Наукового товариства імені Шевченка Музей — Енциклопедія Сучасної України

Наукового товариства імені Шевченка Музей

НАУКО́ВОГО ТОВАРИ́СТВА І́МЕНІ ШЕВЧЕ́НКА Музей Засн. 1892 при Науковому товаристві імені Шевченка у Львові. Першим кроком до його створення стала реорганізація т-ва у наук. інституцію (новий статут передбачав орг-цію при ньому музею), гол. завданнями визначено репрезентацію музей. засобами укр. історії та культури й інтерпретацію зібраних артефактів як не­від’єм. частини укр. соціокультур. простору. Музей мав розвиватися як нац. культурна інституція, а його збірка охоплювати якнайширше коло пам’яток. Першими експонатами були подарований НТШ відомим укр. меценатом із Чернігівщини В. Тарновським портрет Т. Шевченка та ікона від художника К. Устияновича. 1900 для музей. збірки виділено окрему кімнату у приміщенні при друкарні НТШ на вул. Чарнецького (нині Винниченка), № 26. З метою привернути увагу укр. громадськості до потреб музею, наприкінці 1901 НТШ оприлюднило відозву, у якій закликало українців шукати й збирати старовинні речі та передавати їх до музею. У відозві зазначено, які саме предмети цікавлять музей: «доістор. та істор. старовина», предмети церк. і світського мист-ва, пам’ятки письменства, речі, що репрезентують традиц. культуру та побут українців (етногр. матеріали). На поч. 1900-х рр. розбудовою музею опікувалися М. Грушевський, Ф. Вовк, О. Роздольський, І. Раковський та ін. У цей період найбільший розвиток мали його збірки з етнографії та археології. Координацію етногр. студій у НТШ здійснювала створ. 1898 Етногр. комісія, з ініціативи якої при музеї організовано спец. відділ для збереження фонограм із записами укр. нар. пісень, переказів та ін. зразків фольклору. Значну допомогу в справі збирання етногр. матеріалів музею надавали укр. вчителі, які працювали у сільс. школах Галичини, священники УГКЦ, громад. діячі, зокрема Л. Гарматій, А. Онищук, Б. Заклинський, М. Зубрицький. Окремі археол. предмети (знахідки з розкопок М. Грушевського та С. Шараневича) були також серед перших експонатів музею. Вагомий внесок у розбудову археол. колекції зробив М. Біляшівський – багаторіч. дир. Київ. міського худож.-пром. музею (його колекції стали основою Національного художнього музею України), який також узяв активну участь й у формуванні етногр. частини збірки. На прохання М. Грушевського, а інколи з влас. ініціативи М. Біляшівський шукав та купував для львів. колег артефакти традиц. укр. матеріал. культури Наддніпрянщини (зібрані ним етногр. матеріали – одна з найцінніших складових музей. збірки). Поєднання зусилля українців Галичини та Великої України знайшло прояв і у підборі працівників музею, в якому напередодні 1-ї світ. вій­ни працювали українці – політ. емігранти з Рос. імперії О. Назаріїв і М. Залізняк. Первісно зібрані пам’ятки зберігали у будинку т-ва «Просвіта» (пл. Ринок, № 10), 1907 йому передано кілька кімнат в укр. Академ. домі (нині вул. Коцюбинського, № 21), до 1910 – ще 4 кімнати там само. Організовано етногр. та археол. відділи, 1909 ухвалено рішення відкрити природозн. відділ. У цей час фактич. доступ відвідувачів до музею був обмеженим, наприкінці 1910 його відкрито для широкого загалу. Однак приміщення в Академ. домі не відповідали музей. потребам, тому 1912 НТШ придбало для музею великий 3-поверх. будинок на вул. Чарнецького, № 24, де він діяв до розформування 1940. Перша світ. вій­на та укр.-польс. конфлікт спричинили кількарічну перерву в роботі музею. Під час рос. окупації Львова (вересень 1914 – квітень 1915) його було закрито (окупац. влада провела обшук і вилучила зразки гуцул. зброї). Після повернення міста під австр. контроль роботу музею не відновлювали. 1916, коли виникла загроза, що рос. армія знову увійде до Львова, значну частину експонатів підготовлено до евакуації. Експозицію знову відкрито для відвідувачів 1920. На той час у складі музею діяли відділи археології, етнографії та кераміки, церк. мист-ва, сучас. укр. мист-ва, істор., природн., карт та ілюстрацій. На поч. 1920-х рр. у його приміщеннях деякий час проводили заняття зі студентами Львівського таємного українського університету. 1926 від музею НТШ відокремлено природн. відділ, що значно розширився через нові надходження, 1932 він став самост. Природн. музеєм НТШ. Тоді ж решту збірок раніше єдиного музею почали називати Культурно-істор. музеєм НТШ. Від поч. 1920-х рр. співроб. збирали па­м’ятки періоду Визвольних змагань 1917–21, таку ж роботу проводило і львів. т-во «Молода громада», що об’єднувало ветеранів УГА й Армії УНР. Завдяки їхнім спіл. зусиллям 1936 у Культурно-істор. музеї НТШ з’явилася постійна експозиція відділу істор.-воєн. пам’яток. 1938 на основі його матеріалів постав самост. Музей істор.-воєн. пам’яток НТШ, яким т-во керувало разом із «Молодою громадою». Від поч. 1920-х рр. обов’язки кустоса (гол. зберігача) виконував Ю. Полянський, 1928 музей очолив Я. Пастернак, який повернувся з еміграції у Чехо-Словаччині (за його кер-ва роботу музею значно активізовано). Серед ін. співроб. – Р. Гарасимчук, І. Гургула, О. Кульчицька, К. Добрянський. Незважаючи на фінанс. труднощі, у міжвоєн. період збірка музею НТШ постійно збільшувалася. Важливим джерелом нових надходжень, особливо для етногр. відділу, стали численні подарунки музеєві від сотень жертводавців, багато експонатів музей зміг придбати. Археол. відділ активно поповнювався завдяки розкопкам, що регулярно проводили у Галичині Я. Пастернак (особливо цінні – з розкопок Галича давнього), Ю. Полянський, Олег Ольжич. Музей значно збільшив нумізмат. колекцію (станом на поч. 1939 у ній було понад 7 тис. монет), збірку творів стародав. і сучас. укр. мист-ва (переважно портретів укр. діячів); його співроб. зібрали велику колекцію фото етногр. та істор.-культур. змісту (бл. 14 тис. од.). Напередодні 2-ї світ. вій­ни у фондах нарах. бл. 90 тис. предметів. У 1930-і рр. музей систематично проводив виставк. роботу – надавав свої зали для етногр. виставок (зокрема 1938 організував виставку «Полісся»); виставок укр. митців, об’єднаних в Асоц. незалеж. укр. митців, Укр. т-ві прихильників мист-ва та ін.; світлин Укр. фотографіч. т-ва тощо. Його представники взяли участь у 5-ти з 6-ти з’їздах делегатів укр. музеїв Галичини, що відбулися 1930–38 та сприяли обміну досвідом і координації зусиль музейників. Для матеріал. підтримки та популяризації діяльності 1937 засн. Т-во прихильників Культурно-істор. музею НТШ. З приєднанням Зх. України до СРСР у січні 1940 рад. влада змусила НТШ саморозпуститися, після травня 1940 ліквідувала й Культурно-істор. музей НТШ. Більшу частину його етногр. збірки (бл. 15 тис. предметів) передано до новоствор. Львів. етногр. музею (див. Музей етнографії та художнього промислу), ін. експонати розподілено між новими музей. установами Львова.

Літ.: Гонтар Т. Етнографічні колекції музею НТШ // Зап. НТШ. 1992. Т. 223; Сілецька Л. З історії експозиції Музею Наукового товариства ім. Шевченка (1895–1939) // Народозн. зошити. 1997. № 3; Коваль І. Дослідник підземного архіву України. Галич; Л., 1999; Кушнір В. Розвиток та діяльність львівського Музею Наукового товариства ім. Шевченка у 1919–1940 рр. // Пр. Музею укр. нар. декоратив. мист-ва. Вип. 49. К., 2006; Його ж. Українське музейництво Галичини і Придніпрянська Україна (кін. ХІХ – поч. ХХ ст.) // Народозн. зошити. 2006. № 5–6; Романюк Т. Ярослав Пастернак: родина, особистість, творчість // Мат. і дослідж. з археології Прикарпаття і Волині: Наук. зб. Вип. 14. Л., 2010; Надопта А. Роль громадських, наукових організацій та церкви у формуванні і становленні українського етнографічного музейництва Галичини кінця ХІХ – 30-х рр. ХХ ст. // Народозн. зошити. 2012. № 4.

В. В. Кушнір

Статтю оновлено: 2020

Покликання на статтю
В. В. Кушнір . Наукового товариства імені Шевченка Музей // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2020. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=70777 (дата звернення: 24.09.2021)