Науковий комунізм

«НАУКО́ВИЙ КОМУНІ́ЗМ» — вче­н­ня про комунізм, яке К. Маркс і Ф. Енгельс на­звали науковим, щоб від­різнити його від утопічних по­глядів попередників; на­вчальна дисципліна, яку викладали від 1963 і до кінця «пере­будови» у вищих на­вчальних закладах СРСР. Контури комунізму як «світлого майбутнього» людства були окреслені основоположниками марксизму в 2-й пол. 1840-х рр.: напередодні європ. революцій 1848–49 зʼявився про­грам. твір К. Маркса і Ф. Енгельса «Manifest der Kommunistischen Partei» («Маніфест комуністичної партії»), в якому суть осн. ідеї майбут. комунізму полягала у знищен­ні приват. власності. Цей рев. акт у їхньому ро­зумін­ні означав припине­н­ня екс­плуатації людини людиною, пере­творе­н­ня товарів на продукти і заміну товарообороту в грош. формі на вільному ринку централізов. роз­поділом продуктів. Вони вважали, що після знище­н­ня приват. власності шляхом націоналізації або усу­спільне­н­ня виникне заг.-нар. власність на засоби виробництва. Здійснити ці пере­творе­н­ня належало пролетаріатові, який мав встановити свою диктатуру (див. Диктатура пролетаріату). Однак пролетаріат (як і нація або су­спільство) був аморф. спільнотою, що не мала ієрархізов. структурованості, а соц.-екон. пере­творе­н­ня могли здійснювати тільки спільноти, що мали структуру — держави або партії. Диктатуру, за якої ставала можливою «екс­про­пріація екс­про­пріаторів», мала здійснювати пролетар. держава, а не пролетаріат. Отже, приватна власність не знищувалася, а пере­ходила у володі­н­ня, користува­н­ня і роз­порядже­н­ня такої держави. В уявлен­ні К. Маркса і Ф. Енгельса знище­н­ня приват. власності не призводило до автомат. за­провадже­н­ня комунізму: необхідний був пере­хід. етап, коли власність на засоби виробництва пере­ходила до пролетар. держави. Проте навіть через три десятилі­т­тя після появи «Маніфесту…» у праці «Anti-Dühring» («Анти-Дюрінґ») Ф. Енгельс не зміг пояснити механізмів транс­формації власності пролетар. держави в заг.-народну. В цій праці пролетаріат є ді­йовою особою з головою та руками, а народжена в його середовищі держава — «засинаючим» ефемер. утворе­н­ням. У Зх. і Центр. Європі після революцій 1848–49 «Маніфест…» втратив свою актуальність: жодна впливова політ. сила, не бажаючи під­креслювати негайну готовність до рев. дій, не оголосила себе комуністичною. Соціалісти, у середовищі яких набув пошире­н­ня марксизм, на­звали себе соціал-демократами, тим самим наголошуючи на від­даності ідеям демократії та соц. реформам. 1875 на обʼєд­нав­чому зʼ­їзді нім. соціалістів у м. Ґота створ. С.-д. партію Німеч­чини. К. Маркс висловив за­уваже­н­ня до її про­грами, але зʼїзд їх від­хилив. Праця «Kritik des Go­thaer Programms» («Критика Ґотської про­грами», уперше опубл. 1891 Ф. Енгельсом) містила низку тез, що деталізували комуніст. утопію К. Маркса. Йшлося насамперед про поділ комунізму на дві фази: першу з них він на­звав популярним тоді терміном «соціалізм», другу — «повний комунізм». Обидві фази, на його думку, різнилися не за ознакою виробництва матеріал. благ, а лише за принципом їхнього роз­поділу. Пере­хід соціалізму (К. Маркс не використовував термін «будівництво», а пере­хід від однієї су­спільно-екон. формації до ін. вважав природно-істор. процесом) повʼязував із ліквідацією приват. власності, товарно-грош. від­носин і вільного ринку. Разом з тим він вважав, що при соціалізмі мусить панувати той же принцип, як при обміні товар. еквівалентами — «кожному за працею», при повному комунізмі — «кожний — по здібностях, кожному — за потребами».

Утопіч. комуносоціалізм К. Марк­са і Ф. Енгельса став реальністю, коли В. Ленін сформулював доктрину більшовизму. Він заявив про себе як прибічника рев. марксизму доби «Маніфесту…» і затаврував соціал-демократів, які від­мовилися від ідей комунізму, тому що прагнули класового миру, а не вій­ни. Після поверне­н­ня з еміграції у квітні 1917 В. Ленін по­ставив перед однодумцями зав­да­н­ня завоювати політ. владу, пере­йменувати партію з с.-д. на комуніст., затвердити комуніст. парт. про­граму, створити державу-комуну і, спираючись на неї, здійснити комуніст. пере­творе­н­ня. На від­міну від поперед. революцій, в Росії у 1905 і 1917 стихійно виникали органи рев. самодіяльності нар. низів — ради робітн. і солдат. депутатів. Вони пере­бували на позиціях класової вій­ни, проголошували гасла «Фабрики — робітникам!» і «Землю — селянам!». Робітники вимагали приватизації під­приємств трудовими колективами, селяни — зрівнял. поділу орних земель. В умовах вій­ни вплив солдат. рад на рев. події виявився вирішальним. Тогочасні армій. під­роз­діли складали пере­важно мобілізовані селяни, які ще памʼятали кріпацтво своїх дідів. Під час революції 1917 В. Ленін зробив ставку на ради. Він планував пере­дати їм всю владу, попередньо витіснивши з них конкуруючі партії, наповнити їх більшовиками та спів­чуваючими без­парт. депутатами і, зберігаючи організац. від­окремленість рад і своєї партії, пере­творити обидві в одну політ. силу. Внаслідок цього мала утворитися держава-комуна, або держава комуни, як він називав її, з двома паралел. вертикалями влади — парт. і радянською. Незалежна від виборців парт. вертикаль отримала функції диктатури під на­звою «диктатура пролетаріату», а залежна від них рад. — функції поточ. управлі­н­ня. Персонал. склад рад ви­значали на виборах, кон­трольованих більшов. парткомами. Партію будували на засадах демократ. централізму (див. Демократичного централізму Принцип) із цілковитою під­порядкованістю нижчих за ієрархією ланок вищим. Тому диктатор. влада була зосереджена у вождів, а партія по­глинула державу. Зумовлена гаслами «Маніфесту…» екс­про­пріація великих власників не при­звела до появи утопіч. заг.-нар. власності, оскільки власність зрощеної з більшовиками пролетар. держави опинилася не у робітників і селян, які обирали ради, а в руках вождів, які цю державу контролювали. Верховний вождь більшовиків не сумнівався в тому, що здатний оволодіти радами. Нар. низи спові­дували зро­зумілий у країні з гострим соц. проти­стоя­н­ням стихій. екс­тремізм, а партія поклала в основу своєї доктрини рев. марксизм, що вимагав знищити екс­плуататор. класи. З метою захопити контроль над радами В. Ленін приховав свої плани зі створе­н­ня на селі великого машин. виробництва у ви­гляді радго­спів і комун. Він почав вимагати зрівнял. роз­поділу орних земель і цим здобув прихильність рад солдат. депутатів. При­власнюючи гасло робітн. рад «Фабрики — робітникам!», В. Ленін приховав, що мова йде про пере­дачу під­приємств державі-комуні, натомість після зміцне­н­ня при владі затаврував спроби робітників приватизувати свої під­приємства як небезпечний для держави анар­хо-синдикалізм (див. Анархізм).

Прихід більшовиків до влади у жовтні 1917 внаслідок пере­вороту, що в рад. добу на­звали Велика Жовтн. соціаліст. революція, означав, що рос. су­спільство втратило суверен­ність, здобуту після повале­н­ня самодержавства. Суверен­на влада в її диктатор. формі пере­йшла до вождів більшов. партії. З метою встановити однопарт. систему правлі­н­ня і контролювати склад рад більшовики негайно створили новий ін­ститут — органи держ. без­пеки (див. ВЧК–ОГПУ, ВУЧК–ДПУ). Нова влада ви­значала себе як рад. і робітничо-селянська. Ради дійсно формували з пред­ставників робітн. класу та селянства, їм справді належала держ. влада, але не диктатура. Щоб пере­конати су­спільство в демократичності такої влади, у першій рад. кон­ституції 1918 жодним словом не зга­дано про існува­н­ня ленін. партії. Однак вожді не задовольнилися політ. диктатурою, спів­мірною з владою царя-самодержця. Вони бажали доповнити її екон. диктатурою. В. Ленін викори­став теорію рев. марксизму для того, щоб екс­про­пріювати су­спільство, тобто по­збавити громадян приват. власності на засоби виробництва. Володі­н­ня, користува­н­ня і роз­порядже­н­ня ними забезпечували су­спільству екон. суверенітет й одночасно ставили державу в залежність від громадян, й, насамперед, від осн. маси рад. насел. — селянства. Маніпулюючи гаслом побудови соц.-екон. ладу з роз­поділом матеріал. благ за потребами, вождь більшовиків роз­почав навесні 1918 комуніст. штурм. «Н. к.» К. Маркса був утопією, проте рад. держава-комуна — реальністю. За роки ленін. (1918–20) і сталін. (1929–32) штурмів створ. могутню і незалежну від свого су­спільства державу. Основоположники марксизму сподівалися, що у результаті рекомендованих ними пере­творень держава «засинатиме». Натомість «привид комунізму», що блукав Європою в серед. 19 ст., матеріалізувався в монстра, силове утвердже­н­ня якого в 20 ст. су­проводжувалося загибе­л­лю в усьому світі до 100 млн осіб.

Під «Н. к.» заклали науковоподібне під­ґрунтя, від­повід­но до якого ця дисципліна була орієнтована на ви­вче­н­ня су­спільства, що нібито мало функціонувати за формулою «кожний — по здібностях, кожному — за потребами». Однак на­справді ніхто з ідеологів КПРС не ставив зав­да­н­ня конкретно показати, як могло б існувати су­спільство, якби дотримувалося цієї утопіч. формули. Всі вони зосереджували увагу на глорифікації вже ві­домого «істор. досвіду КПРС» з метою об­ґрунтувати «неминучість загибелі капіталізму і пере­моги комунізму в усьому світі». Всупереч назві «Н. к.» був «наукою» і навч. дисципліною, оберненою в минуле, а не в майбутнє. Його поява повʼязана з прийня­т­тям нової про­грами на XXII зʼ­їзді КПРС у жовтні 1961, що обіцяла рад. народу побудову комуніст. су­спільства впродовж 20-ти р. На Всесоюз. нараді завідувач кафедри сусп. наук гол. ідеолог КПРС М. Суслов 30 січня 1962 по­ставив зав­да­н­ня за­провадити у викла­дан­ні ВНЗів новий самост. курс основ «Н. к.». За короткий час в АН СРСР і академіях наук союз. респ. зʼявилися під­роз­діли «Н. к.», а у ВНЗах — від­повід­ні кафедри. 27 червня 1963 новий курс уві­йшов до навч. планів. У листопаді 1967 керівництво КПРС від­мовилося від по­спіш. обіцянки М. Хрущова побудувати комунізм за 20 р., натомість Л. Брежнєв висунув концепт роз­виненого соціалізму тривалістю в кілька десятиліть із роз­поділом матеріал. благ за працею, хоча ця теор. новація не по­значилася на долі «Н. к.». Завдяки зуси­л­лям су­спільство­знавців концепт «роз­виненого соціалізму» обро­став науковоподіб. законами і категоріями, після чого був канонізований у «кон­ституції роз­виненого соціалізму», ухваленій під час 70-річного ювілею більшов. пере­вороту. Викла­да­н­ня комплексу сусп. наук у ВНЗах тривало 5 р. (10 семестрів) і від­бувалося у такій послідовності: історія КПРС (1–4 семестри), марксист.-ленін. філософія (4–6), політ­економія (6–8), основи «Н. к.» (9–10). В ос­тан­ні роки «пере­будови» каф. «Н. к.», щоб врятувати від звільне­н­ня викладац. кадри, пере­профільовано на викла­да­н­ня політології. Їм разом із студентами доводилося у при­скореному темпі оволодівати азами цієї «бурж.» науки.

Завантажити статтю