Наступність у культурі — Енциклопедія Сучасної України

Наступність у культурі

НАСТУ́ПНІСТЬ У КУЛЬТУ́РІ – зв'язок між різними щаблями розвитку культури, що полягає у збереженні окремих елементів або рис у цілому в процесі переходу до нового стану. Проблема Н. у к. притаманна переважно зх. культур. просторові, де ставлення до культур. спадщини коливається від традиціоналізму до нігілізму через увесь спектр можливих градацій. Для сх. культур характерне синхронне спів­існування сучасності й традицій, що постійно реактуалізуються в цих культурах. У межах зх. типології культур крайнощі континуал. (наскріз.) і дискрет. (зам­кненого, цикліч.) підходів долає філософія Ґ. Геґеля (див. Геґельянство), згідно з якою Н. у к. забезпечується завдяки закону «заперечення заперечень» (Античність–Середньовіччя–Ренесанс–Реформація). Наразі є поширеним чотирифаз. ритм відтворення наступності в межах будь-якої культури: формування традиції; просвітниц. критика та автономізація від спадщини; романт. ідеалізація традиц. цінностей; поновлення та реактуалізація початк. традиції. Останню фазу потрібно розглядати не як повернення до архаїки, а як творче перетлумачення та асиміляцію споконвіч. змістів на рівні сучасності. Закономірності цього процесу ґрунтовно осмислені герменевтикою, зокрема нім. філосо­фом Г. Ґадамером. Структураліст. прийоми можуть бути застосовані до проблеми Н. у к., коли мова йде про кількісні зміни в межах культур. типу (тобто зберігається і передається сама структура орг-ції об'єкта). Коли ж ідеться про якісні зміни, безперервність зв'язку забезпечується передачею не структури, а змістів, що завдяки герменевт. зусиллям інкорпоруються до нового культурал. поля. Проте, оскільки розуміння Н. у к. як певної «естафетності» культур неявно припускає ідею прогресив. розвитку, пост­модерна парадигма певним чином скасовує проблему Н. у к., позаяк у світі, де всі культури визнаються рядопокладеними, ця проблема перестає бути актуальною.

Л. Н. Гармаш


Покликання на статтю