Абревіація

АБРЕВІА́ЦІЯ (лат. abbreviatio — скороче­н­ня) — один зі способів словотворе­н­ня. Роз­винувся у 20 ст. А.– обʼ­єд­на­н­ня скорочених основ (по­стійний пред­ставник — пост­пред), скорочених і повних основ (головний лікар — головлікар), а також творе­н­ня простого похідного слова шляхом довільного скороче­н­ня твірної одиниці (магнітофон — маг). В укр. мові, як і в ін. словʼянських, А. характерна здебільшого для імен­ників і рідко використовується у прикметниках (культ­просвітній, санепідеміологічний). Унаслідок А. виникає складно­скорочене похідне слово — абревіатура, що здебільшого буває еквівалентною словосполучен­ню, яке її мотивує: «медичне обслуговува­н­ня — медобслуговува­н­ня». За морфемною будовою абревіатури бувають подільними і неподільними. У перших чітко виділяють усі частини, які можуть сполучатися з ін. словами чи морфемами. До таких в укр. мові належать, напр., слова з елементами вет-, військ-, мат-, мед-, політ- у першій позиції (медо­гляд, медперсонал, медпрацівник, медпункт, медсанбат, медсестра) чи -кор, -ком, -орг, -пред у другій (пов­пред, торг­пред). До морфемно неподільних належать буквені та звукові абревіатури. Складники абревіатур ви­значають їхні види. Літерні (ініціальні) абревіатури складаються з початк. літер (РУХ, ООН, НАНУ), звукові — з початк. звуків (загс), складові — з початк. складів кожного слова словосполуче­н­ня (штабарм). Існують мішані абревіатури, в яких по­єд­нані початк. частина першого слова і ціле друге (райрада), початок першого слова та кінець остан­нього (рація — від [ра(діо) (стан)ція]). Поділ абревіатур на складники якісно інший, ніж у не­скорочених одиниць. У їхній будові виділяють своєрідні аброморфеми, межі яких не збігаються зі звичними спів­від­носними за формою морфемами (-ком: виконком, міськвиконком і комітет). Подібно до ін. морфем аброморфеми наділені значе­н­ням. По­вторюються у багатьох словах і в сполучен­ні з різними основами (військ­кор, військлікар, військмор, військспец, військтехнік), отож, вони є активними словотвір. формантами. Від 60-х рр. 20 ст. у А. спо­стерігається посиле­н­ня тенденції до створе­н­ня абревіатур, зовні схожих на звичні слова: бер, валокордин, газотрон. Їх називають акронімами. Слова цього типу особливо поширені в наук. мові, де їх вживають як терміни: аероторія, акваторія, лавсан, мелан, поропласти. При творен­ні акронімів сві­домо прагнуть уподібнити їх до мило­звучності звичних не­скорочених слів мови, іноді ігноруючи навіть повну омонімію, напр.: АМУР (автоматична машина упр. та регулюва­н­ня), ДІД (двофазовий індукційний двигун), МАРС (машина автоматич. реєстрації і сигналізації), БОР (батарея оптичної роз­відки). У сучас. укр. мові активізувався процес скороче­н­ня слів за абревіатур. способом, тобто не на морфемному шві, що притаман­не роз­мов. стилю: неформали (пред­ставники неформал. організацій), рок (рок-н-ролл), фанати (фанатики) і т. ін. Абревіатури обʼ­єд­нуються у великі темат. групи: назви країн (ПНР — Польська Народна Республіка), партій (УРП — Українська республіканська партія), організацій (ЄС — Європейський Союз), установ (СБУ — Служба без­пеки України), машин і приладів (ГАЗ — Горьковський автомобільний завод, ЕОМ — електрон­но-обчислювальна машина, зем-снаряд). Вони стають твірними для багатьох похідних слів, серед яких пере­важають імен­ники — назви осіб (метробудівець, фізкультурник) і від­носні при- кметники (медсанбатівський, профкомівський). Абревіатури активно поповнюються запозиче­н­нями (алгол, кобол). Багато з них є термінами: байт, варикап, вариконд, салол.

Завантажити статтю