Натяжний Олег Степанович — Енциклопедія Сучасної України

Натяжний Олег Степанович

НАТЯЖНИ́Й Олег Степанович (10. 07. 1946, м. Кіровоград, нині Кропивницький) – режисер. Чоловік В. Дронової. Засл. діяч мист-в України (2012). Закін. Київ. ін-т театр. мист-ва (1975; викл. М. Рудін, О. Соломарський). Працював у театрах Чернігова, Мукачевого (Закарп. обл.), Донецька. 1982–89 – гол. реж. Кіровогр. укр. муз.-драм. театру ім. М. Кропивницького, 1989–91 – Крим. театру драми та муз. комедії (Сімферополь), 1991–93 – Івано-Фр. укр. муз.-драм. театру ім. І. Франка. Від 1993 – реж. Херсон. муз.-драм. театру ім. М. Куліша, при якому 2007 організував і очолив дит. театр-студію «Пролісок». Режисер. манера Н. вирізняється лаконічністю, емоційністю, вишуканим худож. смаком та безмеж. фантазією.

Вистави: «Морський вузол» Є. Жар­ковського (1975), «Тартюф» Ж.-Б. Мольє­ра (1977), «Дядя Ваня» А. Чехова (1978), «Підкорення норовливої» В. Шекспіра (1979), «Рядові» О. Дударева (1980), «Талан» М. Старицького (1982), «Вест­сайдська історія» Л. Бернстайна (1984), «Бог­дан Хмельницький» за П. Загребель­ним (1989), «Титарівна» М. Кро­пив­ницького (1992), «Кабаре» Дж. Кан­дера (1993), «Назар Стодоля» Т. Шев­ченка (1996), «Фіґаро» П.-О. Бомарше (1998), «Труффальдіно» за К. Ґольдоні (2012), «Заповіт цнотливого бабія» А. Крима (2013), «Кохання під в'язами» Ю. О'Ніла, «Дім, де все шкереберть» Ґ. Маркеса (обидві – 2015).

Є. В. Красніченко

Статтю оновлено: 2020

Покликання на статтю
Є. В. Красніченко . Натяжний Олег Степанович // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2020. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=70586 (дата звернення: 22.10.2021)