ЛАВРО́В Давид Мелітонович (09(21). 06. 1867, м. Єлець Орлов. губ., нині Липец. обл., РФ — 26. 12. 1928, Одеса) — фармаколог, біо­хімік. Доктор медицини (1897), професор (1903). Закін. фіз.-мат. (1890) та мед. (1893) факультети Моск. університету, де й працював до 1895. У 1895–97 — у терапевт. від­діл. Обухов. міської лікарні для чорноробів; водночас від 1895 — у Військ.-мед. академії (обидві — С.-Пе­тербург). 1898–1900 стажувався за кордоном, зокрема в Маґдебур., Ляйпциз. та Кеніґсбер. (нині Калінін­град, РФ) університетах. Від 1900 — в Ін­ституті екс­перим. медицини (С.-Пе­тербург): від 1902 — пом. зав. особливої лаб. із заготовки протичум. препаратів; водночас від 1901 — приват-доцент Військ.-мед. академії; від 1903 — завідувач кафедри фармакології, дієтетики й історії медицини, 1909–11 — декан мед. факультету Юрʼєв. університету (нині Тарту, Естонія), 1907 брав участь в організації при Університеті Мед. товариства ім. М. Пирогова, 1912–13 був його головою. Неодноразово пере­бував у закордон. наук. від­рядже­н­нях у Німеч­чині, Франції та ін. 1918 разом з Університетом еваку­йов. до м. Воронеж (Росія), при­знач. чл. Комісії з організації Воронез. університету, де створив і очолив каф. фармакології. 1922–28 — завідувач кафедри фармакології Одес. мед. ін­ституту. Ви­вчав вплив лецитинів на організм тварин, роль лецитинів у механізмі дії лікар. речовин, хімізм пере­травле­н­ня білків. Автор по­­сібника «Основы фармакологии и токсикологии» (О., 1923; українською мовою — Х.; О., 1930) та роз­ділу в 1-му томі керівництва для лікарів і студентів «Основы тера­пии» (Ленин­град; Москва, 1925).