Базар

БАЗА́Р — торгівля широким асортиментом товарів, продуктів харчува­н­ня пере­важно у ви­значений час певних днів тижня, а іноді й кожного дня, на людному місці або в спеціалізованих приміще­н­нях. Близькими поня­т­тями до Б. є ринок, ярмарок. Слово «Б.» означає і місце, і час, і процес, і подію, й рід занять, а отже — й сусп. групи; з ним повʼязані і їхня профес. (ділова) етика, й система цін­ностей, зрештою, їхня субкультура. М. Грушевський вважав, що «торговля була жит­тєвим нервом, першою пі­до­ймою економічного життя Подні­провʼя в часах формува­н­ня Руської держави. Але упадок державного й економічного життя, тривоги й небезпечності ро­зігнали звідси давній боярсько-міщанський патриціат, багатих капіталістів, купців… Зникли за ними артисти й ремісники». Сотні сільс. та містечк. Б. на Сх. Україні виникали і в роки її інтенс. колонізації; «колгоспні ринки» радян. доби виникали всупереч «генеральній лінії», часто — спонтан­но, силою потреби, й до певної межі толерувалися владою. Площа-ринок та май­дан-Б. разом із церквою організовують містечк. та сільс. про­стір, збирають довкола ошатні камʼяниці (на Зх.) чи різнобарвні ятки й рундуки (на Сх.); базарні дні та ярмарк. тижні впорядковують ритм провінц. життя. Базарува­н­ня формує ринк. від­носини й ділову етику, карбує господарчо-фінанс. словник української мови, якій столі­т­тями не вільно було пере­ступати поріг банків та зазирати до бухгалтер. книг. На ярмарку укр. селянин, що цілий рік не бував далі околиці влас. села, міг оновити уявле­н­ня про світ і людей, які деінде живуть і щось інше, окрім пшениці й сала, продукують і продають. Усе це й зумовило роз­виток Б.-базарува­н­ня як характерної й важливої культур. практики українців. Саме на Б. та ярмарках спів­али кобзарі та лірники, влаштовувалися бурсац. лицедійства, зірки провінц. театрів Рос. імперії вимагали в антре­пренерів Гаркун-Задунайських для себе «бенефісу в ярмарок». На київ. Контракти при­їздили по­грати (зокрема Ф. Ліст), послухати (О. де Бальзак). Висвітле­н­ня Б. як культур. практики приводить до поділу «історії Б.» на три часові етапи: Б. (торг, ярмарок) традиц. укр. су­спільства, форми якого окреслилися ще у 15–16 ст. й еволюціонували досить повільно аж до часу руйнува­н­ня цього су­спільства (до колективізації); «колгосп. ринок» радян. часів (епохи загалом антиринкової), химерно доповн. «чорним ринком»; Б.-ринок епохи су­спільно-екон. транс­формації, початком якої можна вважати 1989, коли зміна сусп. ладу в Польщі породила лавиноподібне явище «човникової торгівлі», яка витворила в Україні цілком новий тип Б. Кожен із цих періодів значною мірою виро­став із попереднього, успадковуючи його риси, і всі вони помітно впливали на заг. спосіб життя (тобто культуру) нашого народу. Споконвіку укр. селянин кілька разів на рік їздив на ярмарок, де продавав збіж­жя та ін. продукти влас. праці. Збиралися на ярмарки й багатші продавці, що приганяли отари овець, табуни коней, череди ін. худоби. За свідче­н­ням БСЭ, у 18 ст. особливого значе­н­ня набувають українські великі Б., що складають ярмаркове кільце — 10 оптових Б. йшли один за одним у 7-ми насел. пунктах (Кролевець, Курськ, Полтава, Єлисавет­град, нині Кірово­град, Харків, Суми і Ромни); цим кільцем (бл. 2,5 тис. км) пере­сувалися бл. 100 тис. возів з одними й тими ж торговцями. А на поч. 20 ст. число ярмарків у Рос. імперії пере­вищило 20 тис. (із них 80 % — дрібних). Було в Україні й кілька великих спеціалізов. ярмарків (прообразів товар. бірж) — хмельові (Житомир, Рівне, Дубно) та вовняні (Каховка, Бахмут, нині Артемівськ, Павло­град). Найбільшими в під­рос. Україні були Хрещен., або Контракт. ярмарок у Києві (серед. обіг понад 12 млн руб.), та 3 харківські — Покров. (обіг 12 млн руб.), Троїц. та Успен. (по 6 млн руб.). Ярмарок — такий самий неодмін­ний компонент селян. річного циклу, як сівба, жнива, осін­ні весі­л­ля. У кількох ярмарк. днях концентрується багато граней сільс. та містечк. життя — і тяжка праця, і свято. Ярмарок — місце, де сходяться майже нарівні, потрапляючи до одного ряду, сусп. верхи та низи; це той згусток укр. часо­простору, де його вже загальнові­дома бароковість на­стільки концентрується й набирає барв, що всі, хто брався ярмарок описувати, збивалися на про­грамово-бароковий стиль — і сентименталіст Г. Квітка-Основʼяненко («Солдацький патрет»), і романтик М. Гоголь («Сорочинская ярмарка»), і екс­пресіоніст. сатирик Остап Вишня («Ярмарок»). У їхніх творах усі описи ярмарків сповнені довгих пере­ліків та екс­пресив. вигуків, залиті суміш­шю барв та звуків, високих та низьких. Усе ж у творах зга­даних письмен­ників зу­стрічаємо цілу галерею колорит. по­статей, життя яких тісно повʼязане з Б. — пере­купок, ремісників, чумаків. Бачимо їхнє вбра­н­ня, чуємо характерні вирази та звороти, спо­стерігаємо ритуали цієї мальовничої субкультури. Селянин продавав власноручно вирощ. урожай, ремісник — влас. виріб. Ділову етику старого укр. Б. формував не оптовик-пере­купник, а продавець-виробник. Дослідники свідчать, що в роки роз­горта­н­ня НЕПу мережа ярмарків стала швидко від­новлюватися й навіть зро­стати. За першим ви­да­н­ням БСЭ, 1926 в УСРР від­булося 115 тис. ярмарків у 1,5 тис. насел. пунктів. Це пояснюється роз­воєм індивід. селян. госп-в, а водночас — неефективністю одержавленої торг. мережі. Два ярмарки — Київ. та Харків., — від­новлені 1922, набули статусу респ. Однак су­спільно-політ. клімат став мінятися, надто ж колективізація при­звела до швидкого паді­н­ня ярмаркової торгівлі. За ленін. планами побудови соціалізму в новому су­спільстві жодних Б., торгів, ярмарків не перед­бачалося. Перед­бачався хіба що т. зв. організ. ринок, що обслуговує товар. обіг між держ. під­приємствами, організаціями і колгоспами; між держ. під­приємствами й населе­н­ням. Це означало, що всю вироблену продукцію закуповують держ. по­стачально-збутові організації за фіксованими оптовими цінами й «реалізують» чи «поширюють» через держ. торг. мережу за фіксованими роз­дріб. цінами. Всякий ін. шлях, як і продаж за вищою чи нижчою ціною, вважався незакон., навіть злочин­ним (спекуляція). Швидко стало зро­зуміло, що адм.-командна економіка не може навіть дорівнятися в ефективності давньому ринку-Б. В держ. крамницях по­стійно бракувало най­простіших речей, якість наявних була низькою, кількість — то надто великою, а здебільшого — надто малою, й через фіксованість ціни по­стійно виникав дефіцит. Панува­н­ня дефіциту витворило в рад. су­спільстві особливу субкультуру «торгівлі без грошей», коли їх замін­ником у при­дбан­ні потріб. товару ви­ступали родин­ні чи дружні звʼязки, матеріал. хабарі, послуги. Втім, поруч із домінуючим «організованим ринком» у СРСР допускався «ринок неорганізований, що обслуговував потреби торгівлі між колгоспами й колгоспниками; між колгоспами, колгоспниками, робітниками й службовцями». Тут селянам до­зволялося «реалізовувати надлишки продукції присадибних ділянок», а колгоспам — те, чого не за­брано за сміховин­но низькими цінами «в закрома Родіни». Селяни 2-ї пол. 20 ст. торгували майже так, як їхні предки. На радян. «колгосп. ринках» продавалися пере­важно місц. овочі, фрукти, мʼясні та молочні продукти помітно вищої якості, аніж у держ. крамницях, але й за вищими цінами. Не всі радян. городяни могли собі до­зволити щодня чи щотижня купувати там харчі. «Харчується з базару» — то була ознака високого майнового статусу.

У 60-і рр. було від­новлено Сорочин. ярмарки, які за тодіш. умов на­справді стали більше культур. практикою, аніж господарчою ін­ституцією. Оновлені ярмарки мали неодмін­ну «культурно-масову» частину, своєрідне костюмов. шоу, де фігурували гоголівські герої й сам Гоголь. Складовою частиною цих ярмарків було «Свято гумору й сатири» до Дня врожаю й від­кри­т­тя Сорочин. ярмарку. Були в ті часи й інші Б., що заповнювали пустоти «економіки дефіциту», — т. зв. «барахолки», де купити можна було будь-що — від старих меблів, «закордон.» туфлів чи джинсів до старих монет та орденів. «Барахолки» в кризові роки — воєн­ні, повоєн­ні чи просто голодні — були єдиним способом для багатьох людей прохарчуватися, продавши «щось із речей». Але в ситніші часи держава боролася з «барахолками», які ставали ка­налом збуту «лівої», тобто чорноринк. продукції під­приємств, тому по­стійно вони існували лише в пд. порт. містах (Одесі, Керчі, Миколаєві), де моряки з торг. суден збували футболки, джинси та дешеву косметику, при­дбані на роз­продажах у закордон. портах. Б. слугував джерелом свого роду «гамбурзького рахунку» товарів та грошей, був мало не єдиним обʼєктив. індикатором екон. стану держави, а базарні ціни — індикаторами реал. інфляції.

Якісна транс­формація укр. Б. почалася з появи т. зв. «човників». Коли в Польщі при­йшла до влади «Солідарність» і ціни на товари там стали вільними, то в СРСР якраз роз­кручувалася інфляція, хоча й зберігалися низькі фікс. ціни на багато товарів, зокрема на залізничні квитки, зате від­крилися зх. кордони. Завдяки цьому на поч. 90-х рр. із укр. крамниць зникали фото­апарати, телевізори, молотки, скла­дані ножі, електролампочки, бавовн. рушники, шкарпетки тощо, натомість по всіх містах Сх. Польщі швидко повиро­стали т. зв. «руські ринки». Багатотисячна армія «човникових» торговців сформувала своєрідну субкультуру із влас. звичками, словником, зовн. ви­глядом. Вокзали та потяги на Захід заповнилися енергій. людьми серед. віку в турец. спортив. костюмах з величез. валізами. Винахідливість «човників» у пошуках товарів на вивіз, їхня витривалість у подолан­ні транс­порт. невигод і суворих митників та прикордон­ників не знали меж. Не­вдовзі влада звільнила фікс. ціни (що зменшило потік «човників», але не пере­пинило його) і вже стала замислюватися, чи не прикрити трохи знову кордони, але тут кінець при­йшов не «човникам», а тодіш. владі.

У незалеж. Україні дуже швидко поруч зі старими мʼясо-овочево-гвоздич. базарами виникли аналоги польс. «руських ринків», де сиділи «човники» й продавали вже не млинки на каву й фото­апарати, а польс., румун., турец. дешевий товар — жуйки, колготки, «галяретки», футболки, кросівки та шкіряні куртки. Вигідність «човникової» торгівлі в старих її формах швидко падала, і в кількасот­тисяч. середовищі, яке про­йшло крізь цю сувору, але ефект. школу ринк. економіки, почалися динам. якісні зміни. Зʼявилися не лише «гурти», що працювали на одного багатого «хазяїна», а й «оптовики», що гнали з Польщі й до Польщі (Туреч­чини, Румунії, потім і Росії) вантажні фургони з товаром. З часом повиро­стали сотні «комерц. ларків» з польс. та турец. товаром у великих і малих містах України, а згодом — міні- й супермаркети. У лавах «човників» пере­важали люди не­старі, енергійні, багато яких мали вищу освіту й кваліфікацію, яка тепер ставала непотрібною. Подивившись на життя у закордон. сусідів, вони швидко засвоювали уроки тамтеш. роз­винених ринк. су­спільств, а потім за­стосовували їх удома. Втім, тепер «човникам» уже не обовʼязково було навіть їхати до Польщі. У Києві та ін. великих містах виросли великі оптові Б., де «човники» з укр. периферії можуть купити пиво, жуйку, шоколад і сигарети ящиками, повезти до свого провінц. містечка й продавати там у ларку чи на базарі, але вже дорожче. За умов великих мас­штабів прихованого без­робі­т­тя це стало способом вижити для сотень тисяч українців. Нинішні величезні Б. стали для пере­січ. небагатого українця своєрідним вікном у сучас. світ (поряд із телевізором). На великому базарі (як-от Троєщин. реч. ринок у Києві) можна купити практично все (від їжі й одягу до меблів і будматеріалів) і помітно дешевше, ніж у крамницях. Можна пройтися «вʼєтнам.» чи «турец.» рядами, де справжні вʼєтнамці й турки пʼють свій чай, пере­мовляються по-своєму, слухають свою музику і ввічливо пропонують свій товар за укр. гривні. Усе це свідчить про те, що оновлене «базарува­н­ня» в сучас. Україні не лише не від­ходить на задній план, по­ступаючись «шоп­пінгові» в супермаркетах зх. типу, а навпаки — набирає нових сил та барв.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю