Берло Ганна Львівна

Визначення і загальна характеристика

БЕ́РЛО Ганна Львівна (05(17). 09. 1859, містечко Вороньків Пере­яслав. пов. Полтав. губ., нині село Борис­піл. р-ну Київ. обл. — 1942) — педагог, історик, громадсько-культурна діячка. Із старовин­ного, але збіднілого козац.-старшин. роду. Рано втратила батьків. Закін. під­готовчий пансіон Карла фон Кремера (1870, Борис­піль); із золотою меда­л­лю — Ольгинську гімназію (1876, Київ). Мала здібності до медицини, але через матеріал. об­ставини залишилася в гімназії на посаді клас. на­ставниці, а від вересня 1878 — викладач російської мови. У 1881–1904 працювала також і в ново­створ. приват. жін. гімназії В. Ващенко-Захарченко. Мала приват. учениць із нац.-сві­домих укр. родин. Слухала публічні лекції з історії В. Антоновича в Університеті св. Володимира у Києві, з історії зарубіж. літ-р М. Дашкевича та історії мови й рос. літ-ри В. Малиніна. Автор під­ручників з рос. граматики у 2-х ч. (до 1917 1-а витримала 10 ви­дань, 2-а — 5), з укр. граматики (видавництво «Сіяч», 1919). Була причетна до справ Старої громади та видавництва «Вік» (засн. О. Кониський). На поч. 90-х рр. у групі науковців під керівництвом В. Антоновича (пізніше — М. Грушевського) активно працювала над скла­да­н­ням біогр. словника укр. діячів. Серед праць — біо­графії П. Гулака-Артемовського та Н. Забіли. Знала 5 іноз. мов (англ., нім., польс., франц., італ.), опублікувала в «ЛНВ» пере­клади новели Р. Кіплінґа «Чудо Пуран-Багата» (під псевд. Г. Альбова) та поезій П.-Б. Шеллі, низку власних віршів (під крипт. А. Б-О), пере­клади поезій Г. Гайне в г. «Руслан» (Львів). Писала картки до майбут. словника Б. Грінченка, працювала у засн. ним «Просвіті» (1906–08). Була в 1-му складі УНТ (від 1908). Опублікувала в «Чтениях» Товариства Нестора Літописця (т. 17–18) істор. роз­відку про свого пращура А. Берло (як від­повідь на ста­т­тю О. Лазаревського «Из семейной хроники Берлов» в «Киевской старине», 1899, № 1). Через слабке здоровʼя неодноразово лікувалась за кордоном. У Львові та Відні, за доруче­н­нями О. Кониського, зу­стрічалася з О. Барвінським. Від січня 1919 працювала в УАН у Комісії словника живої української мови, а в липні 1919 на пропозицію В. Модзалевського стала н. с. По­стій. комісії для скла­да­н­ня біогр. словника діячів України УАН і залишила пед. працю. 1921 для цього словника написала біо­графії лікаря-хірурга А. Вакара та П. Конюскевича, митрополита Тобольського. 1927–29 опублікувала у ви­да­н­нях Академії цінні спогади про громад.-наук. життя Києва за 70 р. Листува­н­ня Б. зберігається у ЦДІА України та в Ін­ституті рукописів НБУВ.

Пр.: Учебник рус­ской грам­матики для младших клас­сов средних учебных заведений. Этимология. К., 1903; Био­графический очерк Арсения Берло, епи­скопа Пере­яславского и Борис­польского. К., 1904; Учебник рус­ской грам­матики для средних учебных заведений. Ч. 2. Синтаксис. К.; С.-Петербург, 1905; З листува­н­ня Василя Доманицького // За сто літ. Кн. 1. К., 1927; З минулого. Баришпільський пансіон і П. П. Чубинський // Україна. 1927. Кн. 3; З київського життя 1880 — 1890 // Там само. 1928. Кн. 4; Мої зна­йомства з деякими українськими діячами // Там само. 1929. № 33, берез.–квіт.

Літ.: Богачевська-Хомʼяк М. Білим по білому: Жінки в громадському житті України. 1884–1939. К., 1995; Герасимова Г. П. Педагогічна і наукова діяльність Ганни Берло (1859– 1942) // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. К., 2001. Вип. 4; ЇЇ ж. Г. Берло і київські науковці кінця ХІХ — початку ХХ ст. // Там само. К., 2002. Вип. 6.

Г. П. Герасимова

Завантажити статтю