Мюзикл — Енциклопедія Сучасної України

Мюзикл

МЮ́ЗИКЛ (від англ. musical – музичний) – одна з форм музичного театру, музично-сценічне дійство; жанр, де синтезовано різні засоби виразності побутової та естрадної музики (зокрема джаз, шансон, кантрі, поп- і рок-музика тощо), а також елементи хореографічного, драматичного, циркового (акробатика) та оперного (арії, ансамблі, оркестрові епізоди) мистецтв. М. зазвичай має номерну структуру, проте, на відміну від оперети, його побудовано на наскріз. пласт. драматургії, а різнорідні компоненти поєднано за монтаж. принципом, у результаті чого вони набувають якісно нового характеру. М. може мати не лише коміч., а й драм. сюжет. Як жанр М. сформувавсь у 1920–30-х рр. у США, серед його джерел – англ. баладна опера, бурлеск, водевіль, ревю та муз. комедія кін. 19 – поч. 20 ст. Першим М. вважають муз. комедію «Плавучий театр» О. Гаммерстайна на музику Дж. Керна (йшла у Нью-Йорку до 1934). З часом ускладнилось лібрето М., у ритмах помітний вплив джазу, реґтайму, у піснях з'явились типово амер. мелод. звороти. Розквіт М. припадає на 1940–60-і рр. До класич. зразків М. належать – «Порґі і Бесс» Дж. Ґершвіна (1935), «Оклахома» Р. Роджерса (1943), «Цілуй мене, Кет!» К. Портера (1948), «Моя чарівна леді» Ф. Лоу (1956), «Вестсайдська історія» Л. Бернстайна (1957), «Скрипаль на даху» Дж. Бока, «Хелло, Доллі!» Дж. Гермена (обидва – 1964), «Людина з Ламанчі» М. Лі (1965) та ін. Вони вирізнялись високим рівнем драматургії, мали світ. визнання. Пісні з М. стали муз. класикою. Наприкінці 1960-х рр. у США М. переживав кризу, зумовлену «вибуховим» розвитком поп-музики і рок-опери. Водночас М. поширився у Європі й почав успішно конкурувати з європ. оперетою. Широковідомі екранізації М. «Старі на збиранні хмелю» І. Бажанта, І. Маласека та В. Гали (1964, Чехословаччина), «Дівчата з Рошфора» М. Леґрана (1966, Франція), «Олівер» Л. Барта (1970, Велика Британія), «Знедолені» К. Шенберґа (1980), «Кицьки» (1981) і «Привид опери» (1986) Е. Веббера, «Нотр Дам де Парі» Р. Коччанте (1998) та ін. У колиш. СРСР М. ставились як у театрах муз. комедії, так і в драм. театрах. Композитори широко використовували традиції нац. муз. театру, а також елементи рок-музики, пісен. жанрів. Набули поширення М. «Мій брат грає на кларнеті» О. Фельцмана (1968), «Весілля Кречинського» А. Колкера (1983), «Три мушкетери» М. Дунаєвського (1984). Засн. рос. М. вважають О. Журбіна, його М. «Принц і жебрак» за М. Твеном (1973) та «Орфей і Евридіка» (1975; витримав бл. 3 тис. вистав і потрапив до Книги рекордів Ґіннеса) набули великої популярності. «Захід (Молдаванка)» О. Журбіна за І. Бабелем (1987) – єдиний із рос. М., поставлений у США під назвою «It was done in Odessa» (1991, Філадельфія) в 30-ти театрах, витримав понад 1 тис. вистав. Першим рос. М. світ. рівня став сумнозвіс. «Норд Ост» (2003, постановники Г. Васильєв та О. Іващенко), одна з вистав якого у Москві закінчилась трагічно. В Україні М. виник у 1970-х рр. як альтернатива опереті, що переживала кризу. Одним із перших став М. О. Красотова «П'ятий зайвий» (1975, лібрето О. Каневського). З ним на сцену оперетк. театру прийшли нова тематика й герої: космодром, роботи, автоматика. Дія розгорталась у зіставленні реал. й фантаст. планів та встав. новел, відповідно й музика представлена у різних сферах: оперні монологи, речитативи, сцени й ансамблі, жанрово оркестр. інтермедії та естрадні пісні. З часом до М. залучали твори пров. рад. драматургів. Так, психол. п'єса В. Розова «В день весілля» стала основою М. Л. Колодуба «Я люблю тебе» (1976, лібрето Д. Шевцова). Інтонац. палітру М. склали рос. романс, частівки, танці, пісенні звороти. Муз. мова розвивалась від моделювання рос. фольклор. зразків до склад. декламац. монологів. Музика поглиблювала й відтіняла вузлові моменти, передавала душевний стан героїв чи створювала колорит (численні танці, «плясові», «страждання» тощо). Тонку культуру почуттів п'єси О. Ар­бузова «В цьому милому старому домі» відтворив В. Ільїн на текст Ю. Рибчинського у М. «Пізня серенада» (1976, ін. назва «Мамо, тато хоче одружитися!»). Інтонац. матеріал вирішений у концертно-естрад. плані. Музика організовувала драм. дію (монологи, пісні, розвинена лейтмотивна драматургія, зокрема цитування «Маленької нічної серенади» В.-А. Моцарта як лейтмотиву «дому»). Ця вистава з успіхом йшла у різних містах, зокрема у Києві понад 300 разів. Створювали також М. до урочистих дат, зокрема «Товариш Любов» (1977, В. Ільїна, лібрето Ю. Рибчинського; 1-а премія Всесоюз. огляду вистав, Респ. премія ім. М. Островського), містив цитати рев. пісень, маршів, хоча осн. конфлікт зміщено з пафос. героїки у сферу почуттів. Так М. збагатився «серйозними» драм. сюжетами, проте його виконання у драм. театрі «полегшило» муз. бік – композитори повинні були розраховувати на обмежені вокал. можливості драм. акторів. На перший план виходить естрадна пісенність, передбачена ін. манера співу, інструм. епізоди зазвичай записано як фонограму. Розширення постанов. можливостей, залучення драм. театрів привернуло увагу до М. багатьох композиторів, зокрема О. Красотова – «Коли не битимуть дзвони» (1977, лібрето О. Вратарьова); В. Лукашова та В. Ільїна – «Як повернути чоловіка» (1978, лібрето і вірші Ю. Рибчинського за п'єсою М. Енне «Моя дружина брехуха»); І. Карабиця – «Ніч чудес» (1979, лібрето В. Малахова та автора за «Сном літньої ночі» В. Шекспіра); М. Кармінського – «Робін Гуд» (1983, лібрето В. Дубровського); В. Золотухіна – «І один у полі воїн» (1985, лібрето Д. Шевцова за однойм. романом Ю. Доль-Михай­лика); О. Бєлінського – трагімюзикл «Прощальна симфонія», М. «Осколки», «Грай, грай, музиканте» (1989–94); І. Голубова та О. Сокола – «Іван та Мар'я» (1990, лібрето Р. Бродавка), «Мушкетери нашого двору» (лібрето М. Рогожина й Д. Шахова); Ю. Шевченка – «Лис Микита» (за І. Франком; обидва – 1991); О. Нежигая – «Багато галасу даремно» (1994, лібрето О. Ігнатьєвої, за В. Шекспіром), «Шалений день, або одруження Фіґаро» (за П.-О. Бомарше); М. Ластовецького – «Витівки шинкарки Феськи» (обидва – 1996); І. Поклада – «Конотопська відьма» (лібрето Б. Жолдака), «Жінки біля трону» (лібрето М. Ткача; обидва – 1982), «Серце моє з тобою» (1983, лібрето В. Плоткіна), «Різдвяна ніч» (1988, за М. Гоголем), «Засватана – не вінчана» (за І. Карпенком-Карим), «Чмир» (за М. Кропивницьким; обидва – 1991), «Москаль-чарівник» (1992, за І. Котляревським), «Чумацькі фрески» (1994, лібрето М. Ткача), «Євреї нашого двору» («Таке єврейське щастя», 1995), «Ревізор» (2005, за М. Гоголем); Я. Цегляра – «Шукачі скарбів» (1998, лібрето Д. Шевцова) та ін. У цілому М. суттєво збагатив репертуар укр. муз. театру, проте «альтернативою опереті», як декларувалось, не став. Новий етап в історії укр. М. розпочав «Екватор» О. Злотника (2006, лібрето О. Вратарьова), що став 1-м укр. М. у світ. розумінні – із найширшим використанням сцен. та тех. ефектів. На поч. 2000-х рр. великої популярності набули телевіз. М. К. Меладзе з використанням пісен. лексики та за участі відомих арт. рос. і укр. естради – «Вечори на хуторі біля Диканьки» (2001, за М. Гоголем), «Попелюшка» (2002), «За двома зайцями» (2003, за М. Старицьким). Танцюв. М. «Барон Мюнхгаузен» (2011, за Г. Горіним) із використанням шоу 3D-технологій поставив у Києві реж.-хореограф К. Томільченко.

Літ.: D. Ewen. The Story of America's Musical theatre. Philadelphia, 1968; A. Jack­son. The Book of Musicals from «Shaw Boats» to «A Chorus Line». London, 1979; H. Bez, J. Degenhardt, H. P. Hofmann. Musical: Geschichte und Werke. Berlin, 1980; Гринберг М., Тараканов М. Совре­менный мюзикл // Сов. муз. театр. Мос­ква, 1982; Кампус Э. О мюзикле. Ленинград, 1983; Мамчур І. Драма? Оперета? Мюзикл? // УТ. 1984. № 3; M. Gottfried. Broadway Musicals. New York, 1984; Курбанов В. Мюзикл як театральний різновид // Театр. культура. 1986. Вип. 12; Його ж. Вступ до музичної режисури (оперета, мюзикл і музичний театр України): Конспект лекцій. К., 1994; Великие мюзиклы мира. Москва, 2002; Енукидзе Н. Популярные музыкальные жан­ры: Из истории джаза и мюзикла. Москва, 2004; Оганезова-Григоренко О. Феноменологія творчого процесу артиста мюзиклу. О., 2017.

І. М. Сікорська

Статтю оновлено: 2020

Покликання на статтю
І. М. Сікорська . Мюзикл // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2020. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=70255 (дата звернення: 23.10.2021)