Надгробок — Енциклопедія Сучасної України

Надгробок

НАДГРО́БОК – пам’ятник (знак, символічна конструкція) на місцях поховань людей. Відповідно до культурно-істор. традицій, вірувань і релігій, політ.-адм. укладів життя людських спільнот має різні типи архіт.-мист. мемор. форм. Структурно-образні особливості, інж.-конструктивні рішення Н. у широкому значенні органічно пов’язані з духовно-звичаєвим комплексом, притаманним для певного культур. ареалу й істор. часу. В давній світ. історії відомі поховал. насипи-кургани (характерні для ко­чових народів), монум. пам’ятники-­споруди (мавзолеї, гробівці), над­гробні плити (горизонтальні) або стели (вертикальні) з рельєф. де­ко­рацією та (або) з написами, зі спеціально створеними для меморіалізації поховання алегорич. фігурами, портрет. зображеннями небіжчиків тощо. Перший Н., що згадується в Біб­лії, відносять до періоду Патріархів. Місця захоронень героїв, що гинули в боях у давні істор. часи, увічнювали різними бойовими ат­рибутами. Як матеріал для Н. най­частіше використовували камінь. У цивілізаціях дохристиян. епохи, що досягли високих рівнів культури (Шумер. царство, Вавилон та Ассирія, Давній Єгипет; 4–1 тис. до н. е.), культ поховання небіжчиків був пов’язаний з тогочас. уявлен­нями про смерть. Звідси й форми гробниць (згодом – пірамід), ритуал. закладення тіл, загорнутих у тканину або шкіру, бальзамування та муміфікація їх тощо. Відповідно до місц. традицій, до поховань клали предмети побуту (найчастіше посуд), зброю тощо. Культурні артефакти трипіл. цивілізації (4–3 тис. до н. е.) свідчать про поширену практику кремації тіл: урни з прахом небіжчика ставили в обмазані глиною ями-камери. На етніч. тер. давньої України, в р-ні Подніпров’я, збереглася група поховань періоду заліз. доби – зарубинец. культури (2 ст. до н. е. – 2 ст.). Це насипні могили-кургани або ґрунт. безкурганні поховання. Форми Н. зазнавали структурно-образ. модифікацій як до зародження, так і на поч. християн. доби. У Стародав. Греції та Римі (3 тис. до н. е. – 6 ст.) на міс­цях поховань встановлювали камені (стели) з рельєф. зображеннями та текстами-епітафіями. Від кін. 2 ст. надгробні стели поступово витіснялися вівтарями – масив. спорудами у формах паралелепіпеда або циліндра з рельєфами та написами, а потім – сімей. склепами з числен. нішами для урн, мармур. саркофагами. Змінювалися і їхні архітектонічні форми, на багатьох встановлювали бюсти або рельєфи з зображеннями небіжчика. У період Середньовіччя (5–15 ст.) над могилами мучеників зводили мартиріуми, санктуарії. Найдавнішими Н. в християн. тра­диції були кам’яні хрести та по­в’я­зані з ними символічні конструкції. Поховання найповажніших осіб стали здійснювати в храмах, де встановлювали кам’яні або метал. надгробні плити (в стіні або на невисоких постаментах, увінчаних скульптур. композиціями, часто зображенням постаті небіж­чика в горизонт. положенні). Кам’я­ні надмогил. або пам’ятні хрести на початк. етапах Київ. Русі згадуються в Радивилів., а також в ін. літописах. Місцем поховання вищо­го духовенства та князів стала Со­фія Київська. Там, зокрема, вста­новлено мармур. саркофаг (вико­наний за антич. взірцями) з тлін. останками князя Ярослава Муд­рого (1054). У парадигмі християн. культури Середньовіччя Н. зазнав збагачення новими мист. формами, зокрема в частині іконографії рельєф. пластики на саркофагах. Водночас ці зміни відбувалися в Н., введених у внутр. простір храмів роман., а найбільше готич. сти­лів. Відомі різновиди саркофагів, піднятих на консолях з оформленими колонами, фронтонами та фігурами, а також такі, що знаходяться у нішах. У часи Ренесансу пластично-конструктивні рішення Н. у храмах збагачували, зокрема, майолік. вставками. Відтоді в художньо-архітектоніч. рішеннях Н. дедалі більшого значення набувала кругла скульптура. Найвідомішою пам’яткою цього періоду є гробниця Папи Римсь­кого Юлія II в інтер’єрі собору св. Петра в Римі зі статуєю Мойсея авторства Мікеланджело Буонар­роті (1513–15). У період Бароко у багатьох європ. країнах, зокрема й в Україні, при спорудженні Н. широко використовували декор. форми. На укр. землях у місцях, що багаті покладами вапняку та ін. породами каменю, розвинулися осередки виготовлення Н. непро­фесій. майстрами, зокрема для козац. поховань та євр. кладовищ. Відомим істор. осередком каменяр. справи на зх. теренах є с. Дем­ня (нині Микол. р-ну Львів. обл.), звідки походить чимало родин спадк. каменярів-скульпторів. Від кін. 18 ст. у містах і м-ках великого поширення набували некрополі, для яких скульптури до Н. викону­вали відомі митці. Одним із най­відоміших у Центр.-Сх. Європі є Ли­чаків. цвинтар у Львові, ба­га­то Н. на якому створили в стилях класицизму й історизму А. Шім­зер, Г. Вітвер, Т. Баронч, Ю. Марковський та ін. У 20 ст. чимало ори­гін. надгроб. скульптур для Личаків. некрополя виконали С. Литвинен­ко, А. Коверко, Є. Дзиндра, Е. Мись­ко, Р. Петрук, Я. Скакун, В. Одрехівський, М. Посікіра, Л. Яремчук, В. Ярич та ін. Н. на різних некрополях стали об’єктом уваги багатьох художників-пейзажистів, які своїми творами актуалізували істор. пам’ять та викликали глибокі філос. роздуми про сутність людського життя. Такі зображення властиві для творчості Т. Шевчен­ка, І. Труша та ін. видат. митців.

Літ.: Широцький К. Надгробні хрести на Україні // Зап. НТШ. Л., 1908. Т. 82, кн. 2; Любченко В. Львівська скульптура XVI–XVII ст. К., 1981; Рыбаков Б. Язычество Древней Руси. Москва, 1987; Моздир М. Українська народна меморіальна скульп­тура. К., 1996; Зайцев А., Лаптева В., По­рьяз А. Мировая культура: Шумерское царство. Вавилон и Ассирия. Древний Египет. Москва, 2000; Порьяз А. Мировая культура: Средневековье. Москва, 2001; Моздир М. Українська народна меморіальна пластика. Л., 2009.

Р. М. Яців

Статтю оновлено: 2020

Покликання на статтю
Р. М. Яців . Надгробок // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2020. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=70869 (дата звернення: 27.09.2021)