МУЗЕ́Й ІСТО́РІЇ ЛЬВІ́ВСЬКОГО НАЦІОНА́ЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕ́ТУ ім. І. Франка. Ідея заснува­н­ня університетського музею історичного профілю виникла на­прикінці 18 столі­т­тя, коли при Львівському університеті було закладено основи Зоологічного музею Львівського університету, а згодом організовано анатомічний музей (1803), Мінералогічний музей імені академіка Євгена Лазаренка (1852) і Палеонтологічний музей Львівського національного університету імені Івана Франка (1904). Його своєрідним прототипом стала галерея літо­графій-порт­ретів ректорів, на­друкованих у 1820–1840-х роках у типо­графіях Львова та Відня. Ці графічні твори нині зберігаються у фондах Львівського історичного музею, Львівської національної галереї мистецтв та інших закладів культури.

До створе­н­ня музею спонукало святкува­н­ня 250-ї річниці заснува­н­ня Львівського університету (1912), але процес пере­рвала Перша світова війна. У між­воєн­ний період 1918–1939 організація музею залишалась актуальною, у структурних під­роз­ділах накопичувалася значна кількість історичних і культурних цін­ностей, наукових колекцій. 1945–1946 із цих речей та збірок заплановано організацію по­стійно діючої ви­ставки, що мала б від­ображати історію Львівського університету. До цього процесу залучено В. Горбатюка, І. Крипʼякевича, М. Возняка, Іларіона Свєнціцького. 1946 року згідно з наказом ректора створено нову комісію, до складу якої уві­йшли В. Горбатюк (голова), М. Зарицький, П. Домбковський, І. Свєнціцький, директор Наукової бібліотеки В. Осечинський. Не­зважаючи на мобілізацію значних інтелектуальних і творчих сил і участь у під­готовчій діяльності ві­домих учених, по­стійно діюча ви­ставка так і не запрацювала.

В умовах інтелектуальної деукраїнізації в другій половині 1940-х років, політичних кампаній боротьби зі школою Михайла Грушевського і так званим українським буржуазним націоналізмом, обʼєктивне висвітле­н­ня історії Львівського університету було неможливим та ідеологічно небезпечним. Черговим поштовхом до заснува­н­ня музею стало святкува­н­ня 300-річного ювілею Львівського університету (1961). У 1964 році музей від­крито, 1978 року йому на­дано статус «народного». Оновлена 1986 року у контекс­ті політики «пере­будови» екс­позиція вже на початку 1990-х років втратила актуальність, ґрунтовна реорганізація тривала понад 20 років.

Від 2001 року одночасно з поповне­н­ням фондів здійснено ремонт приміщень, роз­почато облаштува­н­ня фондо­сховища, виготовлено музейні меблі, зі­брано 90 фотопорт­ретів ректорів. Нова екс­позиція від­крита 2011 року до 350-річчя Львівського університету.

Музей роз­міщений у двох залах головного корпусу, зведеного 1877–1881 роках за проектом Ю. Гохберґера для Галицького сейму. У його структурі діють роз­діли: «Перед­умови заснува­н­ня Університету (кінець XVI — середина XVII столі­т­тя)», «Львівська Академія у часи Речі Посполитої (1661–1773)», «Ав­стрійський період історії Університету (1784–1918)», «Університет між світовими війнами (1918–1939)», «Радянський Університет (1939–1990)», «Сучасний роз­виток Університету».

Екс­позиція та фонди від­ображають історію Львівського університету як освітнього, наукового і культурного закладу. Серед екс­понатів — дипломи випускників і науковців часів Австро-Угорщини, Польщі, СРСР, документи, особисті речі, рукописи та ви­да­н­ня наукових праць, нагороди, твори живопису й скульптури, наукові прилади, фото тощо. Музей став осередком редакції та авторського колективу «Енциклопедії Львівського університету». Завдяки цьому проекту зі­брано унікальну інформаційну базу — понад 5,5 тисяч біо­графій і фото вчених. Спів­робітники музею проводять екс­курсії, надають консультації з історії Львівського університету, організують ви­ставки, серед яких — «Археологічні дослідже­н­ня Університету в 2000–2001 роках» (2001), «Історія нашої революції» (2005), «Немає вільної Польщі без вільної України: Єжи Гедройц» (2007), «Львівський університет: 350 років історії» (2011), «Михайло Грушевський: життя та творчість» (2016), «Історія Львівського університету» (2017; у місті Броди Львівської області). Перший завідувач — Іван Войтюк (1964–1968), від 2001 року — Юрій Гудима.