Мужчиль Віктор Степанович
МУЖЧИ́ЛЬ Віктор Степанович (08. 12. 1947, м. Коркіно, нині Челябін. обл., РФ) — композитор, педагог. Канд. мистецтвознавства (2013), професор (2016). Заслужений діяч мистецтв України (1999). Премія ім. М. Лисенка (1992). Член НСКУ (1983). Закін. Харків. інститут мистецтв (1979; кл. В. Бібика). 1982–2001 (з перервами) — викладач композиції Дніпроп. муз. училища (нині Дніпро), дит. муз. шкіл Дніпропетровська та Павлограда (Дніпроп. обл.); 2001–05 — голова Дніпроп. організації НСКУ; від 2001 — у Харків. університеті мистецтв: 2006–07 — декан вокал.-хор. ф-ту, від 2010 — професор кафедри композиції та інструментування. Творчість М. відрізняється новатор. типом композитор. мислення, природно поєднуючи рац.-філос. спрямованість із підвищеним експресіоніст. градусом емоц. висловлювання. Особливу увагу приділяє вокал.-симф. жанрам. Прагнення до духов. змісту, увагу до гострих проблем буття М. передає сучас. засобами виразності, користуючись прийомами композиц. технік 20–21 ст. (сонористика, алеаторика, додекафонія, пуантилізм та ін.) при орган. опорі на класичні традиції укр. та світ. муз. культури.
Додаткові відомості
- Основні праці
- Анатомія звука: проблеми сучасної нотної графіки // Мат. до укр. мистецтвознавства. К., 2003. Вип. 3; Особливості виконання сучасної фортепіанної музики і її графічні символи // Наук. вісн. Нац. муз. академії України. К., 2003. Вип. 29; Модифікація параметрів звукоутворення в музиці ХХ ст. // Пробл. взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти: Зб. наук. ст. Х., 2012. Вип. 34; Нетрадиційні прийоми гри в акустичній структурі інструментального звуковидобування (струнно-смичкова група): Навч. посіб. Х., 2015.
- Основні твори
- моноопера «Пісні кохання» (сл. Ю. Саакяна, 1988), міні-опера-фейлетон «Сімейна ідилія» (лібрето Г. Гельфера, 1989); для симф. оркестру — Симф. (1979), симф. сюїта «Фарби осені» (1980); Варіації на тему «Уперед, в нове тисячоліття!» (2000); вокал.-симф. — моноораторія «Не будьмо байдужими» (сл. О. Завгороднього, 1983), «Ода Україні» (сл. А. Кравченка-Русіва, 1991), духовні проповіді «Голос волаючого в пустелі» (1993), «Поклоніння Святій Марії» (1999; обидві — на канон. тексти); фантазія «Благовіст України» на тему «Мелодії» М. Скорика (сл. В. Коржа, 2001); для хору із супроводом — Концерт-дума «Хай святиться ім’я Твоє» (сл. І. Драча, Т. Шаповаленко, А. Кравченка-Русіва, О. Гончара, власні слова, 1990), перформанс «Подолання» (сл. С. Щипачова, власні, 2000); для хору без супроводу — думи «Краю мій» (сл. А. Кравченка-Русіва, 1991), «Вмирала річка» (сл. Т. Шаповаленко, 1992), звукові есе «П’ятий вимір» (ч. 1: «Літери», перформанс, 2004), притча «Щедрик» (2007), «Perpetuum mobile» (2008); камерна інструм. та вокал. музика; музика до театр. вистав та кінофільмів.
Рекомендована література
Завантажити статтю
Людина 
