МУ́ХИН Михайло Микола­йович (псевд.: К. Гридень, Читач, Подорожній, Рецензент; 09. 09. 1894, Київ — 02. 09. 1974, м. Равенсбурґ, Німеч­чина) — літературо­знавець, критик, публіцист, пере­кладач. Син М. Мухіна. Навч. у гімназії В. Науменка в Києві, де під­тримував дружні стосунки з Ю. Русовим та М. Рильським. Разом з остан­нім вони пере­клали українською мовою комедію Ш. ван Лерберґа «Пан» (опубл. 1918 у ж. «Шлях»). Згодом студіював романо-германістику в Київ. університеті. У серед. 1920-х рр. після поразки нац.-визв. змагань емігрував до Польщі, а потім — до Чехо-Словач­чини. Жив у Празі та Подєбрадах, був спів­засн. Центр. союзу укр. студентства, редагував ж. «Студентський вісник» (1921–31). Спів­працював з ОУН, чл. Культур. референтури Проводу укр. націоналістів. Був дописувачем «Літературно-наукового вістника» за ред. Д. Донцова, в якому, зокрема, друкував рецензії на політол. ви­да­н­ня зарубіж. авторів (1928–31), а також на праці укр. письмен­ників, в яких порушував пита­н­ня націоналіст. світо­гляду: «В. Сухино-Хоменко. Обман і банкрутство українського націоналізму: Історико-публіцистичні нариси» (1929, т. 100), «Слідами царату: національна політика більшовиків» (1930, т. 103), «Письмен­ниця московського Ульстеру на Україні. “Рас­сказы” Ольги Форш» (1931, т. 106). До праз. періоду діяльності М. належать ст. «Українські мотиви у літературі польській та московській» («Книголюб», 1928, кн. 3/4) та доповне­н­ня до неї «Українські мотиви в польській літературі остан­ніх років» (там само, 1929, кн. 1/2) і «Україна в московській літературі остан­ніх років» (1930, кн. 1), а також «Україна у французькій літературі 1920–1930 рр.» («Студентський вісник», 1930, ч. 11/12), «Нова література щодо українського пита­н­ня в совєтській імперії» (там само, 1931, ч. 1/2). Але найбільшу увагу М. зосередив на «роз­вінчан­ні» культу М. Драгоманова. Свій по­гляд на су­спільно-політ. ідеї вченого він виклав у працях «Драгоманов без маски» (1934) та «Більше світла: М. Драгоманов (1841–1895) на тлі своєї доби» (1935). Перша друкувалася на сторінках ж. «Віст­ник» (1935), друга — в часописі «Само­стійна думка» (Чернівці, 1936, кн. 9–17). У середині 1935 М. пере­їхав на Закарпа­т­тя, щоб при­єд­натися до процесу пробудже­н­ня нац. сві­домості українців, які протягом століть за­знавали мадяризації, а остан. роками ще й чехізації та русифікації. Він згуртував навколо себе молодих літераторів, деякі з них стали згодом ві­домими поетами та прозаїками: Зореслав, І. Ірлявський, І. Кошан, С. Росоха, М. Лелекач та ін. Після вторгне­н­ня угор. військ у Карпат. Україну М. через Ві­день повернувся до Праги й працював у видавництві «Пробоєм», а в період нім. окупації його забрали на примус. роботи в Пд. Німеч­чину, де він залишився до кінця життя. Ви­ступав проти космополітизму, москвофільства, малоросіянства та ін. декадент. течій, що руйнували сили українського народу. М. був знавцем укр., франц., нім. та рос. літ-р. Публікував пере­клади худож. творів у місячнику «Пробоєм» (Прага, 1939–43). Після 2-ї світової вій­ни емігрував до Німеч­чини. Друкувався на сторінках ж. «Визвольний шлях», де вмістив низку цін­них роз­відок-есе («З жит­тєпису академіка А. Кримського», 1963, № 6–9, «Професор Михайло Грушевсь­кий», «Іван Франко як критик політичних по­глядів М. Драгоманова», «Космополіти і націоналісти» та ін.).