Нагірне — Енциклопедія Сучасної України

Нагірне

НАГІ́РНЕ (до 1947 – Карагач) – село Ренійського району Одеської області. Знаходиться на лівому березі оз. Кагул, на Придунай. рівнині, в зх. частині Пд. Придунай. степу, за 280 км від обл. центру та 37 км від райцентру. На Пн. від Н. за бл. 3 км проходить кордон з Молдовою, на Пд. за бл. 10 км – з Румунією. Пл. села 3,85 км2. За переписом насел. 2001, проживали 2611 осіб; станом на 2019 – 2146 осіб; переважно болгари (90 %), а також українці та молдовани. На околицях села знайдено залишки 5-ти давніх поселень: 1-го – епохи міді (гумельниц. культура, 4 ст. до н. е.), 4-х – зі змішаним насел. (2–5 ст. н. е.), серед яких були й слов’яни (черняхів. культура). Між Н. і с. Орлівка Реній. р-ну – земляний вал раннього Середньовіччя, що є пам’яткою археології нац. значення. Село засн. 1812 після входження навколиш. земель до складу Рос. імперії. Першими поселенцями були 118 сімей із с. Брестак Варнен. пов. (Болгарія). 1814 збудовано церкву св. Миколая Чудотворця, що збереглася донині. До 1918 – у складі Бессараб. губ. 1918 намагалися утвердити владу більшовики. 1918–40, 1941–44 – під румун. окупацією. У серпні–грудні 1940 Н. належало до Аккерман., відтоді до 1954 – Ізмаїл. обл. УРСР. Від 1954 – у складі Одес. обл. У післявоєнні роки створ. радгосп «Ренійський» (5,8 тис. землі) та колгосп «Нове життя» (4,2 тис.), що займалися рослинництвом, виноградарством, садівництвом, шовківництвом, тваринництвом (нині на їхній базі діють 4 с.-г. підпр-ва та декілька фермер. госп-в). Працював з-д, що виготовляв 2 млн шт. цегли на рік. Є піщаний кар’єр. У Н. – заг.-осв. школа, дитсадок; філія школи мист-в, сільс. б-ка; лікар. амбулаторія. Функціонують фольк­лорні ансамблі «Здравиця» та «Нагірняночка». Встановлено па­м’ятник десантникам-парашутистам, які під час 2-ї світ. вій­ни висадилися на околицях села та були захоплені в полон румун. військовиками. Серед видат. уродженців – письменник І. Чебан, важкоатлет В. Кравчук, болгар. політ. і військ. діяч Д. Стефанов.

Літ.: Чебан И. Н. Краткая история Бессарабии и бессарабских болгар. 2009; Його ж. Карагач (Нагорное). 2012 (обидві – Ізмаїл).

Н. П. Корнєй

Статтю оновлено: 2020

Покликання на статтю
Н. П. Корнєй . Нагірне // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2020. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=70847 (дата звернення: 25.09.2021)