Куделя Микола Павлович — Енциклопедія Сучасної України

Куделя Микола Павлович

КУДЕ́ЛЯ Микола Павлович (10. 03. 1914, с. Буяни, нині Луцького р-ну Волин. обл. – 29. 06. 2004, там само) – учасник національно-визвольного руху. Премія Всеукр. благодій. культурно-наук. фон­ду ім. Т. Шевченка (1997). Закін. 2 кл. сільс. початк. школи (1922), згодом займався самоосвітою. Був чл. т-ва «Просвіта» (від 1927), завідував громад. б-кою. Після закриття т-ва «Просвіта» співпрацював у т-вах «Сіль­ський господар», «Відродження», кооперативі «Добробут». 1932 вступив до ОУН. За культурно-нац. діяльність заарештовувався польс. (1939) і рад. (1940) ор­ганами влади. Учасник підпілля ОУН і повстан. руху. 1947 засудж. до 10-ти р. таборів, 1956 звільне­ний. У рідному селі організував музей Т. Шевченка, колекціону­вав рідкісні вид. його творів (по­чинаючи від «Кобзаря» 1840). Автор спогадів «Кобзар у моєму житті» (1998), «Під мурами Луць­кої тюрми» (2001), «Пекло Колими» (2002), «По історичних та шевченківських місцях» (2004; усі – Луцьк). Реабіліт. 1993.

Літ.: Ошуркевич О. Одержимість Ми­коли Куделі // Сварог. 1996. Вип. 4; Ла­гановський Л. Людина, якої боялися режими // Уряд. кур'єр. 2002, 15 трав.

О. Ф. Ошуркевич


Покликання на статтю