Мартенівська піч — Енциклопедія Сучасної України

Мартенівська піч

МАРТЕ́НІВСЬКА ПІЧ – плавильна полум'яна відбивальна регенеративна піч для перероблення чавуну та металобрухту в рідку сталь відповідного складу і якості. Її вперше збудував 1864 франц. металург Е.-П. Мартен. М. п. – це кладка з вогнетрив. цегли (футеровки) у метал. каркасі, що складається (рис. 1): з робочого простору (1; у ньому відбувається горіння палива, плавлення металу та металург. реакції), який обмежений зверху склепінням, а знизу подом (подиною), перед. стінкою із завалоч. вікнами, зад­­ньою стінкою із сталевипуск. отвором і головками (2) з обох кінців; вертикал. каналу (3); шлаковиків (4; уловлюють пил і частки, що надходять з робочого прос­тору у період плавлення); регенераторів (5; акумулюють теп­ло димових газів, а потім за рахунок цього тепла підігрівають повітря, а за необхідності й газ, з метою підвищення т-ри горіння палива); лежаків (6; борова); перевід. пристроїв (7); котла-утилізатора тепла (8); газоочистки (9); димової труби (10). М. п. поділяють: за конструкцією – на стаціонарні та ті, які гойдаються (робочий простір може нахилятися на 30–33°); за складом вогнетрив. матеріалів для кладки печі – на осн. (подина футерується вогнетривами на базі СаО, МgО) та кислі (подина вогнетривів на базі SiO2); за видами палива, що використовується – на ті, що опалюються низькокалорій. (домен., кокс. чи генератор. газом; мають дві пари шлаковиків і регенераторів для підігріву газу й окремо повітря) і висококалорій. (природ. газом, мазутом; мають одну пару шлаковиків і регенераторів) паливом; за ємністю (масою завантажених у піч чавуну та металобрухту; найбільша ємність – 900 т). При роботі печі напрямок руху димових газів, повітря та палива регулюється по черзі шляхом відкриття тих чи ін. перевід. пристроїв. У результаті чого, подання повітря та палива в піч здійснюється то з однієї, то з ін. її сторони. При опаленні печі висококалорій. паливом воно безпосередньо без підігрівання подається з магістралі через головку в робочий простір агрегату за допомогою форсунок або пальників (рис. 1). Підігрівається тільки повітря, що використовується для горіння палива. Т-ра нагрівання повітря в регенераторі, що перед цим був нагрітий продуктами горіння палива, досягає 1000–1200 °С. У робочому просторі печі відбувається змішування палива з нагрітим повітрям і горіння палива з утворенням факелу полум'я, що має т-ру 1800–2100 °С. Теп­­ло від факела поступає на чавун і металобрухт, завантажені в робочий простір, на склепіння печі, від якого тепло відбивається у бік цих матеріалів. Такий характер надходження теп­ла до матеріалів сприяє їхньому розплавленню, нагріванню до т-ри 1600–1650 °С і рафінування. З робочого простору продукти горіння надходять у головку та вертикал. канал з т-рою 1650–1700 °С, а потім у шлаковик і регенератор з т-рою 1500–1550 °С і далі через лежаки (борова), котел-утилізатор тепла, газоочистку на димову трубу. У 2-й пол. 20 ст. розроб­лені двованні сталеплавил. агрегати макс. ємністю 2 × 300 т (рис. 2; ванни, у яких здійснюється окреме плавлення – 1 і 2, кисневі фурми – 3, паливно-кисневі пальники – 4, рідкий метал – 5) й прямоточні подові сталеплавил. агрегати ємністю 250 т і 2 × 300 т (рис. 3; однованний – а, двованний одноканальний – б, двованний двоканальний – в; склепіневий газоповітряно-кисневий пальник – 1, склепіневий газокисневий пальник – 2, торцевий газокисневий пальник – 3, киснева фурма для продування металу – 4, регулювал. шибер – 5, фурма для допалювання СО до СО2 у ванні та вертикал. каналі – 6).

Літ.: Левин С. Л. Сталеплавильные про­­цессы. К., 1963; Трубин К. Г., Ойкс Г. Н. Металлургия стали. Москва, 1970; Глинков М. А. Тепловая работа сталеплавиль­­ных ванн. Москва, 1970; Явойский В. И., Левин С. Л., Баптизманский В. И. и др. Металлургия стали. Москва, 1973; Кудрин В. А. Металлургия стали. Мос­ква, 1981; Шевченко В. И., Дудник В. В., Канищев Д. Ф. и др. Опыт работы мартеновской печи, оборудованной регенераторами с обходными боровами // Тр. 1-го Конгресса сталеплавильщиков. Москва, 1993; Шевченко В. И., Скороход Н. М., Гуров Н. В. и др. Работа пря­­моточных сталеплавильных агрегатов // Тр. 2-го Конгресса сталеплавильщиков. Москва, 1994; Баптизманський В. І., Бойченко Б. М., Величко О. Г. та ін. Сталеплавильне виробництво: Навч. посіб. К., 1996; Матвиенков С. А., Безчерев А. С., Прахнин В. Л. и др. Повы­­шение эффективности отопления мар­­теновских печей // МГП. 2009. № 4; Катунин В. В. Мировое и региональное производство стали и его вероятные перспективы // Там само. 2010. № 6; Чуванов О. П., Журавльова С. В. Технологія виробництва сталі у подових агрегатах: Навч. посіб. Дн., 2012.

О. П. Чуванов


Покликання на статтю