ЛА́Т­ТА Василь Петрович (29. 12. 1921, с. Пчолин­не, округ Снина, нині Словач­чина — 27. 06. 1965, Бра­тислава, похов. у рідному селі) — український мово­знавець у Словач­чині. Кандидат філологічних наук (1957). Навч. у гімназії в м. Мукачеве (Закарп. обл., до 1938), рос. гімназії в Празі (1942), ви­вчав хімію у Політех. ін­ституті у Відні (1942–44), закін. Ленінгр. університет (нині С.-Пе­тербург, 1950). Спів­засн. рос. гімназії у Меджилаборцях та Гумен­ному (1945), пед. гімназії у Меджилаборцях (1952–54 — директор). Викладав рос. мову у Пряшів. (1952–54) та Брати­слав. (1954–65) університетах. Досліджував укр. говори Пряшівщини, ви­значив словац.-укр. мовну межу, за­пропонував теорію регіонал. та нац. лінгвіст. атласів, періодизацію роз­витку фонол. систем у сх.-словʼян. мовах. Автор «Атласу українських говорів Східної Словач­чини» (Пря­шів, 1991; на 399-ти картах по­значено фонет. та морфол. явища з 270-ти укр. сіл Сх. Словач­чини), а також низки наук. публікацій. Ви­ступав з наук. до­повід­ями на між­нар. кон­гресах у Москві (1958), Софії та Києві (обидва — 1963). У 2001 у Пчолин­ному Л. від­крито мемор. до­шку, 2011 у Пряшів. університеті проведено наук. конф. до 90-річчя від дня його народже­н­ня.