Натхнення

НАТХНЕ́ННЯ — психологічний стан особливого емоційного під­несе­н­ня, внутрішнього осяя­н­ня (див. Інсайт) і одухотвореної пристрасті, вищого під­йому та мобілізації духовних і фізичних сил людини в процесі художньої творчості. Найчастіше характерне для людей твор. праці — художників, музикантів, пись­мен­ників (особливо поетів), а також винахідників, кон­структорів то­що. За­звичай Н. виникає на ме­жі твор. можливостей митця, вимагаючи від нього екс­траординар. вольових зусиль для гармоній. реалізації своїх мист. задумів. Для Н. притаман­ні таємнича загадковість, некеров. ір­раціональ­ність та просвітл. містицизм, що незбагнен. чином допомагають митцю успішно роз­вʼязати склад­ні творчі зав­да­н­ня, що нерідко виникають перед ним. Н. су­проводжується над­звич. внутр. зосередже­н­ням митця на обʼєкті творчості, високою вибірк. сконцентрованістю уваги, під­вищ. інтенсивністю й продуктивністю ев­рист. діяльності та нібито уявною легкістю, з якою «народжуються» й матеріалізуються художні образи. Характер. ознаками цього стану є: цілковите за­глибле­н­ня у твор. процес, від­чуженість від сто­рон­нього, схильність до неочікув. ім­провізації. Це яскраво виявилося в діяльності видат. музикантів (Й. Баха, Л. ван Бетговена, Н. Па­ганіні) та поетів (О. Пушкіна, А. Міц­кевича, Т. Шевченка та ін.), які нерідко натхнен­но творили на велелюд. зі­бра­н­нях у присутності багатьох людей. Суть Н. — у здатно­сті висловити в досконалій, високохудож. формі ті складні задуми, з якими не міг тривалий час впоратися митець або несподівано для всіх і часто для себе створити самобут. твір. У царині образотвор. мистецтв Н. яскраво проявляється в живопис­ців та графіків, менше — у скульп­торів, зокрема в несподівано спон­тан. побудові композиції, неочікув. колорист. вирішен­ні мист. твору, своєрід. «незавершеності» пропрацюва­н­ня пласт. форми з точки зору вимог традиц. академ. мистецтва. Особливо помітні ці оз­на­ки Н. у таких авангард. напря­м­ках образотвор. мистецтва, як екс­­пресіонізм, фовізм, футуризм, дадаїзм, сюр­реалізм, екс­пресив. абстракціонізм (А. де Тулуз-Лотрек, В. Ван Ґоґ, А. Матісс, Е. Мунк, Д. Бурлюк, Е. Нольде, М. Ернст, С. Далі, Д. Пол­лок та ін.). Формальними, а часто й про­грамними ознаками Н. у на­званих системах образотворе­н­ня є: видима, візуально під­креслена фіксація етапів становле­н­ня мистец. твору, що простежується в акцент. рухомості пластич. мас, мінливості та певній «кострубатості» форми, сві­домій незавершеності пророб­ле­н­ня деталей та уявній «незакінченості» твору, що на­­справ­ді може бути задумом та метою митця.

Конкретні прояви Н. дуже своєрідні й ви­значаються індивідуал. особливостями художника — заг. рівнем його культур. та образ. мис­ле­н­ня, здатністю до твор. уяви, тем­пераментом. Для одних, в очі­куван­ні Н., потрібна строга впорядкованість звич. предметно-побут. оточе­н­ня, а для ін. — певний «творчий без­лад» та своєрідна «роз­хри­станість» традиц. пове­дін­ки самого митця. Деякі ху­дож­ни­ки для отрима­н­ня Н. вживають міцні каву, чай (чифір), алкоголь, наркотики, аромат. речовини тощо. Ві­домо, що О. де Бальзак для натхнен. творчості споживав до 30-ти порцій кави на добу. Багато митців шукають Н., сві­домо створюючи екс­тремал. ситуації (добровіл. усамітне­н­ня та голодуван­ня, під­коре­н­ня гірських вершин, зануре­н­ня в мор. глибини тощо), намагаючись глибше від­чути емоц. пере­жива­н­ня героїв своїх творів. Так, Ф. Достоєвський тривалий час захоплювався азарт. іграми (картярством та рулеткою) і мав залежність від них; це згодом допомогло йому талановито описати у своїх творах псих. стани літ. персонажів. Близькі до Н. від­чу­т­тя, що інколи виникають у декого з митців, повʼязані з насильством над людьми (садизм) або бажа­н­ням особи бути жертвою (мазохізм). Уперше садомазохізм детально описав франц. письмен­ник Маркіз де Сад, а пізніше про­аналізував З. Фройд. Загалом Н. є не лише результатом, але нерідко каталізатором твор. пошуків і напруж. праці митця, кінц. результат якої залежить від непередбачув. прихов. взаємодії сві­домості та під­сві­домості в пси­хіці певної мистец. особистості. У твор. процесі Н. може бути як стимулом і джерелом, так і початк., проміжним чи завершал. етапом втіле­н­ня худож. ідеї. Під час Н. актуалізуються зна­н­ня, жит­тєвий досвід, майстерність і талант мит­ця. Отримані під час Н. творчі здобутки сам автор нерідко пізніше під­дає при­скіпливому аналізу й пере­­осмислен­ню, уточнен­ню та подальшому критич. оброблен­ню від­повід­но до заг. задуму твору та ймовірних оцінок його естет. сприйня­т­тя глядачем. В історії світової культури Н. завжди ро­зуміли як унікал. властивість осо­б­ливо обдаров. твор. особисто­стей, душі яких на­стільки витончено чутливі, що здатні контактувати з вищими духов. силами та суб­станціями.

В укр. мистецтві видат. майстрами натхн. ім­провізації були живописці О. Мурашко, М. Глущенко, А. Петрицький, В. Марусенко, графіки А. Базилевич та С. Якутович, скульптори О. Архипенко та М. Грицюк. Із сучасників виділяють художників В. Гордійчука, К. Косаревського, І. Мельничука й скульпторів А. Куща, М. Горлового, В. Бика. В антич. міфології давніх греків та римлян мист. Н. було повʼя­зане з прихильністю до особи олімпій. богів, насамперед Апол­лона (Феба) та його 9-ти помічниць і супутниць — муз. Окрім них, Н. могли дарувати інші боги: Афіна, Діоніс, Гефест, навіть Арес (Арей, Марс). Символом поет. Н. є крилатий кінь Пегас. У міфології давніх словʼян Н. керував верхов. бог Сварог (пізніше — Перун), могли його дарувати Велес, Лада, Полель та ін. У християн. культурі Н. повʼязане з дією Святого Духа. Во­но є наслідком таємничого й містич. впливу Божеств. благодаті на людину чи групу осіб. У Євангелії за­значено, що «нам Бог від­крив це Духом Святим, тому що Дух усе пронизує і скрізь проникає» та «все це породжує один і той же Дух (Святий), наділяючи кожному окремо, як Йому завгод­но». Святий Дух вчить, говорить та свідчить, а «сила Його діє в мені могутньо», даючи Зна­н­ня, Пророц­тва, Радість та Натхне­н­ня. Дух Свя­тий на­вчає та надихає вірних, а «все Божествен­не Писа­н­ня натхнен­не Богом і корисне для на­вча­н­ня, для на­станов у праведності». Існують різні по­гляди на природу й походже­н­ня Н. Так, письмен­ник Ґ. Маркес стверджує, що «нат­хне­н­ня приходить тільки під час ро­боти», тобто ґрунтується на вольовій націленості митця на наполегл. творчу діяльність. Багато хто з митців поділяє думку про трактува­н­ня Н. як феномена, належного до загадк. сфери під­сві­домого, що набуває зримі форми внаслідок творчо-вольових зусиль художника, який ви­ступає в ролі своєрід. Деміурга, Творця краси та гармонії. У цьому випад­ку мист. твір, що є кінц. результатом сплеску Н., може бути неспо­дів. сюр­призом (гарним, загадк. або не­приємним) навіть для його творця. Про цю іррац. особливість твор. діяльності яскраво засвідчив Т. Шевченко, зі здивува­н­ням, тривогою та певною від­стороненістю осмислюючи написані під час твор. під­йому власні вірші: «Ду­ми мої, думи мої, лихо мені з вами, / Нащо встали на папері сум­ними рядами ? / Чом вас вітер не роз­віяв в степу, як билину, / Чом вас лихо не приспало, як малу дитину?».

Нерідко митець ви­ступає як медіум, котрий контактує зі сферою колектив. під­сві­домого влас. народу, а то й усього людства, висловлюючи за ін. людей ті думки та ідеї, що шукають свого втіле­н­ня в словес. чи образ. оформлен­ні. У цьому сенсі видатні майстри слова випереджають час, спри­ймаються сучасниками як провісники майбут. змін у світі, як ясновидці, віщуни та пророки. Митці ж, що працюють в царині образотвор. мистецтв, пере­дають подібні від­чу­т­тя у формі пласт. символів та образів, насич. емоц. на­строями сучас. чи майбутньої епохи. Прикладами можуть бути «Демон» М. Врубеля, «Герніка» П. Пікас­со, «Перед­чу­т­тя громадян­ської вій­ни» С. Далі, «Перед­чу­т­тя Голгофи» М. Стороженка та ін. Певною мірою художню творчість можна роз­глядати як драм. спробу митця-новатора ввести в соціокультур. контекст і втілити в заг.-до­ступ. ви­гляді ті невиразні іррац. перед­чу­т­тя та образи, що бентежать його буремну душу. У такому контекс­ті всесвітньо ві­домий «Чорний квадрат» К. Малевича можна трактувати як парадоксально-емоц. реакцію видат. митця на ті без­надійно без­вихідні спроби звести все ро­зумі­н­ня без­кінеч. невичерпності образно-­емоц. сприйня­т­тя навколиш. світу лише до його аналітично-наук., рац.-­логіч. та строго уніфік. кон­струкцій, моделей і форм.

Завантажити статтю