Науковий ступінь — Енциклопедія Сучасної України

Науковий ступінь

НАУКО́ВИЙ СТУ́ПІНЬ – вища кваліфікація, яку здобувачеві присуджують спеціалізовані вчені ради закладів вищої освіти (ЗВО) чи наукових установ у результаті успішного виконання ним на третьому (науковому, освітньо-науковому або освітньо-творчому) рівні відповідної освітньо-наукової або наукової програми та публічного захисту ди­сертації чи наукових праць. В Україні присуджують Н. с. д-ра філософії, д-ра мист-ва, д-ра наук. Для аспірантів, підготовка яких розпочата до 1 вересня 2016, передбачено продовження поперед. практики присудження Н. с. канд. н. (до 31 грудня 2020). Від 2014 Н. с. канд. н. прирівняно до Н. с. д-ра філософії. Особам, які мають Н. с. канд. н., за їхнім бажанням ЗВО або наук. установа, у спеціаліз. вченій раді якої захищено дис., може видавати диплом д-ра філософії з відповід. галузі знань. Вживання терміна «доктор» (лат. doceo – навчаю, docere – навчати) започатковано ще в антич. школах Стародав. Риму, в яких програма навчання складалася із засвоєння «семи вільних мист-в». Учителів цих шкіл традиційно називали д-рами з уточненням галузі чи діяльності: д-р риторики, д-р вільних мист-в, д-р гімнастики та ін. У європ. ун-тах Н. с. д-ра (д-р філософії) вперше присудили 1151 у Болон. ун-ті (Італія). Претендентові у д-ри необхідно було скласти іспити, підготувати і прилюдно захистити дис., а також мати ін. наук. титули: у Франції – ліценціата, в Англії – магістра. Від 12 ст. титул д-ра з додаванням спеціалізації почали надавати як почесну відзнаку відомим вченим, зокрема Тома Аквінський мав титул д-р ангел., P. Бекон – д-р незвичай. Згодом ун-ти стали присуджувати титул д-ра як відзнаку гідності засл. діячам держави – британ. фельдмаршалу А.-В. Веллінґтону, нім. політику О. фон Бісмарку та ін.

З виникненням ін-ту д-ра з’яви­лися й певні привілеї для них: першочергове право викладати в ун-тах і ліцеях, очолювати професор. каф., брати участь у наданні доктор. титулу ін. особам, бути зарахованим до дворянства. До 18 ст. Н. с. надавали лише чоловікам. Уперше на держ. рівні присудження Н. с. д-ра н. жінкам було запроваджене в Швейцарії (1867), згодом у Швеції (1870), Данії (1875), Італії (1876) та ін. Нині в більшості країн Європи поширена одноступ. система, за якої Н. с. д-р філософії, д-р права або д-р медицини присуджує ун-т. Є два типи такого Н. с. – академ. та профес. Академ. має престиж. характер, свідчить про визнання колегами ін. ун-тів внеску в науку конкрет. науковця, однак жодних матеріал. чи соц. пільг не передбачає. Профес. не лише засвідчує кваліфікац. рівень фахівця, передбачає його право обій­мати відповідні посади, а й надає певні матеріал. стимули. Водночас у деяких країнах розрізняють два види д-ра – д-р філософії (присвоюють на підставі наук. доробку та складання відповід. іспиту) та д-р габіліт. (присуджують на підставі прилюд. захисту дис.). В Україні визнання Н. с. відбулося ще в 14 ст. у період становлення брат. шкіл, колегіумів, академій. Першими багатоступ. ЗВО європ. типу були Остроз. (1576) і Києво-Могилян. (1632) академії, Львів. ун-т (1661). Наук. підготовку й атестацію більшість укр. здобувачів від 14 ст. до поч. 19 ст. здебільшого здійснювали в європ. ун-тах – Болон., Падуан. (Італія), Оксфорд., Кембридж. (обидва – Велика Британія), Сорбонні (Франція), Праз., Краків. (Польща), Віден. та ін. Петро Могила, ректор Києво-Могилян. академії, за власні кошти навчав кращих випускників у європ. ун-тах. За неповними підрахунками встановлено, що впродовж 14–18 ст. лише у Падуан. ун-ті ступ. д-ра присуджено 500 українцям. Зокрема, ступ. д-ра філософії і медицини в Болон. ун-ті отримав Юрій Дрогобич, який згодом став його ректором. Повертаючись в Україну, вчені складали своєрід. іспит, яким демонстрували свої знання та підтверджували отриманий титул, і лише після цього їх запрошували на викладац. посади.

У Києво-Могилян. академії вперше започатковано прилюдні захисти дис. – диспути. Їх поділяли на ординарні (в присутності академ. кер-ва і проф. захищали т. зв. малі дис.) та урочисті або публічні (студенти захищали свої філос. чи богослов. дис. перед опонентами в присутності покровителя академії – митрополита, а також ректора, префекта, усіх проф. та студентів старших класів). У 19 – на поч. 20 ст. ін-т Н. с. функціонував у Харків. (1805), Київ. (1834), Новорос. (Одеса, 1865) ун-тах, на зх.-укр. землях – у Львів. і Чернів. (1875) ун-тах, Політех. ін-ті (1844) й Академії вет. медицини (1897) у Львові. 1917–19 підготовка здобувачів Н. с. відбувалася за усталеними вимогами університет. статутів щодо присудження двох Н. с. – магістра і д-ра, розрядів (спеціальностей) наук, кількість яких протягом 19 ст. збільшилася від 17 до 55 у 1917, із дотриманням відповід. процедури захисту наук. роботи. Починаючи від 1919, підготовка наук. і наук.-пед. кадрів розгорнулася при н.-д. каф. під кер-вом відомих вчених-дослідників. Функціонування в УСРР ін-ту Н. с. було ухвалено на законодав. рівні. Незважаючи на скасування 1919 першими рад. декретами Н. с., в Україні у «Кодексі законів про народну освіту УСРР» (1922) встановлено ступ. д-ра наук, що визначає «вищу вчену кваліфікацію і присуджується особам, які зарекомендували себе науковими дослідженнями». Наркомос, розуміючи, що Н. с. відіграє роль «стимулу для працівників науки», за поданням Наук. ком-ту 1922 ухвалив «Положення про вчений ступінь» та інструкцію щодо його провадження. Відповідно до Положення для отримання Н. c. з обраної спеціальності канд. зобо­в’я­заний надати в зазначену комісію біографію, не менше одного самост. дослідж. з відгуками (каф., навч. закладу, провід. учених) і публічно захистити його на засіданні комісії. Особам, «які здобули вченими роботами почесну популярність в науці, Комісією може бути присуджений науковий ступінь і без виконання вказаних умов». До наведених вище документів час від часу вносили відповідні зміни, утім ключові підходи до присудження єдиного доктор. ступ. були незмін­ними й актуал. упродовж багатьох десятиліть і їх реалізовують й досі. У 1917–29 в Україні започатковано вітчизн. модель підготовки наук. і наук.-пед. кадрів вищої кваліфікації, характер. ознаками якої були: підпорядкованість держ. упр. парт. кер-ву; централіз. директ. планування науки; законодавче регулювання; регламент. порядок атестації; ідеол. заангажованість.

1934 РНК СРСР прийняв постанову «Про вчені ступені і звання», дія якої поширювалася і в Україні. Згідно з постановою встановлено два Н. с. – канд. і д-ра наук, ухвалено вимоги до порядку їх присудження, визначено процедуру формування вчених рад із захисту дис., затв. переліки ВНЗів та НДІ, у яких дозволяли захист дис. на здобуття Н. с. д-ра і канд. наук. Водночас відбулася подальша централізація підготовки і атестації кадрів вищої кваліфікації: ліквідовано кваліфікац. комісії з надання вчених ступ. і звань при наркоматах УРСР, натомість створ. Вищу атестаційну комісію при президії Всесоюз. ком-ту у справах вищої тех. школи. Надалі присудження Н. с. відбувалися згідно з постановою РНК СРСР «Про вчені ступені і звання» (1937, зі змінами) та відповід. інструкціями, у яких висували вимоги до: формулювання наук. результату дисертац. роботи; порядку подання та захисту дис.; кандидатур офіцій. опонентів; роботи лічил. комісії; оформлення протоколу за результатами голосування; оформлення особистих справ здобувачів Н. с. тощо. Встановлений відповідно до цих норматив. актів порядок присудження Н. с. канд. та д-ра наук функціонував більше 50-ти р. Негативні наслідки для підготовки фахівців вищої кваліфікації мала постанова ЦК КПРС і РМ СРСР «Про заходи щодо поліпшення підготовки та атестації наукових і науково-педагогічних кадрів» (1956), на підставі якої скасували докторантуру, як таку, що «не відповідала сучасним вимогам підготовки кадрів вищої кваліфікації». Вирішал. для атестації здобувачів Н. с. було проведення у 1975 реформи, згідно з якою ВАК СРСР надано статус загальносоюз. держ. органу з присудження Н. с. і присвоєння вчених звань наук. та наук.-пед. працівникам за всіма напрямами науки, техніки, освіти й культури. Водночас внесено зміни в нормат.-правове забезпечення процесу атестації наук. і наук.-пед. кадрів щодо: порядку захисту дис., переатестації та нострифікації; орг-ції роботи спеціаліз. учених та експерт. рад ВАК і їх фінанс. забезпечення; упорядкування та розширення номенклатури наук. спеціальностей, за якими присуджували Н. с.; оформлення документів здобувачів Н. с. З відновленням у 1987 докторантури, як вищого кваліфікац. рівня в єдиній системі неперерв. освіти, посилено вимоги до осіб, яким присуджували Н. с.; офіцій. опонентів, прав здобувачів Н. с.; запроваджено щорічну звітність спеціаліз. учених рад до Держ­плану УРСР тощо.

У 1991–2010-х рр. в Україні прийнято низку законодав. і нормат.-правових актів, що регулювали питання присудження Н. с. – д-ра і канд. наук, як правило, за результатами прилюд. захисту дис. Удосконалено вимоги щодо атестації наук. і наук.-пед. кадрів вищої кваліфікації, яку здійснювали спеціаліз. вчені ради, рішення яких підтверджував ВАК України. Розгорнено діяльність експерт. рад ВАК; конкретизовано вимоги до дисертац. дослідж. і здобувачів Н. с., офіцій. опонентів; процедури проведення захисту дис., переатестації наук. й наук.-пед. працівників, нострифікації дипломів про Н. с., оформлення і видачі дипломів, позбавлення Н. с. та розгляду апеляцій тощо. У незалеж. Україні підготовка фахівців вищої кваліфікації регламентувалася законами України, постановами КМ та відповід. наказами Мін-ва освіти і науки України та ВАК України. Еволюція нормат.-правового регулювання підготовки фахівців вищої кваліфікації на основі централізації, уніфікації та одержавлення згаданого процесу носила неперерв. характер. Сучасна трансформація ін-ту Н. с. зумовлена входженням України до Європ. освіт. простору, Європ. простору вищої освіти та Європ. дослідн. простору. Нині порядок присудження Н. с. регламентовано Законами України «Про освіту» (1991, нова ред. – 2017), «Про вищу освіту» (2002, нова ред. – 2014), постановами КМ України «Про затвердження Порядку присудження наукових ступенів» (2013), «Про проведення експерименту з присудження ступеня доктора філософії» (2019), наказом Мін-ва освіти і науки України «Про затвердження Порядку визнання здобутих в іноземних вищих навчальних закладах наукових ступенів» (2016), згідно з якими Н. с. є д-р філософії (д-р мист-ва), д-р наук.

Відповідно до Закону України «Про вищу освіту» передбачено функціонування постійно діючих та разових спеціаліз. вчених рад. Утворення яких та скасування їхніх рішень здійснюють відповідно до Порядку проведення експерименту з присудження ступ. д-ра філософії. Діяльність постійно діючої спеціаліз. вченої ради регламентовано наказом Мін-ва освіти і науки України «Про затвердження Положення про спеціалізовану вчену раду» (2011). Скасування рішення спеціаліз. вченої ради про присудження Н. с. у разі виявлення академ. плагіату здійснює Нац. агентство із забезпечення якості вищої освіти за поданням Ком-ту з питань етики у порядку, визначеному КМ України, та може бути оскаржене відповідно до законодавства. Кон­троль за діяльністю спеціаліз. вчених рад здійснює Мін-во освіти і науки України. Постійно діюча або разова спеціаліз. вчена рада ЗВО або наук. установи здійснює атестацію осіб, які здобувають ступ. д-ра філософії на підставі публіч. захисту наук. досягнень у формі дис. Разова спеціаліз. вчена рада утворюється із спеціальності, з якої ЗВО або наук. установа має ліцензію на провадження освіт. діяльності на третьому (освіт.-наук.) рівні вищої освіти. Документом, який засвідчує присудження ступ. д-ра філософії, є диплом д-ра філософії держ. зразка, що видається ЗВО або наук. установою після затв. атестац. колегією Мін-ва освіти і науки України рішення ради. Не­від’єм. частиною диплома д-ра філософії (д-ра мист-ва) є додаток до диплома європ. зразка, що містить структуровану інформацію про завершене навчання. У додатку до диплома міститься інформація про результати навч. особи, що складається з інформації про назви дисциплін, отримані оцінки і здобуту кількість кредитів Європ. кредит. трансферно-накопичувал. системи, а також відомості про нац. систему вищої освіти України.

Атестацію осіб, які здобувають ступ. д-ра наук, здійснюють постійно діючою спеціаліз. вченою радою ЗВО або наук. установи на підставі публіч. захисту наук. досягнень у вигляді дис. або опубл. монографії, або сукупності статей, опубл. у вітчизн. та (або) міжнар. реценз. фахових виданнях, перелік яких затв. центр. органом виконав. влади у сфері освіти і науки. Постійно діючу спеціаліз. вчену раду створюють при наявності у ЗВО або наук. установи аспірантури, докторантури. Документом, який засвідчує присудження ступ. д-ра наук, є диплом д-ра наук держ. зразка, що видає ЗВО або наук. установа після затв. атестац. колегією Мін-ва освіти і науки України рішення ради. Наук.-пед., наук. і пед. працівникам ЗВО й наук. установ встановлюють доплати за Н. с. д-ра філософії (д-ра мист-ва) та д-ра наук у розмірах відповідно по 15 та 25 відсотків посад. окладу. Правові та організац. основи визнання в Україні документів про Н. с. (кваліфікац. документів), які видані громадянам України та іноземцям органами атестації ін. держав, визначають Порядком визнання здобутих в іноз. вищих навч. закладах Н. с.

Літ.: Яблонський В. Наукова кваліфікація: стандарти оцінки // Наук. світ. 2000. № 12; Хижняк З. І., Маньківський В. К. Історія Києво-Могилянської академії. К., 2003; Мачулін В. Ф., Бойко Р. В., Шкляр Д. Є. ВАК у контексті Болонського процесу // Наук. світ. 2005. № 5; Язвінська О. Ступенева освіта в Україні – відродження традицій // Там само. 2006. № 8; Регейло І. Ю. Підготовка наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації в Україні у ХХ – початку ХХІ сто­ліття. К., 2014.

І. Ю. Регейло, О. А. Шагаєва

Статтю оновлено: 2020

Покликання на статтю
І. Ю. Регейло, О. А. Шагаєва . Науковий ступінь // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2020. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=70652 (дата звернення: 24.09.2021)