Алкоголь

АЛКОГО́ЛЬ (вiд араб. al-kuhl — дрібний порошок) — алкоголi — iнакше спирти — клас органiчних сполук алiфатичного ряду, що мiстять гiдроксильну групу (ОН). Широко використовуються як сировина у промисловому синтезі, як роз­чин­ники (напр., етиловий, метиловий, бутиловий спирти) тощо. У побутi — етиловий (вин­ний) спирт — летка про­зора рідина, що має своєрідний пекучий смак. Легко роз­чиняється у воді в різних пропорціях і в органіч. роз­чин­никах. Має дезінфікуючі властивості. Етил. спирт створюється при ферментації декс­трози та ін. цукрів унаслідок анаеробного метаболізму. За своєю хім. структурою й особливостями метаболізму належить до не­протеїнових харч. речовин, а за своїми фармаколог. властивостями (напр., здатність пригнічувати центр. нервову систему) близький до барбітуратів та наркотиків типу етил. спирту. Фармакологічно є сут­тєва різниця у дії малих і великих доз А. на діяльність мозку та судин. апарату. При спалюван­ні 1 г А. виділяється 7,1 калорій. Калорійність А. вища, ніж калорійність вуглеводів та білків. Хоча спирт. виробництво належить до харчової промисловості, більшість учених не вважає А. справжнім харч. продуктом, оскільки організм не утилізує енергет. потенціал спирту. Навпаки, при обміні А. втрачаються жит­тєво необхідні речовини. В організмі людини присутні малі кількості свого, т. зв. ендоген­ного, А. (рівень у крові від 0,1 до 20 мг/100г), але якого-небудь фармакологічного впливу вони не справляють. Екзоген­ний А. всмоктується в ротовій порожнині, стравоході, шлунку і тонкій кишці, але тільки в остан­ній швидкість резорбції (всмоктува­н­ня) є значною. Найшвидше від­бувається резорбція роз­чиненого спирту; вино і пиво всмоктуються повільніше. У нормі з організму людини серед. ваги А. зникає зі швидк. 7 г/год., здебільшого за рахунок окисле­н­ня. Порівняно невелика частина А. (бл. 10 %) виділяється через нирки і легені у не­змін­ному ви­гляді, ще менше — з потом. А. є складовою частиною різноманіт. алкогол. напоїв (А. н.). Натурал. способами отрима­н­ня А. н. є ферментації вино­град. (вино) та яблуч. (сидр) соків, солоду (пиво). «Чистий» А. високої концентрації (горілка, віскі тощо) виготовляють зі злаків (ячмінь, пшениця, рис тощо) і овочів (картопля, цукр. буряк тощо). Використовують також методи хім. синтезу А. Виготовляють А. н. як пром. способом, так і в домаш. умовах, ку­старно (напр., самогон), що за­звичай містять значну кількість домішок (сивушні масла, ін. спирти тощо). Пром. виробництво А. н. регулюється низкою вимог до якості, складу та кількості речовин, що містяться в А. н. Ку­старне виробництво А. н. у багатьох країнах повністю (зокрема й Україні) або майже повністю нелегальне. А. н. діляться на слабоалкогольні і міцні. Різні сорти горілки мають міцність (тобто концентрацію А.) у середньому 30–50 % (30–50°), вина — 10–20 %, звичайні сорти пива — 3–5 %, коньяк — 50 % і вище, лікери — 40–50 %, ром — до 70 %. Країнами з найбільшим пром. виробництвом А. н. у світі є США, Велика Британія, Франція, Німеч­чина, Канада та ін. Виділяють країни з традиційним домінува­н­ням вин серед усіх спожитих А. н. (т. зв. країни вина: Італія, Франція, Грузія, Іспанія), домінува­н­ням пива (т. зв. країни пива: Німеч­чина, Австрія), але цей поділ від 60–70-х рр. 20 ст. по­ступово нівелюється. Рівні спожитого А. (вимірюється у літрах «чистого» А. на душу насел. за рік) від­мін­ні у різних країнах залежно як від традицій (напр., нижчий у країнах з домінува­н­ням мусульман. релігії), так і політики країн (напр., деякі скандинавські з роз­винутими системами під­триманих державою протиалкогол. профілакт. дій). Можна виділити країни з дуже високим рівнем вжива­н­ня А. на душу насел. (напр., Росія — 18–20 л) та країни з низьким рівнем (напр., Норвегія — 4,5–5,0 л на душу насел.). Оціночна кількість для України у 2000 становила 10– 10,6 л А. на душу насел., рівень, аналогічний такому в Угорщині, Словач­чині та ін. У всіх країнах світу понад 95 % спожитого А. припадає на людей актив. віку.

А. н. ві­домі людині з давніх-давен і традиційно належать до дорогих виробів і товарів (існують поня­т­тя «дорогі вина, коньяки», «екс­клюзивні А. н.» тощо). Виноробство спри­ймається звичайно не тільки як ремесло, а й як мистецтво. Вочевидь, це повʼязано з різноманітними проявами впливу А. на людину: «роз­ганяє нудьгу», «під­носить на­стрій», «надає бадьорості й сміливості» тощо. Такий вплив на людину забезпечив А. легальне і важл. місце серед засобів «побутової психофармакології». Однак ви­вче­н­ня станів алкогол. спʼяні­н­ня примусило вже в серед. 20 ст. остаточно від­мовитися від уявле­н­ня про цілковиту не­шкідливість ужива­н­ня А. Роз­різняють просте, ускладнене і патологічне алкогол. спʼяні­н­ня (офіц. термін — «алкогольна інтоксикація», спричинена вжива­н­ням А.) В Україні цей діа­гноз, згідно з чин­ним законодавством, може встановити тільки лікар-нарколог на під­ставі низки клінічних ознак (зміни міміки, поведінки, мови, ко­ординації рухів та ін.). Лабораторне дослідж. наявності під­вищених концентрацій етил. спирту в біо­середовищах людини (кров, сеча, повітря видиху, слина тощо) має лише допоміжне значе­н­ня, оскільки звʼязок між кількістю етил. спирту в біо­середовищах і рівнем спʼяні­н­ня досить умовний. Вміст етил. спирту в крові як ознака можливої алкогол. інтоксикації має вирішальне значе­н­ня здебільшого для судово-мед. практики.

Спожива­н­ня А. н. може при­звести до виникне­н­ня соматичних (фіз.), психол. та соц. про­блем. Стани алкогол. спʼяні­н­ня без­посередньо повʼязані з більшістю травм (виробничих, транс­порт­них, побутових) та низкою гострих мед. ускладнень (напр., гострий панкреатит, смерть від отруєнь). Збільше­н­ня спожива­н­ня А. н. без­посередньо корелює зі збільше­н­ням кількості таких захворювань, як рак ротової порожнини і гортані, стравоходу, шлунка, печінки, прямої кишки і молоч. залози, гіпертонія, інсульти, цирози печінки, виразки шлунка та ін. Одним із найнебезпечніших наслідків вжива­н­ня А. н. є можливість формува­н­ня ад­дикції та ін. алкогол. роз­ладів (див. Наркологічні роз­лади). Про людей, які мають ад­дикцію до А. н., кажуть, що вони вже не вживають А. н., а «зловживають» ними. Понад 80 % усієї кількості споживаних А. н. у різних країнах звичайно припадає на споживачів А., а не «зловживачів». Саме тому 80–90 % «нетверезого» травматизму стосується осіб не з нарколог. роз­ладами, а людей формально здорових. Серед соц. наслідків спожива­н­ня А. — невдачі на роботі, нещасні випадки, ускладне­н­ня родин. життя тощо.

У 80–90-х рр. 20 ст. зуси­л­лями ВООЗ і низки науковців сформовано поня­т­тя «без­печні межі вжива­н­ня алкоголю» та «стандартна доза алкоголю». Стандартна доза алкоголю — 1 U (англ. unit — одиниця, іноді one drink — одна випивка) — дорівнює 8 г або 10 мл чистого А. Від­повід­но вирахувано кількість стандарт. доз у різних напоях (напр., 1 пляшка звичай. пива — 2,0 U, міцного пива — 3,0 U, 1 пляшка А. н. 40 % — 20,0 U тощо). Рекомендовані межі без­печ. вжива­н­ня А. встановлено у ви­гляді таких правил: для чоловіків не більше 20 U на тиждень і не більше 14 U на тиждень для жінок; не більше 4 U А. за один день для чоловіків та 3 U для жінок; не вживати А. н. принаймні 3 дні на тиждень; ніколи не пере­вищувати межі у 5 U за будь-якої нагоди вжива­н­ня А. н. Установлено, що дотрима­н­ня без­печ. меж вжива­н­ня А. н. дає можливість уникнути будь-яких ризиків для здоровʼя, повʼязаних із вжива­н­ням А. У регуляції вжива­н­ня А. є 2 осн. під­ходи: повна особиста тверезість і рац. ставле­н­ня до А. («кероване вжива­н­ня»). На рівні держ. політики практично не існує країн, які не вдаються до регуляції спожива­н­ня А. Особиста тверезість — досить роз­по­всюджена позиція в різних країнах світу. Для її об­стоюва­н­ня та популяризації створ. низку між­нар. і нац. громад. організацій (напр., ІОГТ — Інтернац. організація гуманізму і тверезості, що налічує декілька міль­йонів членів з понад 50 країн). В Україні працюють як філія ІОГТ, так і ін. організації тверезості. Рац. ставле­н­ня до А. і регуляція його вжива­н­ня (у напрямку обмеже­н­ня і по­ступового зменше­н­ня) є осн. позицією ВООЗ, Між­нар. організації праці і базовою при формуван­ні нової укр. держ. політики щодо А.

Алкогольна політика (політика щодо А.) — це діяльність органів держ. і місц. влади, управлі­н­ня, спрямована на контроль та регуляцію виробництва, роз­по­всюдже­н­ня А., профілактику чи зменше­н­ня негатив. наслідків його вжива­н­ня. Історія людства знає немало прикладів, коли робилися спроби вирішувати алкогол. про­блеми в су­спільствах простим способом — повною забороною А. (т. зв. «сухий закон»), що неодноразово практикувалося у 20 ст. (Рос. імперія в 1915, США — від 1919 до 1933). Близькою до них була й ві­дома кампанія в СРСР 1985: «сухий закон» введено не було, але ідеологія кампанії мала на увазі цю мету. Базовим для таких політ. дій є постулат, що А. — це щось чужорідне в житті су­спільства. Але історія людства, поведінка людей у різних культурах і в різні часи засвідчують протилежне. Ро­зумі­н­ня цього лягло в основу сучас. під­ходів до формува­н­ня алкогол. політики. ВООЗ стала ініціатором затвердже­н­ня у 1992 на Всеєвроп. конф. (50 країн) у Парижі Європ. плану дій щодо А. До нього при­єд­налася й Україна. Мета прийнятої заг.-європ. концепції і Плану дій сформульована як намага­н­ня по­ступово зменшувати кількість спожитого А. всім насел. країн. Таке пере­несе­н­ня акцентів із практики не­адекватних заборон до адекват. обмежень, регуляції і профілакт. на­вча­н­ня всього насел. дало змогу деяким країнам Європи сут­тєво зменшити рівень спожива­н­ня А. на душу насел. (Франція, Швеція, Італія, Португалія, Фінляндія та ін.). Осн. принципи сучас. повноцін­ної держ. алкогол. політики такі: викори­ста­н­ня екон. важелів для контролю і по­ступового обмеже­н­ня виробництва А. як стратегії профілактики (акцизи, регуляція цін, податки та ін.); обмеже­н­ня до­ступу до А. з метою профілактики наслідків його вжива­н­ня (віковий ценз, ліміти часу продажу А., обмеже­н­ня вибору місць продажу тощо); обмеже­н­ня вжива­н­ня А. у громад. місцях, в особл. умовах (заборона керува­н­ня транс­портом у нетверезому стані тощо); створе­н­ня повноцін­ної системи алкогол. профілактики, яка б складалася з профілакт. інформува­н­ня (цільові інформ. кампанії, профілакт. інтервенції) і профілакт. на­вча­н­ня (цільові семінари, тренінги тощо); обмеже­н­ня реклами й забезпече­н­ня адекват. інформува­н­ня щодо реал. якостей і особливостей А., заборона реклами, спрямованої на дітей, заборона залуче­н­ня алкогол. виробників до під­тримки спорт. та ін. масових заходів; забезпече­н­ня права громадян на прожива­н­ня (за їхнім бажа­н­ням) у вільному від впливу А. середовищі; формува­н­ня адекват. алкогол. політики на місц. рівні (за місцем прожива­н­ня, на під­приємствах тощо); створе­н­ня комплексних лікув.-реабілітац. про­грам, що мають біо­психосоц. орієнтацію, для людей, залежних від А. Покраще­н­ня алкогол. ситуації в деяких європ. країнах у 90-х рр. 20 ст. від­булося, зокрема, на тлі від­мови держави від алкогол. монополії (напр., у Швеції); при введен­ні алкогол. монополії держави оста­н­ня бере на себе функції виробництва і продажу А. н. Це ініціювало низку дослідж. стосовно ролі монополії в алкогол. політиці. Україна в 1999 почала роз­робляти Держ. концепцію політики щодо А. та наркотиків, що формується згідно з узятими на себе між­нар. зобовʼяза­н­нями та враховуючи світ. досвід.

Завантажити статтю