Маутгаузен — Енциклопедія Сучасної України

Маутгаузен

МАУТГА́УЗЕН (Mauthausen) – нацистський концентраційний табір. Створ. у серпні 1938 побл. однойм. міста і с. Ґузен в Австрії як філія концтабору Дахау, від березня 1939 – самост. табір. Мав 52 філії, з них найбільші – Ґузен (бл. 26 тис. в'язнів), Ебензеє (понад 18 тис.), Мельк (понад 10 тис.), Лінц (понад 6 тис.). М. управляв комендант (перший – А. Зауер, від лютого 1939 – Ф. Цірайс), якому підпорядковувався гарнізон військ СС чисельністю від 1-ї (1941) до 6-ти (поч. 1945) тис. охоронців. Тут утримували учасників антифашист. руху Опору з європ. країн, військовополонених, примусово вивезених цивіл. робітників (остарбайтерів). М. став місцем знищення ромів (циган), польс. і угор. євреїв. Від осені 1944 сюди евакуйовували в'язнів ін. концтаборів Третього райху, до яких уже наближалися війська союзників. Так, 1938 чисельність в'язнів становила 300 осіб, у січні 1945 – понад 85 тис. За час існування через М. пройшло бл. 200 тис. в'язнів 30-ти національностей, з яких 8,5 тис. – жінки (серед арештантів були також діти й підлітки). Остан. в'язень зареєстр. 3 травня 1945 під табір. номером 139 317. Багато бранців, зокрема й рад. військовополонені, знищені в таборі, номерів не мали. Загалом у концтаборі М. та його філіях загинуло понад 100 тис. осіб. М. – єдиний концтабір на тер. Третього райху, який за нацист. класифікацією належав до 3-ї категорії (сюди направляли арештантів, які «не підлягали перевихованню» для їхнього «знищення через працю»). Від осені 1941 для вбивства хворих і непрацездат. полонених та для масових убивств використовували газову камеру. Організований первісно як табір для робітників граніт. копальні нім. підпр-ва з видобутку корис. копалин та каменю «Deutsche Erd- und Steinwerke, GmbH», що належало СС, з часом М. став джерелом рабської робочої сили для чисел. копалень, буд-ва штолень та підпр-в військ. індустрії. Дешеву працю в'язнів М. використовували на маш.-буд. підпр-вах «Daimler- Benz», «Steyr-Daimler-Puch AG», металург. підпр-вах концерну «Hermann-Goring-Werken», для виготовлення нових літаків з реактив. двигуном Ме-262, балістич. ракет Фау-2. Найбільша кількість в'язнів у М. була з Польщі (бл. 44 тис. осіб) та СРСР (бл. 15,5 тис. військовополонених, бл. 22,8 тис. остарбайтерів), серед них – значна кількість жителів України: учасників підпілля ОУН, рад. підпілля, військовополонених та остарбайтерів, які втікали з місць примус. праці. Перші 2 тис. рад. військовополонених потрапили до М. у жовтні 1941. Рад. офіцерів тримали у «Блоці смерті», створ. у М. навесні 1944 в бараці № 20 для т. зв. акції «Куля». Згідно з таєм. наказом начштабу Верхов. головнокомандування силами Німеччини генерал-фельдмаршала В. Кейтеля від 2 березня 1944, до всіх військовополонених, унтер-офіцерів та офіцерів, упійманих при спробі втечі, застосовували акцію «Куля» (страту через розстріл). Шляхом щоден. метод. екзекуцій, голоду та антисанітар. умов від весни 1944 до лютого 1945 вбито 5060 осіб. У ніч з 2 на 3 лютого 1945 здійснили втечу 419 в'язнів 20-го блоку. У ході облави, що тривала 3 тижні, переважну більшість утікачів знищили. Вижило 11 осіб, серед яких – 5 українців. Остан. учасник втечі з «Блоку смерті» киянин М. Рибчинський помер 2008. Концтабір М. визволений 5 травня 1945 вояками 11-ї танк. дивізії 3-ї армії США. Від осені 1945 до весни 1946 в бараках табору розміщувалися частини рад. армії, 1947 його тер. передано австр. уряду, рішенням якого вона перетворена у мемор. комплекс. 1970 відкрито музей М. На площі табору та його філій встановлено пам'ятники від країн, в'язні яких загинули тут, зокрема 1957 – від СРСР, 1995 (в Ебензеє) – від Світ. ліги укр. політ-в'язнів, 2000 (у М.) – від України.

Літ.: Мірчук П. У німецьких млинах смерті: Спомини з побуту в німецьких тюрмах і концлагерях 1941–1945. Нью- Йорк; Лондон, 1957; Пирогов А. И. Этого забыть нельзя: Воспоминания бывшего военнопленного. О., 1962; Сахаров В. И. В застенках Маутхаузена. Мос­ква, 1962; Датнер Ш. Преступления немецко-фашистского вермахта в отношении во-еннопленных / Пер. с польс. Мос­ква, 1963; Смирнов С. С. Рассказы о неиз-вестных героях. Мос­ква, 1964; H. Mar-šalek. Die Geschichte des Konzentration-slagers Mauthausen. Wien, 1995; Марунчак М. Г. Українські політичні в'язні в нацистських концентраційних таборах. Вінніпеґ, 1996; Українські в'язні концтабору Маутгаузен: свідчення тих, хто вижив. К., 2009.

Т. В. Вронська, Т. В. Пастушенко


Покликання на статтю