Малі, Республіка Малі — Енциклопедія Сучасної України

Малі, Республіка Малі

МАЛІ́, Республіка Малі (франц. Mali, République du Mali) – держава у Західній Африці. Межує на Пн. з Алжиром, на Пд. – з Ґвінеєю, Котд'Івуаром, Буркіна-Фасо, на Зх. – з Мавританією і Сенеґалом, на Сх. – з Ніґером. Пл. 1 240 192 км2. Насел. 16 955 536 осіб (2015): манде (бамбара, малінке, сонінке) – 50 %, пеул – 17 %, волтаїк – 12 %, сонгай – 6 %, туареги – 10 %. Столиця – Бамако (2,515 млн осіб, 2015). Адм.-територ. поділ: 8 обл. і дистрикт Бамако. Найбільші міста: Сікасо (213,9 тис.), Каес (148 тис.), Сеґу (104,9 тис.), Мопті (105,6 тис.). Офіц. мова – французька. Більшість мешканців розмовляють місц. мовами: бамбара (46,3 %), фульбе (9,4 %), догон (7,2 %) сонінке (6,4 %), малінке (5,6 %), дієрма (5,6 %), мініанка (4,3 %), томашек (3,5 %), сеноуфо (2,6 %). Віросповідання: мусульмани (94,8 %), християни (2,4 %), ані­місти (2 %). Грошова одиниця – франк КФА. Держ. устрій – республіка. Главою держави є президент (від 2013 – І.-Б. Кейта), який призначає прем'єр-міні­стра (від 2015 – М. Кейта). Законодав. орган – однопалатне Нац. зібрання. М. – чл. ООН, Міжнар. орг-ції країн Африки, Кариб. бас. і Тихоокеан. регіону, Афр. Союзу, Екон. співтовариства країн Зх. Африки, Орг-ції іслам. співроб-ва. Держава М. існувала ще у 8–17 ст. у межиріччі Сенеґалу і Ніґеру, на перехресті сухопут. торг. шляхів (включала також тер. сучас. Ґвінеї). Її знач. розвиток розпочався у 1-й пол. 14 ст. Після налагодження мор. шляхів М. втратила значення центру торгівлі. Від серед. 1890-х рр. – колонія Франції (Франц. Судан). 1958 М. отримала автономію у складі Франц. Співтовариства. Від 1960 – незалежна респ. 1968 унаслідок перевороту влада перейшла до Військ. ком-ту нац. визволення на чолі з М. Траоре (1979–91 – президент). У березні 1991 він був усунений від влади в результаті нового держ. перевороту. 1992 встановлено цивіл. форму правління на багатопарт. основі. 2012 через повстання туарегів відбувся третій держ. переворот. Тоді владу в М. здобула група ісламістів Ансар ад-Дін, пов'язана із терорист. ор-цією Аль-Каїда. Після втручання міжнар. антитерорист. сил ісламісти контролюють лише пн.-сх. частину М. та вимагають автономії невизнаної держави Азавад. Тер. М. переважно рівнинна (90 % площі) з висотами 200–500 м. Пн. частину займають кам'я­нисті пустелі Сахари, на Сх. – плато Адрар-Іфорас, на Пд. – гори Мандинґо з найвищою точкою 1155 м. Країна багата на поклади різноманіт. руд: заліз., марганц., поліметал., алюм., оло­в'яних, уранових. Знайдено золото, алмази, фосфорити. Більша частина тер. М. має тропіч. пустел. клімат, для якого характерні тепла суха зима та надзвичайно спекотне літо з т-рою понад +30 °C. На Пд. клімат субекваторіальний з сухим зимовим і дощовим літнім сезонами. Середня т-ра повітря там становить +28–29 °С. Характерні часті посухи. Середньорічна кількість опадів від 200 до 1000 мм. Найбільші річки – Ніґер і Сенеґал – протікають у пд. частині країни. М. знаходиться у природ. зонах пустель і напівпустель, саван і рідколісся. Пануючі на Пн. чагарник. і злаково-чагарник. пустелі з просуванням на Пд. переходять у Сахель – опустелену савану з акаціями, баобабами, пальмами дум. Далі на Пд. простягаються типові та лісисті савани. Тварин. світ пустель і напівпустель представлений переважно плазунами, з ссавців зустрічаються антилопи, газелі. У саванах мешкають страуси, жирафи, бородавочники, гепарди, смугасті гієни, на край. Пд. – слони, леви, леопарди. У річках – багато риби, водяться крокодили, бегемоти. Є велика кількість різноманіт. комах, зокрема терміти, дикі бджоли, москіти, муха цеце. З метою збереження унікал. видів рослин і тварин у М. створ. низку природоохорон. тер.; серед них – нац. парк Букль-де-Бауле. У екон. плані М. дуже залежить від іноз. допомоги. Її ВВП на душу насел. складає 1843 дол. США (2016). Половина жит. країни перебуває за межею бідності. Майже ¾ громадян М. мають дохід менший за 1 дол. США на день. У М. – один із найнижчих у субрегіоні та світі загалом рівень калорійності харчування. Незадовіл. харчування у поєднанні з невисокою якістю питної води, поширеністю збудників інфекц. хвороб, низькою доступністю мед. обслуговування (80 % жит. не мають такого доступу) зумовлюють значну захворюваність і смертність. М. посідає 4-е м. у світі за дит. смерт­ністю – 114 на 1000 новонароджених на рік. У віковій структурі домінує молодь – серед. вік жит. складає 16 р. Поширеність ВІЛ серед дорослого насел. складає 0,86 %. М. – аграрна країна з переважанням натурал. госп-ва. У аграр. секторі зайнято 80 % працю­ючих. Малійці розводять велику рогату худобу, овець і кіз, віслюків, верблюдів, коней. У долинах Ніґеру та Сенеґалу вирощують бавовник, арахіс, рис, просо, кукурудзу, овочі, фрукти. Розвинуте річк. рибальство. Незважаючи на багатство надр, через складні клімат. умови і недостатність технол. бази добувна пром-сть розвинута слабко. У знач. обсягах добувають лише золото та фосфорити. Працюють підпр-ва з переробки с.-г. сировини. Місц. жителі виготовляють вироби із золота, червоного та чорного дерева, шкір рептилій, гончарне і плетене домашнє начиння. М. експортує золото (на нього припадає 70 %), бавовну, живу худобу. Осн. покупці цих товарів: Китай, Таїланд, Пакистан, Данія, Марокко. Сенеґал, Кот-д'Івуар, Франція, Китай постачають машини і обладнання, буд. матеріали, нафтопродукти, продовольчі товари, текстиль. Ефективність зовн. торгівлі знижується через необхідність використання іноз. портів. Єдиною залізницею держави є Бамако–Дакар (Сенеґал). До Світ. спадщини ЮНЕСКО включено: Старе м. Дженне, Тімбукту (Томбукту), піщане плато Бандіагара та могила Аскіа (засновника середньовіч. держави Сонгаї). Низка визнач. пам'яток історії та арх-ри знаходяться у містах Камбалон, Сікасо та с-щі Ессук. Збереглися стародавня резиденція імамів Африки Гамбуллагі, форт у м. Медин, великі мечеті в містах Ніоно та Мопті. Світ. цінність має писемна па­м'ятка стародав. імперії М. – зведення законів Курукан Фуга. Протягом багатьох десятиліть унікал. культурна спадщина та мальовничі ландшафти приваблювали значну кількість іноз. туристів. Однак після перевороту 2012 через постійну загрозу зброй. нападів їхній потік різко скоротився. Понад 10 р. у М. відбувається Фестиваль пустелі (раніше проходив далеко за межами насел. пунктів, нині з міркувань безпеки – на окраїні Тімбукту). Функціонують ун-ти в Тімбукту та Бамако (складається з 5-ти ф-тів – науки і техніки, гуманітар. наук, юрид., екон., медицини та 2-х ін-тів – упр. і приклад. дослідж.). В експозиції Нац. музею у Бамако й етногр. музею в Тімбукту – етнічні гобелени, ритуал. маски, одяг, муз. інструменти, похоронні культ. предмети та зброя місц. племен. Письменник Я. Уологум за кн. «Борг жорстокості» отримав літ. премію Ренодо. У Бамако народився футболіст збірної Франції Ж. Тігана. Багато гравців футбол. збірної М. виступають за провідні європ. клуби, зокрема Ф. Кануте, М. Діарра, С. Кейта, М. Сіссоко. Дипломат. відносини між Україною та М. встановлені 5 листопада 1992. Указом Президента України 2011 посла України у Алжирі призначено послом України в М. за сумісництвом.

Літ.: Витухина Г. О. Мали. Москва, 1987; Новиков С. С., Урсу Д. П. История Мали в новое и новейшее время. Москва, 1994; Africa South of the Sahara. London; New York, 2003; Филиппов В. Р. Туареги Мали: долгий путь к миру // Азия и Африка сегодня. 2012. № 9.

Т. І. Шпарага


Покликання на статтю