Музичні інструменти — Енциклопедія Сучасної України

Музичні інструменти

МУЗИ́ЧНІ ІНСТРУМЕ́НТИ – пристрої, що використовують у музиці для створення звуків за допомогою механічної енергії чи електричних імпульсів. Історія М. і. сягає найдавніших часів, що підтверджують наук. дослідж. примітив. культур у сучас. світі, а також дані археології (перша переддинаст. культура Єгипту, трипіл. й крито-мікен. культури, культури народів Шумеру та ін.). Очевидно, першими виникли ударні М. і., що виконували сигнал. й обряд.-магічні функції. Згодом з'явилися струнні (прототипом могла послужити тятива лука) й духові (як наслідування звуків природи: завивання вітру, свисту птахів тощо). У сучасну класифікацію М. і. покалдено узагальнені нім. ученими К. Заксом та Е. фон Горнбостлем (1914) засади акуст. природи, що ґрунтувалися на принципах їх класифікації, вперше запропонованих бельг. музикознавцем В. Майоном. До традиц. груп цієї класифікації – хордофонів (струн.), мембранофонів (джерело звуку – вібрування мембрани), ідіофонів (самозвуч.) та аерофонів (джерело звуку – коливання стовпа повітря) – нині долучають ще й електрофони (електроакуст. й електронні М. і., де звук створюється гучномовцем). Осн. частиною М. і. є вібратор, що виступає джерелом коливань (струна, мембрана, стовп повітря, пруж. язичок тощо), його властивості впливають на висоту й тембр утворюваного звуку. Елемент, що спонукає вібратор до коливання, називається генератором (смичок, молоточк. механізм, барабанні палички тощо). Підсилення коливань з метою збільшення гучності звуку відбувається за допомогою ампліфікатора (резонансна коробка, резонаторна дека, резонуюча плита тощо). Деякі М. і. не потребують ампліфікатора (барабан, тарілки), оскільки їхній вібратор коливається з належ. силою. У кожній групі М. і. виділяють підгрупи. У хордофонів – смичк. (скрипка, альт, віола, басоля тощо), щипк. (клавесин, арфа, гітара, бандура) та ударні (клавікорд, фортепіано, цимбали). В аерофонів – духові дерев'яні (всі губні та язичк., зокрема флейта, кларнет, гобой, саксофон, волинка чи коза), духові мідні (всі амбушурні, зокрема труба, валторна, туба) і орган (духов. клавіш. інструмент). Такі М. і., як акордеон, баян та фісгармонія, з огляду на природу вібраторів зараховують до групи ідіофонів. Ін. частину ідіофонів і мембранофони найчастіше називають удар. інструментами, що поділяють на М. і. з визнач. (литаври, ксилофон тощо) й невизнач. висотою звуку (барабан, кастаньєти тощо). Електрофони поділяють на електроакуст. (де електрика служить лише засобом підсилення мех. коливань, напр., електрична гітара) й електронні (де коливання породжуються електрич. генератором – хвилі Мартено, траутоніум чи синтезуються електрон. шляхом – електронні синтезатори й новітні муз. комп'ютери). Окрім того, М. і., що мають клавіатуру (струнні, щипкові та ударні, самозвучні, духові та електронні), називають клавішними.

Літ.: С. Sachs, Е. von Hornbostel. Real-Lexikon der Musikinstrumente. Berlin, 1913; Щербаківський Д. Оркестри, хори і капели на Україні за панщини // Музика. 1924. № 7–9, 10–12; Хоткевич Г. Українські народні музичні інструменти. X., 1930; Гуменюк А. Українські народні інструменти. К., 1967; Котонський В. Ударні інструменти в сучасному оркестрі. К., 1971; Круль П. Національне духове інструментальне мистецтво українського народу. К., 2000; Черкаський Л. М. Українські народні музичні інструменти. К., 2003; Хащеватська С. С. Інструментознавство. В., 2008; Баран Т. Цимбали та музичний професіоналізм. Л., 2008; Лебедєв В. К. Словник-довідник з інструментознавства. В., 2010; Зінків І. Бандура як історичний феномен. К., 2013.

Б. О. Сюта

Статтю оновлено: 2020

Покликання на статтю
Б. О. Сюта . Музичні інструменти // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2020. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=69934 (дата звернення: 25.10.2021)