Мрія — Енциклопедія Сучасної України

Мрія

МРІ́Я – онтологічна характеристика людського буття, що полягає у рухові від світу реалізованих можливостей до тих, які ще постають; вид уяви, при якому суб'єкт уявляє деякі майбутні події, настання яких він бажає; заповітне бажання, здійснення якого подарує щастя. Перш ніж можливість реалізується, вона повинна постати ідеально-духовно. М. у будь-якій формі виводить людину за межі часу-простору наяв. подій і сенсів у світ уявно-чуттєвого здійснення бажаних нею абстракт. і реал. можливостей. М. пов'язана з уявною реалізацією життєвих планів, очікувань і сподівань; у ній поєднані образи бажаного майбутнього, яке є полем можливостей, із прагненням до втілення цих образів у дійсність. М. образно-чуттєво фокусує, наближає до людини бажане, при цьому втілення бажаного може охоплювати широкий спектр феноменів – від позитив. зміни змісту сновидінь до побудови косміч. корабля для польоту на Марс. Орієнтованість на майбутнє зберігається у фантаст. видіннях, що вимагають втілення у наступ. серії видінь, і у суто прагмат. проекті, який переводить М. у площину практ. дії; тут діяльна уява конструює не лише детал. образ бажаного фрагмента реальності, а й етапи та напрями його втілення. Від різного роду марень М. відрізняється тим, що в ній індивід виступає не об'єктом дії проявів позасвідомого чи галюциногенів, а повновлад. суб'єктом уяви, він сам задає зміст і форму бажаного феномену, поєднуючи при цьому свідоме та підсвідоме, раціональність і чуттєвість, а не рухається за логікою розгортання навіть найяскравіших марень. Рос. філософ М. Бахтін вважав, що пластич. світ М. цілком подіб­ний до світу дійс. сприйняття: гол. дійова особа і тут зовнішньо не виражена, вона лежить в ін. плані, ніж ін. дійові особи; в той час, як вони зовні виражені, вона переживається зсередини. Здатність мріяти залежить від того, на який тип духов. культури М. спирається, що в ній узято з гуманіст. і динам. шарів цієї культури. Чим ґрунтовніша М., тим активнішу діяльність з досягнення неймовір. з точки зору «тверезого глузду» чи «холод. логіки» результатів вона здатна стимулювати. З ін. боку, така М. робить людину екзистенційно багатшою, і в цьому плані вона є самодостат. феноменом. Разом із тим М. може ґрунтуватися не на гуманізмі чи «високій» культурі, а на кримін. субкультурі, шовінізмі чи расизмі, реліг. фанатизмі і властиво середньовіч. морал. цінностях. У таких випадках реалізація М. спричиняє деструкцію та примітивізацію особистості, розгортає її життєвий вектор у напрямі, протилежному стосовно напряму соц. і культур. прогресу. М. може мати конкретну форму абстракт. ідеалу, зриму предметність нормативно-заг. змісту. Цей зміст органічно поєднується з буттям М., коли полягає не у жорсткій регламентації, а містить певні норми, що пронизують тканину культури, структурують її, дозволяють здійснювати міжсуб'єкт­ну трансляцію цінностей, сенсів, духов. станів. Тому М. не є чимось безособово-суспільним, вона індивідуальна за своєю суттю, проте спирається на соціокультурне підґрунтя, що об'єднує дану спільноту людей. У ситуації, коли спільнота має в якості стратегічно-світогляд. орієнтира певний заг.-соц. ідеал, М. конкрет. членів – у тому плані, що стосується їхнього бачення себе в сусп. процесах, – можуть помітно відрізнятися. За умов збереження певного ідеалу (який розвивається і трансформується) зримі людиною форми М. можуть типологічно змінюватися, корелюючись з певними етапами люд. долі або ж етапами соц.-істор. і соц.-культур. розвитку. Так, ідеал протестантизму за останні 400 р. значно змінився, однак є підстави вважати, що він зберіг свої засади; М., пов'язані з осн. життєвими цінностями людини, у протестантів епохи Реформації і сучас. розрізняються типологічно. М. завжди є індивідуальною, водночас вона може набувати масово-інтегратив. значення в сусп. житті. Напр., «амер. М.» органічно поєднала мільйони переселенців з Європи, оскільки всі вони мріяли про «вільний новий світ» і були готові його будувати та об­стоювати. У межах парадигми «амер. М.» уживалися й посилювали одна одну індивідуал. М. переселенців, які вільно обрали для себе саме такі типологічні варіанти втілення бажаного світу. Парадигма «укр. М.» століття тому окреслювалася афорист. формулою: «Земля і воля!». В обох випадках нац. М. не нав'язувалася ззовні, проте «амер. М.» встигла раціоналізуватися та стати складовою сусп. життя, втілившись у певні інституції, тоді як укр. М. у силу об'єктив. і суб'єктив. причин не встигла повністю пройти такий шлях. Укр. нац. М. перебуває у стані істот. трансформації. Соціально негат. роль можуть грати не тільки М., що акумулюють прагнення до насильства над ін. індивідами чи націями, до ствердження влас. «Я» за рахунок приниження ін. людей. Якщо внаслідок низки причин М. індивіда чи невеликої групи людей починають функціонувати в ролі сусп. ідеалу, нав'язуваного соціуму за допомогою жорсткої політ. структури, то М., що суперечать «спрямовуючій», усувають з публіч. простору (нерідко разом з їхніми носіями); індивід. прагнення обмежують рамками канонізов. смислового майбутнього. У такому разі М., незалежно від початк. суб'єктив. прагнень її носія (групи носіїв), перетворюється на ідеологему, що гальмує реалізацію посталих можливостей, а то й просто перекреслює їх. Директивна М. про «світле майбутнє» реально руйнує можливість прогресу, а разом із тим – люд. суб'єктні визначеності, зачиняє світ культур. змістів і перетворює люд. буття на одномірне функціонування. Гол. сферою реалізації М. є передусім люд. вчинки, як «буденні», так і пов'язані із «зоряними хвилинами людства» (австр. письменник С. Цвейґ). Що ж стосується суспільно значущої М. (як «позитивної», так і «негативної»), то її часто пов'язують зі сферою мист-ва; воно, як стверджував укр. філософ В. Малахов, нічого не здатне реалізувати безпосередньо в наяв. дійсності, воно натомість найсміливішим, здавалося б, відірваним від життя М. надає сили справж. реальності, розкриваючи їхній необхід. зв'я­зок із заг.-істор. сутністю людини. Окрім того, формами публіч. унаочнення М. є політ. й екол. утопії. Із М. тісно пов'язаний феномен надії. Нім.-амер. психолог і філософ Е. Фромм зазначав, що стан надії – стан буття. Укр. філософ В. Шинкарук стверджував, що наші уявлення про майбутнє не що інше, як пошук і переживання різних можливостей, створення на їхній основі образу майбут. уявлюваного буття. У цьому й полягає більша творча роль М., злету люд. фантазії, за допомогою яких людина, окидаючи поглядом безкрає море абстракт. можливостей, відкриває реальні. У процесі їхнього відкриття відповідно до інтересів, очікувань і прагнень людини формується такий психол. феномен духов. життя, як надія; це – М., у реалізацію якої людина повірила (яка стала об'єк­том віри). Надія – безпосередня внутр. спонука до дії, вона унаочнює себе передусім не у вер­бал. сфері, не у мист. творах, а у вчинках людини.

Літ.: Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества. Москва, 1975; Философские поиски и научная фантастика: Беседы за «круглым столом». Мос­ква, 1990; Грабовський С. Українська мрія: тріумфи і трагедії // Сучасність. 1995. № 3; Його ж. Мрія в соціокультурному бутті людини // Генеза. Філос. студії. Спецвип. 1995; Шинкарук В. І. Філософія і культура // Шинкарук В. І. Вибр. твори: У 3 т. T. 3, ч. 1. К., 2004; Толкачов О. Омріяна Україна. Ключ до майбутнього. К., 2012.

С. І. Грабовський

Статтю оновлено: 2020

Покликання на статтю