Насильство

НАСИ́ЛЬСТВО — цілеспрямоване, протиправне, умисне за­стосува­н­ня до фізичної особи індиві­дом, чи групою осіб, сили (фізичне насильство) або різного роду по­гроз (психічне насильство). Метою Н. є обмеже­н­ня природ. чи людських прав та свобод особистості, примуше­н­ня її до певної поведінки, завдава­н­ня або за­грози завдава­н­ня фіз., морал. або матеріал. шкоди людині всупереч її волі або з викори­ста­н­ням її без­порад. стану. Слово «Н.» належить до найдавнішого шару словʼян. лексики, його осн. значе­н­ня — утиск, примушува­н­ня, зґвалтува­н­ня.

Категорію «Н.» досить часто роз­глядають у сучас. наук. дискурсі; багатовекторність поня­т­тя зумовлює неодно­значність його ро­зумі­н­ня та тлумаче­н­ня. Між­галуз. поліфункціонал. характер цієї категорії випливає з різних значень, що вкладають у неї науковці різних (не лише суміж.) галузей, причому кожна з них має влас. предмет та методи дослідж., часто від­мін­ні від інших. Так, у філософії ви­вчають природу Н., роз­різняють щонайменше 3 осн. його напрями дослідж. — антропол., соц. та етичний. Антропол. під­хід до роз­кри­т­тя природи Н. стверджує, що воно має власне людську природу як цілеспрямов. і послідовну екс­пансію та зумисний і організов. прояв агресії. У соц. філософії роз­різняють, перед­усім, легітимне та нелегітимне за­стосува­н­ня сили. Легітимним є Н. щодо порушників норм соц. ін­ститутів (напр., у сімʼї, державі), якщо таке Н. захищає соц. ін­ститути і є загальнови­­знаним у су­спільстві. Етич. аспект дослідж. Н. перед­бачає категоризацію про­блеми в термінах добра і зла: Н. є злом на від­міну від примусу, який може бути виправ­даним, легітимованим. В етиці стверджують категоричну не­припустимість зла, але не всяке Н. є злом, напр., вимушені дії лікаря з добрими намірами, але з певними елементами Н. Рос. філософ А. Гусейнов при ви­значен­ні поня­т­тя «Н.» називає 2 під­ходи — абсолютистський і прагматичний. Від­повід­но до першого, термін «Н.» нмає чітко виражену негативну навантаженість і містить усі форми фіз., психол. та екон. тиску, його ототожнюють із абсолют. злом. Прагмат. під­хід орієнтується на цін­нісно-нейтральне й обʼєк­тивне ви­значе­н­ня Н.: його уподібнюють до фіз. та екон. збитку, який люди завдають один одному. Вчений роз­глядає Н. як різновид владно-вольових від­носин між людьми, як один із способів панува­н­ня, владу однієї людини над іншою, не взагалі примус та шкоду життю і власності, а такі примус та шкоду, що здійснюються всупереч волі того чи тих, проти яких вони спрямовані.

У соціології, що роз­глядає Н. як соц. феномен, набула пошире­н­ня дефініція білорус. вченого Є. Бабосова, який наголошує, що Н. певним чином вбудовано в структуру су­спільства як систем. механізм і виявляється в за­стосуван­ні сили або в по­грозі силою з боку соц. субʼєктів (особи, групи, спільноти, організації, ін­ституту, партії, держави) з метою примуше­н­ня людей до певної поведінки, на­дба­н­ня або збереже­н­ня екон. чи політ. панува­н­ня, завоюва­н­ня певних прав, пільг або територій. Видат. норвез. соціолог Й. Ґалтунґ ви­значав Н. як будь-які обмеже­н­ня для самореалізації людини, які можна усунути, і ви­окремлював 3 його форми — пряме, структурне і культурне Н. Пряме — дія­н­ня одних людей від­носно інших, що спричиняють без­посеред. збиток людям або їхній власності. Воно виявляється в тілес. ушкодже­н­нях, затрима­н­нях, санкціях, ставлен­ні до людей як до громадян т. зв. другого сорту тощо. Структурне Н., на від­міну від прямого, впливає опосередковано, через соц. структури. Це така форма Н., коли певна соц. ін­ституція стає пере­шкодою на шляху до задоволе­н­ня базових потреб ін. соц. груп або індивідів. Й. Ґалтунґ під культур. Н. пропонував роз­глядати ті аспекти культури, що можуть бути викори­стані для виправ­да­н­ня і легітимізації прямого та структур. Н.

Пред­ставники медицини, зокрема ВООЗ, ви­значають Н. як реальне або у ви­гляді за­грози навмисне за­стосува­н­ня фіз. сили або влади, спрямоване проти себе, проти ін. особи, групи осіб або громади, результатом якого є (або має високий ступінь імовірності цього) тілесні ушкодже­н­ня, смерть, психол. травма, від­хиле­н­ня в роз­витку тощо. Тут наголошують на навмисності і фактич. вчинен­ні акту Н. незалежно від його результату. Однак намір за­стосувати силу не обовʼязково означає, що є бажа­н­ня завдати шкоди. У реал. житті між задуманою дією і її наслідком існує велика різниця. Людина може навмисно зробити певний вчинок, який з обʼєктив. об­ставин будуть роз­глядати як небезпечний і такий, що може завдати шкоди здоровʼю, хоча ця людина не вважає його таким. Так, Н. не можуть бути ненавмисні нещасні випадки, напр., тілесні ушкодже­н­ня в результаті дорожньо-транс­порт. пригод тощо. Вжива­н­ня у ви­значен­ні слів «викори­ста­н­ня влади» роз­ширює ро­зумі­н­ня природи насильниц. акту, охоплюючи дії, джерелом яких є влада над людиною, тобто по­грози й залякува­н­ня. «Викори­ста­н­ня влади», крім того, означає нена­да­н­ня допомоги або нехтува­н­ня, від­сутність турботи, що також належить до насильниц. актів. Укр. юрид. наука ви­значає Н., у заг. ро­зумін­ні, як умис. фіз. чи псих. вплив однієї особи на іншу проти її волі, що спричиняє цій особі фіз., морал., майнову шкоду або містить за­грозу заподія­н­ня за­знач. шкоди зі злочин. метою.

Одним із різновидів Н. є домашнє Н. — навмисне дія­н­ня одного з членів сімʼї щодо іншого, яке порушує права і свободи члена сімʼї як людини і громадянина та завдає шкоди або містить за­грозу її завдава­н­ня. Н. завжди повʼяза­не з обмеже­н­ням свободи людини, примусом її до будь-якої небажаної поведінки, негативно впливаючи при цьому на її біол. життя чи псих. здоровʼя. Факти його прояву — одна із най­глобальніших про­блем сучас. світу. Загальнови­знано, що Н. притаман­не людству й су­проводжує його роз­виток із стародав. часів. Як за­значає укр. дослідник кримін. насильниц. поведінки особи О. Гумін, у кожній людині по­єд­нується біо­логічне та соціальне. Звідси насильниц. поведінка має біол.-психол. під­ґрунтя, хоча прояв тих чи ін. індивід. особливостей характеру, схильностей людини, закладених із народже­н­ня, регулюється соц. середовищем. Тому вчений вважає, що першо­причина насильниц. поведінки — не в особистості, а в соц. середовищі, в якому насильник роз­вивається. Для Н. як в Україні, так і в ін. країнах світу характерний високий рівень латентності, тому держ. ін­ституції не в змозі точно вести облік фактів його вчине­н­ня, оскільки до статистики потрапляє лише частина випадків, інші факти Н. з багатьох причин не реєструються компетент. органами. Крім того, багато з тих, хто знає про Н., вважає за краще не інформувати про нього право­охоронців. Саме тому виявле­н­ня, фіксація та припине­н­ня проявів Н. є малоефективним і справжні мас­штаби цього явища оцінити над­звичайно важко. Однак, не­зважаючи на від­сутність реал. і точних даних про мас­штаби Н., його глибоке корі­н­ня в істор. роз­витку людства, в самій онтології людини, су­спільство не спри­ймає його як даність, навпаки знаходить способи його подола­н­ня або нейтралізації, принаймні окремих виявів. Н. часто пере­дує вчинен­ню злочинів, що загалом де­структивно впливає на стабільність су­спільства. Ефективна боротьба з Н. вимагає ви­вче­н­ня цього явища, його соц. природи і правової регламентації заходів протидії. Серед дослідників різних аспектів поня­т­тя «Н.» — право­знавці, соціологи, філософи В. Аверʼя­нов, І. Голосніченко, В. Колпаков, О. Кузьменко, Н. Бойченко, А. Блага, Є. Петров, Л. Левицька, Г. Самілик, О. Коломоєць, Р. Шувальська.

Враховуючи світ. мас­штаби цього явища, на 34-й сесії ООН було прийнято й від­крито для під­писа­н­ня 18 грудня 1979 Конвенцію про ліквідацію всіх форм дис­кримінації щодо жінок (CEDAM), яку ратифікували 189 країн, зокрема й Україна, що несе правові зобовʼяза­н­ня з викона­н­ня її положень на практиці. Радою Європи започатковано кампанію із протидії Н. щодо жінок та домаш. Н., наслідком якої було від­кри­т­тя до під­писа­н­ня 11 травня 2011 Конвенції Ради Європи про запобіга­н­ня Н. стосовно жінок і домаш. Н. та боротьбу із цими явищами (т. зв. Стамбул. конвенція). В Україні, після прийня­т­тя Кон­ституції 1996, роз­почався новий етап створе­н­ня демократ., соц., правової держави, зокрема 15 листопада 2001 ВР України прийняла Закон «Про попередже­н­ня насильства в сімʼї», 7 грудня 2017 — «Про запобіга­н­ня та протидію домашньому насильству», а також опубл. низку наук. моногр. ви­дань та багато ін. досліджень, що роз­кривають різні аспекти Н. і містять пропозиції щодо заходів протидії цьому негатив. явищу в будь-яких його проявах.

Завантажити статтю