«МУЗЕ́ЙНИЙ ПРОВУ́ЛОК, 8» — літературна група. Виникла 1990 з ініціативи В. Борис­польця, О. Бригінця та В. Жовнорука на базі г. «Слово», органу товариства «Просвіта» в Києві, що знаходилася за адресою, яка й дала назву групи. Учасники на­звали себе «неокласич.» гуртом, хоча жодних ознак неокласики в їхній творчості немає. Ю. Андрухович у «Плеромі» про їхню стильову особливість писав: «Характерною для гурту була від­сутність будь-якої характерності, себто знана і легко впі­знавана невиразність, за котрою від­разу вгадується перо журналіста, що пере­плутав “гобі” з літ. поклика­н­ням. Таким чином самоо­значе­н­ня гурту (“неокласич.”) залишається спри­ймати хіба що як недотепний жарт». Як зі­знавався сам О. Бригінець, вони не мали жодного стосунку до поетів-неокласиків, М. Зерова, М. Рильського, М. Драй-Хмари, оскільки концепцію їхньої діяльності побудовано на історії ін. літ. форм і жанрів, де місця для тієї частини літ-ри, якій музейно­провулківці симпатизували та до якої докладалися, просто не було. Найхарактерніші риси стилю цієї групи від­дзеркалені в зб. поезій О. Бригінця «Про­гноз на завтра» (1990), «Про­гноз на сьогодні», В. Борис­польця «Страйк ілюзій», В. Жовнорука «Міражі на долонях» (усі — 1991), в їхніх спільних вид. — укр.-нім. антологіях «Гуманітарна допомога / Humanitare Hilfe» (1992), «Прамісто / Urstadt» (1993; усі — Київ), публікаціях на сторінках літ.-мист. часописів «Сучасність» (1991, ч. 2, 10), «Час» (1992–94). Це — від­мова від класич. вірша, основаного на метрі й римі, потяг до верлібра, де впадає в око графічне роз­ташува­н­ня рядків, висуне­н­ня форми як гол. й автоном. принципу поезії, пере­акцентуація фольклор. мотивів та інтертекс­тів, обезціне­н­ня етико-пі­знавал. ресурсів слова і тяжі­н­ня до декон­струкції. Близькими до гурту були М. Микицей, В. Стах, В. Халахур, А. Птіцин та ін., які поділяли естетику музейно­провулківців, але формально не входили до гурту, хоча Ю. Ковалів пише, що пізніше вони до них при­єд­налися.