країни пере­бува­н­ня. Функції Д. п. за Віден. конвенцією: а) пред­ставництво акредитуючої держави у країні пере­бува­н­ня; б) захист у державі пере­бува­н­ня інтересів акредитуючої країни та її громадян у межах, що допускаються між­нар. правом; в) веде­н­ня пере­говорів з урядом держави пере­бува­н­ня; г) зʼясува­н­ня всіма закон. засобами умов і подій у країні пере­бува­н­ня та пові­домле­н­ня про них уряду акредитуючої держави; ґ) за­охоче­н­ня друж. від­носин між акредитуючою країною й державою пере­бува­н­ня та роз­виток їхніх взаємовід­носин у сфері економіки, культури, науки. Конвенція допускає викона­н­ня Д. п. консул. функцій. Положе­н­ня Віден. конвенції про функції Д. п. мають пере­важно рамковий характер, їх конкретизація належить до компетенції учасників Конвенції, серед яких і Україна. Від­повід. указами Президента України затв. Положе­н­ня про Д. п. України за кордоном (1992), Положе­н­ня про торг.-екон. місію у складі Д. п. України за кордоном (1994). Ріше­н­ня про заснува­н­ня Д. п. при­ймає ВР України. Станом на 2008 Україна від­крила Д. п. (посольства) у 80-ти країнах.

Завантажити статтю