Мури — Енциклопедія Сучасної України

Мури

МУ́РИ – архітектурно-історичний комплекс 17 – початку 20 ст. у Вінниці. З огляду на вік, роль в історії міста та архіт. особливості М. посідають чільне місце серед пам’я­ток Вінниці. Нині так називають споруди двох давніх катол. монастир. комплексів – єзуїт. і домінікан., однак до 1920-х рр. ця назва стосувалася тільки першого з них. Осередок Т-ва Ісуса у Вінниці з’явився завдяки старості В.-О. Калиновському, який 1611 надав єзуїтам ділянку землі побл. Ринк. площі та приміські с. Кайдачиха й Казаниха. Єзуїти спочатку провадили в місті лише місійну діяльність, приїжджаючи з м. Кам’янець-Подільський (нині Хмельн. обл.). Їхній перший дере­в’яний осередок згорів під час пожежі 1613, однак пізніше був від­будований. Від 1619 єзуїти вже мали в місті постійну резиденцію. У 1630-х рр. вони спорудили ка­м’яний монастир, до 1645 – костел (згодом парафіял.); 1630 відкрили школу, реорганізовану через деякий час у колегіум. У зв’яз­ку з постій. загрозою від набігів татар та козаків єзуїт. комплекс розбудовували як фортецю (значно міцнішу за дерев’яний замок, розміщений на о-ві між р. Буг і її рукавом), у його арх-рі поєднано елементи пізнього ренесансу і бароко. 1648 єзуїти залишили Він­ницю, М. під час Визв. вій­ни під проводом Б. Хмельницького зазнали руйнувань, а єзуїт. архів згорів. Від 1703 єзуїти приїжджали з м. Острог (нині Рівнен. обл.), а від 1717 знову перебували у Він­ниці постійно. 1741 відреставрова­ний і оздоблений костел св. Пет­ра і Павла освятив луцький єпископ Ф. Кобельський. Суперіор вінн. єзуїтів у 1741–47 і 1750–59 А. Вєжбич збудував у комплексі 2-поверх. конвікт для проживання учнів (1754), школу з театр. залою в центр. частині (1757), оборон. мур із наріжними баштами навколо комплексу. Ймовірно, в цей період також споруджено 2-поверх. брам. флігель і фундаменти із сутеренами під добудову лівого крила монастиря до пд. муру. Від 1728 тривало навч. лише в початк. класах колегіуму, повноцінне функціонування закладу відновлено 1732. При ньому діяли шкіл. театр (від 1630, з великими перервами), бурса для дітей із незамож. родин (бл. 1636–48), муз. бурса (від бл. 1769). Після припинення діяльності Т-ва Ісуса 1773 колегіум закрито. 1776 Комісія нац. освіти відкрила в колиш. єзуїт. будівлях підокружну школу Укр. округу, що 1785 стала окружною. Тоді ж продовжено до­будову лівого крила монастиря, однак зведено лише один поверх. Костел і надалі залишався парафіял. і був закритий тільки після пожежі 1778. Душпастир. обов’язки в парафії спочатку виконували капуцини, 1786 статус парафіял. отримав домінікан. кос­тел. Після захоплення Поділля Рос. імперією в М. розміщено установи нової влади: офіц. резиденцію брацлав. губернатора Ф. Берхмана; губерн., а згодом намісниц. присутні місця (правління, казенну палату, палати кримінал. і цивіл. суду, верхню розправу тощо) і Вінн. повіт. казначейство. Тут рос. адміністрація розмістила міську в’язницю, що раніше була в старому дерев’яному міському замку. Після ліквідації Брацлав. намісництва 1797 у М. залишилися нижній земський суд (до 1804), склад полкової амуніції (до 1815), міська в’язниця (до 1816), повіт. казначейство (до 1829). У 1799 відновлено функціонування школи, що 1803 стала повіт., а 1814 – губерн. Поділ. г-зією. Після Листопад. повстання 1830–31 губерн. г-зію переведено до Ка­м’янця-Подільського, натомість у Вінниці 1832 у тому ж приміщенні відкрито г-зію, однак без статусу губерн., від 1847 функціонувала в м. Біла Церква (нині Київ. обл.). 1814–30 у М. проведено численні ремонтні роботи під кер-вом гімназ. арх. І. Бжушкевича, значну увагу комплексу приділяв перший дир. Поділ. г-зії М. Мацєйовський (зокрема домігся переміщення міської тюрми за межі тер. г-зії). Серед приміщень М. у найгіршому стані перебував костел. Його дві вежі, зруйновані пожежею 1778, розібрано, 1821–23 знято також аварійні склепіння. У монастирі, укріпленому 1807 і бл. 1810 двома контрфорсами зі сх. боку, мешкали вчителі та частина учнів, конвікт використовували як госп. приміщення. Брам. флігель перебудовано, зокрема перенесено в ліву частину гол. вхід до комплексу. Монастир і флігелі повністю, а костел частково пере­крито ґонтом. На поч. 1820-х рр. центр. частина школи (колишня театр. зала) була зруйнована, а флігель розділили на дві окремі будівлі. Гімназ. комплекс зазнав суттєвих пошкоджень внаслідок землетрусу 14(26) листопада 1829, особливо постраждали б-ка, роз­таш. у лівому крилі монастиря, та оборон. мур. Від 2-ї пол. 19 ст. М. частково використовували для розміщення військ. підрозділів, однак їхній стан був незадовільний, оскільки для капітал. ремонту комплексу бракувало коштів. Так, 1891 обвалилася значна час­тина оборон. муру перед костелом. Під час підготовки ділянки до зведення нової стіни на глиб. бл. 1,5 м знайдено давні поховання. На поч. 20 ст. у М. знаходилися: склад недоторкан. запасу упр. вінн. повіт. військ. нач., 3-й стрілец. артилер. парк (з кузнею, пральнею, хлібопекарнею, канцелярією), стайня і возівня, караул. приміщення військ. нач., упр. нач. артилерії 12-го армій. корпусу, а також міська пожежна команда з квартирою брандмейстера, богадільня, ломбард, чайна т-ва тверезості, неділ. школа. 1907 у колиш. єзуїт. монастирі після довгої перерви відкрито чол. г-зію, якій 1908 передано ще сутерени для обладнання там гімнаст. залу. Питання власності на поєзуїт. споруди, що викликало багаторічні суперечки між казною і містом, вирішено 1908 у Поділ. окруж. суді на користь міста. Клопотання польс. громади про відновлення катол. храму в М. 1907 відхилено. Будівлю давнього костелу звільнено від військ. складів і відремонтовано, тут облаштовано православну Казан. церкву, урочисто освячену 12(25) квітня 1909 єпископом Подільським і Брацлавським Серафимом (Голубятниковим). 1911 завершено роботи зі знесення незакін. лівого крила зруйнованої пд. частини монастиря, розпочаті ще в 1870-х рр., до поч. 1912–13 навч. року на старих фундаментах збудовано 3-поверх. будівлю, в якій розміщено чол. і жін. г-зії. Для гімназ. потреб споруджено ще будинок, що з’єднав новий навч. корпус і давній конвікт. У брам. флігелі 1912 облаштовано друкарню Вінн. міського упр. і ред. г. «Юго-Западный край». Міський арх. Г. Артинов розробив для М. кілька проектів, зокрема перебудови костелу в православну церк­ву в стилі неокласицизму (1908, не реалізовано). Згодом давній чернечий комплекс став одним із гол. центрів наук., культ.-осв. і духов. життя Вінниці та всього Поділ­ля, на його тер. розміщувалися: Вінн. філія Всенар. б-ки України при ВУАН (1920–30), УАПЦ (1921–30, 1942–43), Вінн. пед. ін-т (1932–43), держ. друкарня. Під час 2-ї світ. вій­ни М. зазнали знач. руйнувань, піс­ля визволення від нім. окупантів більшість приміщень відбудовано, однак давній брам. флігель знесено. Нині тут знаходяться Держ. архів Вінн. обл. (від 1920), обл. краєзн. (від 1929) і худож. (від 1987) музеї, тех. ліцей (від 1993).

Літ.: Омикронъ. Винницкіе Муры какъ источникъ просвѣщенія въ Краѣ. В., 1913; Бируля О. Архітектурна історія Він­ниці. В., 1926; Шевченко Т. Єзуїтське шкільництво на українських землях остан­ньої чверти XVI – середини XVII ст. Л., 2005; Вінницькі Мури. Погляд крізь віки: Мат. міжнар. наук. конф. «Єзуїт. комплекс у Вінниці крізь призму століть», 9–10 верес. 2010. В., 2011.

ДА: Держ. арх. Вінн. обл. Ф. 14, оп. 2, спр. 720; ф. 844, оп. 1, спр. 178, арк. 2–9.

В. В. Колесник

Статтю оновлено: 2020

Покликання на статтю
В. В. Колесник . Мури // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2020. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=70445 (дата звернення: 17.09.2021)