Мурафа — Енциклопедія Сучасної України

Мурафа

МУРА́ФА – село Краснокутського району Харківської області. Мураф. сільс. раді підпорядк. с. Мирне, с-ща Володимирівка, Лісне, Оленівсь­ке, Пильнянка, Сорокове. Знахо­диться на правому березі р. Мер­чик (притока Мерло, бас. Дніпра), за 85 км від обл. центру та 15 км від райцентру. Пл. 10,3 км2. За переписом насел. 2001, проживали 2903 особи; переважно українці. Побл. села досліджено декілька курганів 3 тис. до н. е. – 1 тис. н. е., виявлено поселення доби бронзи, знайдено меч і наконечник списа давньорус. часу. Засн. 1638. У 1652 під кер-вом уман. полковника К. Сененка споруджено фортецю. За легендою, тут раніше було татар. укріплення, а назва походить від слова «мур» і прізвища татар. ватажка Афи. Здавна через цю місцевість проходив торг. і військ. шлях. Існувала Мураф. козац. сотня. 1780–96 – у складі Харків. намісництва; 1765–80, 1797–1835 – Слобід.-Укр., 1835–1925 – Харків. губ.; 1797–1923 – Богодухів. пов. Тривалий час М. була великою слободою. У 19 – на поч. 20 ст. – волос. центр. 1864 було 418 дворів, мешкали 2589 осіб; 1885 – відповідно 630 і 3197. У 1884 промисловці Харитоненки збудували цукр. з-д (нині ТОВ), а неподалік заклали Наталіївський парк (нині пам’ятка садово-парк. мист-ва заг.-держ. значення; 1913 у ньому С. Щусєв збудував Спасо-Преображен. церкву, водонапірну башту та парадну браму, що вела до гол. будинку господарів; різьблення й орнаментування храму здійснювала група визнач. художників, зокрема й С. Коньонков). Наприкінці 19 ст. функціонували школа, лікарня, 2 православні церкви; працювали паровий млин, цегел. з-д; збиралися 3 ярмарки на рік. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. У квітні–листопаді 1923 – у складі Богодухів., листопаді 1923 – 1925 – Охтир., 1925–30 – Харків. округ; від 1932 – Харків. обл. Жит. потерпали від голодомору 1932–33, зазнали сталін. репресій. Від жовтня 1941 – під нім.-фашист. окупацією. Діяло рад. підпілля. У серпні–вересні 1943 тривали запеклі бої. У брат. могилах поховано понад 200 воїнів-визволителів. У серед. 1960-х рр. проживали 5,2 тис. осіб. Нині у М. – заг.-осв. школа, дитсадок; Будинок культури, б-ка; дільнична лікарня. 2009 засн. Нац. природ. парк «Слобожанський» (5244 га). Об’єкти природно-заповід. фонду місц. значення: заказники Володимирівська Дача (ліс., 2003, 699 га), Мурафський (ботан., 223 га), пам’ятки природи Мурафа (гідрол., 0,6 га), Мурафська Дача (ботан., 5,2 га; усі – 1984). Пам’ятки арх-ри місц. значення: будівлі лікув. комплексу для робітників Володимирів. економії (1892). Є також Архангело-Михайлів. церква. Діє євангельсько-християн. протестант. громада. На честь воїнів, які загинули під час 2-ї світ. вій­ни, встановлено мемор. комплекс Слави – па­м’ятники «Солдат з автоматом», «Мати в скорботі» та стела; па­м’ятні знаки Герою Рад. Союзу С. Желєзному, воїнам-афганцям і ліквідаторам аварії на ЧАЕС. Серед видат. уродженців – лікар-кардіолог, політ. діяч, акад. НАМНУ О. Біловол, матеріалознавець, чл.-кор. НАНУ С. Івахненко, хімік І. В’юнник, фахівець у галузі радіофізики й електроніки О. Цвик, філософ, богослов М. Стелецький; бандурист, співак, нар. арт. УРСР І. Кучугура-Кучеренко; Герой Рад. Союзу К. Дібров.

Л. П. Дрижаног

Статтю оновлено: 2020

Покликання на статтю
Л. П. Дрижаног . Мурафа // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2020. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=70499 (дата звернення: 19.09.2021)