МУЗИ́ЧНІ ІНСТРУМЕ́НТИ — при­строї, що використовують у музиці для створе­н­ня звуків за допомогою механічної енергії чи електричних імпульсів. Історія М. і. сягає найдавніших часів, що під­тверджують наук. дослідж. примітив. культур у сучас. світі, а також дані археології (перша перед­династ. культура Єгипту, трипіл. й крито-мікен. культури, культури народів Шумеру та ін.). Очевидно, першими виникли ударні М. і., що виконували сигнал. й обряд.-магічні функції. Згодом зʼявилися струн­ні (прототипом могла послужити тятива лука) й духові (як наслідува­н­ня звуків природи: завива­н­ня вітру, свисту птахів тощо). У сучасну класифікацію М. і. покалдено узагальнені нім. ученими К. Заксом та Е. фон Горнбостлем (1914) засади акуст. природи, що ґрунтувалися на принципах їх класифікації, вперше за­пропонованих бельг. музико­знавцем В. Ма­йоном. До традиц. груп цієї класифікації — хордофонів (струн.), мем­бранофонів (джерело звуку — вібрува­н­ня мем­брани), ідіофонів (само­звуч.) та аерофонів (джерело звуку — колива­н­ня стовпа повітря) — нині долучають ще й електрофони (електро­акуст. й електрон­ні М. і., де звук створюється гучномовцем). Осн. частиною М. і. є вібратор, що ви­ступає джерелом коливань (струна, мем­брана, стовп повітря, пруж. язичок тощо), його властивості впливають на висоту й тембр утворюваного звуку. Елемент, що спонукає вібратор до колива­н­ня, називається генератором (смичок, молоточк. механізм, барабан­ні палички тощо). Під­силе­н­ня коливань з метою збільше­н­ня гучності звуку від­бувається за допомогою ампліфікатора (резонансна коробка, резонаторна дека, резонуюча плита тощо). Деякі М. і. не потребують ампліфікатора (барабан, тарілки), оскільки їхній вібратор коливається з належ. силою. У кожній групі М. і. виділяють під­групи. У хордофонів — смичк. (скрипка, альт, віола, басоля тощо), щипк. (клавесин, арфа, гітара, бандура) та ударні (клавікорд, фортепіано, цимбали). В аерофонів — духові деревʼяні (всі губні та язичк., зокрема флейта, кларнет, гобой, саксофон, волинка чи коза), духові мідні (всі амбушурні, зокрема труба, валторна, туба) і орган (духов. клавіш. інструмент). Такі М. і., як акордеон, баян та фісгармонія, з огляду на природу вібраторів зараховують до групи ідіофонів. Ін. частину ідіофонів і мем­бранофони найчастіше називають удар. інструментами, що поділяють на М. і. з ви­знач. (литаври, ксилофон тощо) й неви­знач. висотою звуку (барабан, ка­станьєти тощо). Електрофони поділяють на електро­акуст. (де електрика служить лише засобом під­силе­н­ня мех. коливань, напр., електрична гітара) й електрон­ні (де колива­н­ня породжуються електрич. генератором — хвилі Мартено, траутоніум чи синтезуються електрон. шляхом — електрон­ні синтезатори й новітні муз. компʼютери). Окрім того, М. і., що мають клавіатуру (струн­ні, щипкові та ударні, само­звучні, духові та електрон­ні), називають клавішними.