МУ́ДРІСТЬ — позатеоретична форма філософського від­ноше­н­ня до дійсності, яка не вичерпується пі­­зна­н­ням істини, а потребує «життя в істині». М. ви­значають як досвідченість, що характеризується етич. духовністю, причетною до вищих жит­тєвих цін­ностей. М. — результат викори­ста­н­ня пі­знавал. та інтелектуал. зусиль людини в їхньому орган. звʼязку із потребами реал. жит­тєдіяльності. М. — різновид практично орієнтов. сві­домості, що під­порядков. зав­да­н­ням засвоє­н­ня норм і правил «правед.» життя. Генетично М. сягає синтетич. форми досвіду особи. На рівні філософії про­блему М. використовували в концепції «софійності» світу, згідно з якою творчу смислонаповненість буття, його красу та довершеність ви­значають причетністю до М. універс. сили, що нібито керує світом. У рац. ро­зумін­ні М. — архаїчна форма духовно-практ. освоє­н­ня світу. Деякі функції М., повʼязані з інтеграцією способу буття зі способом думок, використовує в новому контекс­ті антропологія філософська.