Натюрморт — Енциклопедія Сучасної України

Натюрморт

НАТЮРМО́РТ (від франц. nature morte, буквально – мертва природа) – жанр образотворчого мистецтва, переважно живопису. Митці зосереджуються на зображенні неодухотвор. предмет. світу: поруч зі звичай. побут. предметами – зірвані овочі, фрукти, рослини, мер­тві звірі, птахи, риби. Автор Н. немовби розглядає його частини зблизька, виокремлює деталі, подає їх круп. планом, компонує у певному порядку, створюючи таким чином середовище нової реальності, часто наповнене втаєм­нич. змістом, неоднознач. та склад. асоціатив. інформацією. Зображення речей, що оточують людину в повсякден. житті, відомі з найдавніших часів, однак зародження самост. жанру Н. відбулося в епоху Відродження, коли мист-во стало частиною наук. пізнання та відтворення навколиш. світу. Н. відігравав важливу роль у процесах вдосконалення ілюзорно-реаліст. худож. студій. Апогеєм розвитку Н. в межах міметич. мист-ва вважають 17 ст. Популяризації жанру в Європі знач. мірою сприяла творчість Караваджо та його послідовників. Елементи композиції поступово набували значення символів; особливо це засвідчено у відомих Н. нідерланд. митців того часу. Філософ. підтекстом вирізнявся різновид алегор. композиції «vanitas» (у перекл. з лат. – марнота, марнославство), центр якої творить, зазвичай, зображення люд. черепа (Я. де Ґейн, С. де Сен-Андре, Ю. ван Стрек, Ф. де Шампань та ін.). У серед. 18 ст., у період усталення ієрархії жанрів академізму, утвердився й термін «nature morte». Його використовували для позначення «нижчих» у порівнянні з «живою натурою» жанрів (портрет, істор., батал. малярство тощо).

Світ речей став однією з осн. тем постімпресіоністів (див. Постім­пресіонізм), а Н. – частиною їхніх твор. експериментів. На зламі 19–20 ст., з поч. нового періоду в розвитку мист-ва, названого теоретиками «ідеологічним», тенденція пошуку сучас. способів передачі простору та форм розви­валася у творчості фовістів (див. Фовізм), експресіоністів (див. Екс­пресіонізм) та кубістів (див. Кубізм), напр., П. Сезанна, В. Ван Ґоґа, А. Матісса, Ж. Брака, П. Пікассо, Х. Ґріса та ін. У наступні десятиліття Н. привертав увагу багатьох художників авангарду (див. Авангардизм), зокрема укра­їнських (О. Богомазов, О. Екстер, В. Єрмилов, К. Малевич та ін.). В Україні в період запровадження й тривалого панування соцреалізму домінантні місця на виставках займали роботи рев. та військ. тематики, портрети видат. парт. діячів та героїв праці, а в жанрі Н. не можна було реалізувати ідеол. настанови рад. часу. Про нього рідко згадували й у тогочас. вид. з історії мист-ва, водночас до Н. зверталося чимало художників (як реалістів, так і нон­конформістів): К. Білокур, Є. Волобуєв, П. Волокидін, К. Звіринський, Л. Крамаренко, В. Патик, Р.-С. Сельський, З. Флінта, О. Шовкуненко та ін. У добу постмодернізму, коли стираються межі між давніми та новіт. мистец. формами й жанрами, Н., однак, не втрачав популярно­сті, залишався окремою сферою твор­чості художників, традиц. пред­ме­том колекціонування шанувальників мист-ва. Своєрідним підтвердженням актуальності жанру став проект «Укр. натюрморт» (2018), організований у Києві зусиллями Проблем сучасного ми­с­тецтва Інституту НАМУ та «Кара­сь­галереєю».

Літ.: Пасічний А. М. Образотворче мистецтво: Слов.-довід. Т., 2008; Сотська Г. І., Шмельова Т. В. Словник мистецьких термінів. Хн., 2016.

О. М. Голубець

Статтю оновлено: 2020

Покликання на статтю
О. М. Голубець . Натюрморт // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2020. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=70773 (дата звернення: 24.10.2021)