Намисто

НАМИ́СТО — нашийна та нагрудна прикраса (пере­важно жіноча) у ви­гляді нанизаних на шнурок (волосінь, ремінець, лляну нитку) намистин із перлів, коралів, гранату, бурштину, золотих і срібних монет, кольорового скла, смальти тощо. З найдавніших часів Н. з різних матеріалів (каменю, кістки, скла) поширене в багатьох народів світу. Н. — обовʼязк. компонент традиц. ансамблю народного одягу, атрибут звичаїв та обрядів українців. У період Київ. Русі найпоширенішими матеріалами для виготовле­н­ня Н. були сердолік, гірський кришталь, бурштин, кольор. скло. У садибі київ. купця під час археол. роз­копок 1949 зна­йдено 1274 Н. з гірського кришталю та 65 Н. із червоного сердоліку, бл. 8 кг дні­пров. бурштину для виготовле­н­ня прикрас. У 4-х роз­копаних у Києві майстернях виготовляли прикраси з бурштину способом пропіка­н­ня в керам. горщиках, що надавало виробам червонуватого від­тінку. Вироб-во скла, що виникло в Київ. Русі на поч. 11 ст., зумовило в 12 ст. широке роз­по­всюдже­н­ня кольор. скляного Н. Такі намистини були різні за формою (овальні, циліндричні, гранчасті, гвинтоподібні) та кольором (зелені, сині, жовті, фіолетові, бірюзові, коричневі). Виготовляли також намистини з метал. прокладками, позолочені та посріблені, роз­писані орнаментами з хвилястих ліній, спіралей. Від 16 ст. особливої популярності набуло Н. з перлів. Невеликого та серед. роз­мірів перлини збирали в багатьох місц. ріках. Найцін­нішими були великі чисті перлини з Перс. затоки, яку називали Гурмиж. морем (тому перлини «гурмижські», «бурмицькі»; їх завозили на укр. землі через м. Кафа, нині Феодосія). Дрібні перлини продавали на вагу, великі — по­штучно. Н. з перлів («монисто перлове») складали з 5–10-ти і більше низок, що облягали шию та звисали на груди. Такий спосіб носі­н­ня Н. зафіксовано на живопис. порт­ретах укр. княгинь Софії та Беати Острозьких, Раїни Вишневецької. Разки укладали з перлин одного роз­міру, дрібніші чергували з більшими, використовували і складніші композиції. Дочка геть­мана І. Самойловича мала серед своїх коштовностей нагрудну прикрасу «мѣсто жемчужное» з 5-ти Н., а також 55 низок перлів більшого, серед. і меншого діаметрів. Памʼятки укр. живопису 16–18 ст., де зображені жін. образи, засвідчують, що навіть у найскромнішому вбран­ні як дівчатка, так і жінки мали хоча б одну низку перлів, часто при самій шиї. Н. з перлів у 19 — на поч. 20 ст. менш поширене; його все частіше замінювали скляним, що імітувало перли, привезені з Австрії та Італії. Н. з червоних коралів («добре», «щире») у козац. епоху (15–18 ст.) також уві­йшло в широкий ужиток. Корал вважали лікувальним: «Хто носить коралове Н., ніякі чари не беруть». Побутувала віра в те, що коли жінка здорова, то корали на ній мають червоний колір і гарний блиск, а коли хворіє, то вони біліють і тьмяніють. Корали рожево-червоного, рожевого та рожево-сіруватого кольорів найбільше завозили з Італії, Франції. До Н. із коралів та перлів прикріплювали золоті монети, оздоблені каменями хрестики. В документах згадують червінці (золоті монети), зігнуті в трубочку, а також Н., пере­низане зігнутими в трубочку монетами. Зу­стрічалося і Н. із золотих червінців. Корал. Н. було досить дорогим, проте його мала майже кожна сільс. дівчина. Нім. мандрівник 18 ст. О. фон Ґун від­значив, що шийні прикраси селянок часто коштували більше, ніж увесь дім. Таке Н. було своєрід. капіталом, його пере­давали від поколі­н­ня до поколі­н­ня як сімей. скарб, родин­ну реліквію. Памʼятки корал. Н., що збереглися до нашого часу, мають різноманітну форму намистин: циліндричну, бочкоподібну, з корал. гілочок («колюче»). Особливо святкове й коштовне Н. мало до 10–15-ти разків, у яких роз­мір намистин зро­став від кінців низок до середини та від верх. рядка до нижнього. Часто найбільшу намистину в центрі рядка стягували сріб. гладким або орнаментов. обручиком. У Серед. Придні­­­провʼї корал. Н. пере­низували метал. (часто сріб.) намистинами («рифами», «пугвицями»), виготовленими місц. золотарями. Найбільше цінували Н. інтенсив. рожево-червоного кольору з блискучих непоточених коралин, що в деяких місцевостях коштувало як пара волів. У 2-й пол. 19 ст. роз­виток екон. від­носин по­глибив протиріч­чя між сусп. верствами, призвів до зубожі­н­ня дріб. міщан та більшої частини селянства. Широко роз­по­всюджене Н., що імітує корал кольором, блиском, формою намистин. Його виготовляли зі смальти, фарфору, скла, рибʼячого каруку («дурне» Н.). Укладали за принципом справж. коралового — роз­мір намистин зро­став від менших на кінцях до найбільших до середини низок. Н. з коралів та його імітацій було одним із най­улюбленіших серед укр. жіноц­тва на всій тер. України.

Н. з бурштину виготовляли з місц. матеріалу, який добували на Волині, Серед. Придні­провʼї, Прикарпат­ті. Він був багатий на кольори (яскравий червоно-жовтий, оранжевий, біло-жовтий, темно-коричневий) та мав різний ступінь про­зорості: від про­зорого до напів­про­зорого, мутного і не­про­зорого. Намистини вирізували гострим ножем досить великого діаметра, надаючи їм круглої або гранчастої форм (36, 64 грані); нанизували більшу посередині, менші — по краях, укладаючи довгу низку, що сягала нижче середини грудей. Н. із гранатів найчастіше носили дочки та дружини козаків, багатші селянки, міщанки у Серед. Придні­провʼї, Прикарпат­ті. Досить добре ре­презентоване Н. з муран. і чес. марганц. скла, що кольором, дзвінкістю та дріб. роз­міром намистин нагадувало справж. гранат. Такі «гранати» нанизували на довгі шнури, намотували довкола шиї багато разів; найбільше поширені на Поділ­лі, Покут­ті, Гуцульщині. Н. з кольор. скла впродовж віків входило до набору нагруд. та наший. жін. прикрас. Намистини синього, зеленого, жовтого, червоного, білого кольорів могли бути круглі або гранчасті, в одній низці одного кольору та форми. «Венецій.» Н. («писані пацьорки») — зі смальт. або скляних кольор. намистин з орнаментом у техніках роз­пису, інкрустації та позолоти були поширені у 18 ст. найбільше на Зх. Поділ­лі та в Сх. Карпатах. Привозили з Венеції, продавали по­штучно, адже було дорогим (особливо якщо намистини великі за роз­мірами та вкриті позолотою). Один із різновидів «венецій.» намистин — поцятковані кольор. плямками та концентрич. кільцями — нагадують мозаїчні єгипет. намистини 8–9 ст., що становлять значну частину серед археол. знахідок у Придні­­провʼї. На­прикінці 19 — на поч. 20 ст. у вжиток по всій Україні входить Н. з «дутого» скла типу ялинк. іграшок яскравих люмінісцент. кольорів — «світлячки». Таке Н. складали з кількох разків (до 20-ти). У Сх. Галичині мода на нього ві­ді­йшла у 1930-х рр., а в Серед. Придні­провʼї ще раніше. Про Н. як компонент традиц. ансамблю вбра­н­ня згадували дослідники укр. етно­графії Я. Головацький, Ф. Вовк, К. Матейко. Нині в Україні активно роз­вивається виготовле­н­ня автор. Н. за давніми традиціями та з антиквар. намистин, кольор. каменів, фурнітури. Вагомий внесок у роз­виток цього виду мистецтва зробили профес. художники Р. Дмитрик і М. Суханя, В. Качмар із дружиною Н. Качмар, по­друж­жя І. й Т. Дзиндри, Р. Сьома та ін. Складні декор. композиції з різнобарв. намистин складають майстриня нар. творчості Р. Шимчук та багато самодіял. майстринь.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю