Музика духова

МУ́ЗИКА ДУХОВА́ — музика, при­значена для викона­н­ня на духових музичних iн­струментах. Роз­рiзняють М. д. для оркестру, ансамблю духових iн­струментiв та сольну (для одного, або у су­проводi, духового iн­струменту). Виділяють декілька періодів роз­витку духової муз. культури України. Перший — архаїч., охоплює духові інструменти стародав. насел., яке мешкало на тер. сучас. України у період камʼян. віку (палеоліту, Скіфії, антич. міст-держав Пн. Причор­номорʼя). Най­простішими муз. інструментами були вироби із рогу пн. оленя, пташиних кісток, що по­ступово вдосконалювалися, збільшувалася кількість їхніх різновидів. Скіфи і причорномор. греки широко використовували флейти, авлоси і труби. Епоху антич. цивілізації глибоко від­творено у житті і культурі поколінь на­ступ. часів. Другий період охоп­лює держ. діяльність Київ. Русi, духові інструменти тут використовували при княжому дворі, у ратній справі та нар. побуті. Широке побутува­н­ня мала військ. М. д., до складу якої входила група труб, сурн, сопелей з удар. інструментами. Третій — період роз­витку муз. грамотності й освіти (15–19 ст.). У цей час духове інструм. мистецтво стимулювали поза заг.-держ. заходами, вза­ємодією двох муз. факторів: становле­н­ням і роз­витком музичної освіти; активізацією громад. життя, зокрема музичного. Братства, Глухів. муз. школа, вокал.-інструм. класи при Харків. колегіумі, інструм. музика в Києво-Могилян. академії й муз. класи Харків. університету ві­діграли велику роль у під­готовці муз. виконав. кадрів, зокрема і на духових інструментах. У різні роки у цих закладах викладали М. Концевич, Я. Цих, С. Цесарський, І. Вітковський, І. Лозинський, Я. Зенькевич, В. Андреєв, Ф. Шульц. Четвертий — період духової муз.-інструм. культури України в ансамбл.-оркестр. практиці (2-а пол. 16 — 1-а пол. 19 ст.). Важливими осередками муз. освіти і профес. навч. гри на духових інструментах стали музикант. цехи, Київ. магістрат. капела, полкова музика лів­обереж. й слобід. козацтва, кріпосні капели та оркестри, рогова музика. Музикант. цехи у різні роки очолювали у Києві — К. Печерський, Чернігові — М. Памфілович, Л. Волошин, Ніжині — В. Янченко, Золотоноші — В. Ставлюк. Капель­мейстери Київ. магістрат. капели — Я. Станкевич, Г. Фіхтнер, М. Вигорницький, Я. Касперович. У кріпос. капелах і орке­страх капель­мейстерами часто були іноземці, зокрема Йоганн в О. Полуботка, Карел фон Лау в К. Ро­зумовського, Д. Краузе в П. Ґалаґана, А. Герке у В. Ганського, Карлшмідт в О. Ходкевича, А. Пфейфер в П. Лопухіна, Т. Фер­рарі у С. Потоцького, Дж. Сарті в Г. Потьомкіна, Крісбах в І. Мархоцького. Цехові ансамблі та капели ві­діграли провід­ну роль у роз­витку нар. і профес. ансамбл.-оркестр. культури, від­творили склад. процес еволюції кон­структив. вдосконалюва­н­ня й виготовле­н­ня оркестр. струн. та духових інструментів, заклали основу організов. профес. під­готовки виконавців на духових інструментах, а від­так й основу створе­н­ня вітчизн. методики навч. і гри на духових інструментах. Полкова музика лів­обереж. й слобід. козацтва стала етапом віт­чизн. інструм. культури. У військ. муз. практиці широко використовували пищалки, сурми, труби, литаври. Саме в козац. сере­довищі сформувалися характерні риси укр. інструм. музики, специфіч. інструментарій, стильові й жанр. особливості, повʼязані з фольклором. Існува­н­ня рогової музики в Україні лише впродовж одного столі­т­тя не мало ви­значал. впливу на магістрал. процеси роз­витку духового мистецтва, але надало можливість повніше уявити цілісну картину роз­витку укр. муз. культури. Пʼятий період по­значений становле­н­ням і роз­витком вітчизн. профес. духової муз. освіти (2-а пол. 19 — поч. 20 ст.). Діяльність від­ділень РМТ в Україні (див. Музичні від­діле­н­ня Імператорського російського музичного товариства в Україні) сприяла від­кри­т­тю муз. класів, шкіл, а згодом і училищ, що ві­діграли провід­ну роль у під­готовці вітчизн. музикантів-виконаців на духових інструментах. У Київ. муз. училищі працювали О. Химиченко, Г. Кеєр, А. Лещенко, С. Евенгов, Т. Клименко, А. Машек, М. Під­горбунський, С. Дуда, в Харків. — К. Кестнер, Ф. Прохазка, Г. Гек, А. Юрʼян, в Одес. — Ґ. Єлінек, Р. Шван, Г. Груль, І. Кутіль, І. Горник, Г. Гауер, А. Моравек, В. Ріхтер, Д. Урбанек. Високий рівень кваліфікації викладац. кадрів, зокрема й у класах духових інструментів та успіхи учнів у Київ., Одес. і Харків. муз. училищах сприяли від­кри­т­тю на їхній базі консерваторій (1913 у Києві й Одесі, 1917 — Харкові). Найбільшого роз­квіту М. д. досягла у рад. період. Під час масових шоу (див. Масова музична культура) в цей період активно залучали велику кількість духових оркестрів. Поряд з окремими концерт. ви­ступами колек­тивів широко практикувалися концерти зведених оркестрів. У спіл. ви­ступах на фестивалях, марш-па­радах і ювіл. урочистостях виконувалися до­статньо складні й ефектні муз. твори. Змінилася і форма твор. діяльності. Оркестри почали ви­ступати з плац-концертами і здійснювати су­провід великим мішаним хором. В індивід. концертах духові оркестри виконували популярну естрадну й джаз. музику. За цей час від­булися докорін­ні зміни в по­становці муз. освіти, зокрема духової. Важливого значе­н­ня набула діяльність вищих і серед. муз. навч. закладів. Серед ві­домих викл. духового виконавства й педагогіки України, зокрема Києва — А. Проценко, В. Яблонський, Є. Носирев, М. Бердиєв, В. Апатський, І. Кобець, В. Посвалюк, М. Прудченко; Одеси — Л. Могилевський (див. Могилевські), Л. Роговий, Г. Леонов, К. Мюльберг; Львова — В. Швець, І. Гишка, Р. Наконечний; Харкова — Ф. Жогов, А. Родман, Г. Абаджян, І. Якустіді, В. Лебедєв, В. Алтухов, Ю. Тарарак; Донецька — Л. Степановський, М. Солонсь­кий, В. Качмарик; Дні­пра — П. Іванов; Луганська — В. Лисенко.

Завантажити статтю