Наступність у культурі

НАСТУ́ПНІСТЬ У КУЛЬТУ́РІ — звʼязок між різними щаблями роз­витку культури, що полягає у збережен­ні окремих елементів або рис у цілому в процесі пере­ходу до нового стану. Про­блема Н. у к. притаман­на пере­важно зх. культур. просторові, де ставле­н­ня до культур. спадщини коливається від традиціоналізму до нігілізму через увесь спектр можливих градацій. Для сх. культур характерне синхрон­не спів­­­існува­н­ня сучасності й традицій, що по­стійно ре­актуалізуються в цих культурах. У межах зх. типології культур крайнощі континуал. (наскріз.) і дис­крет. (зам­кненого, цикліч.) під­ходів долає філософія Ґ. Геґеля (див. Геґельянство), згідно з якою Н. у к. забезпечується завдяки закону «заперече­н­ня заперечень» (Античність–Середньовіч­чя–Ренесанс–Реформація). Наразі є поширеним чотирифаз. ритм від­творе­н­ня на­ступності в межах будь-якої культури: формува­н­ня традиції; просвітниц. критика та автономізація від спадщини; романт. ідеалізація традиц. цін­ностей; поновле­н­ня та ре­актуалізація початк. традиції. Остан­ню фазу потрібно роз­глядати не як поверне­н­ня до архаїки, а як творче пере­тлумаче­н­ня та асиміляцію споконвіч. змістів на рівні сучасності. Закономірності цього процесу ґрунтовно осмислені герменевтикою, зокрема нім. філосо­фом Г. Ґадамером. Структураліст. при­йоми можуть бути за­стосовані до про­блеми Н. у к., коли мова йде про кількісні зміни в межах культур. типу (тобто зберігається і пере­дається сама структура організації обʼєкта). Коли ж ідеться про якісні зміни, без­перервність звʼязку забезпечується пере­дачею не структури, а змістів, що завдяки герменевт. зуси­л­лям інкорпоруються до нового культурал. поля. Проте, оскільки ро­зумі­н­ня Н. у к. як певної «естафетності» культур неявно припускає ідею про­гресив. роз­витку, пост­модерна парадигма певним чином скасовує про­блему Н. у к., позаяк у світі, де всі культури ви­знаються рядопокладеними, ця про­блема пере­стає бути актуальною.

Завантажити статтю