Наша Україна — Енциклопедія Сучасної України

Наша Україна

«НА́ША УКРАЇНА» 24 грудня 1999 партії правої та правоцентрист. спрямованості – НРУ, партія «Реформи і порядок» (ПРП) і КУН – з метою консолідації нац.-демократ. сил України підписали угоду про політ. спів­працю, до якої приєднався також Укр. нар. рух (від 2003 – Укр. нар. партія, УНП). У вересні–жовтні 2001 проведено завершал. пере­говори щодо утворення вибор. об’єднання для участі у черг. виборах до ВР України 4-го скликання (31 березня 2002), угоду про створення вибор. блоку політ. партій «Блок Віктора Ющенка “Н. У.”» підписали лідери партій 9 січня 2002 побл. пам’ятника М. Гру­­шевському в Києві. Того ж дня вибор. блок був зареєстрований Центр. вибор. комісією (ЦВК). До його складу ввійшли: КУН (лідер – Я. Стецько), Ліберальна партія України (ЛПУ; В. Щербань), Молодіжна партія України (МПУ; Ю. Павленко), НРУ (Г. Удовенко), ПРП (В. Пинзеник), «Солідарність» (П. Порошенко), Християн.-нар. союз (від 2003 – Християн.-демократ. союз, ХДС; В. Стретович), «Вперед, Україно!» (від 2010 – «Народна Самооборона»; В. Мусі­яка), Респ. християн. партія (РХП; М. Поровський), Укр. нар. рух (Ю. Костенко). 16 січня 2002 на міжпарт. з’їзді блоку в присутності 1700 делегатів схвалено пе­редвиборчу програму, затв. списки канд. у нар. депутати Укра­­їни у багатомандат. заг.-­держ. вибор. окрузі та кандидатури в одномандат. вибор. округах. Лідером блоку обрано В. Ющенка, кер. вибор. штабу – П. Порошенка. Блок позиціонував себе як опозиц. до чинної влади, що знайшло відображення у його передвибор. програмі з одним із гол. гасел – «Зміни потрібні вже». Гол. пріоритети програми зведено до продовження сусп. змін, розпочатих Прем’єр-міністром В. Ющенком, серед яких – запровадження морал. і прозорих взаємин сусп-ва та влади, що передбачало популіст. заходи: регулярне звітування органів вла­ди перед громадськістю, створення жорсткого механізму громад. контролю за формуванням та використанням держ. і місц. бюджетів, запровадження механізму громад. обговорення проектів законів та держ. рішень, поглиблення реформи право­охорон. і судової систем, викорінення хабарництва та тіньових схем в економіці. У соц.-екон. сфері передбачено реформи, спрямов. на піднесення добробуту громадян, захист нац. виробника, розвиток підприємниц­тва, забезпечення нових робочих місць. Водночас як першочерг. висунуті завдання формування демократ. владної вер­хівки, створення умов для повернення знецінених грош. вкладів, підвищення зарплат та пенсій, рівня соц. захищеності, статусу працівників освіти, науки та охорони здо­ро­в’я, легалізації і правової підтримки труд. міграції, створення «прозорого» держ. бюджету. До першої п’ятірки вибор. списку вві­йшли: В. Ющенко (безпартійний), О. Стоян (безпартійний), Г. Удовенко (НРУ), Ю. Костенко (Укр. нар. рух), В. Пинзеник (ПРП). Інші лідери партій блоку увійшли до вибор. списку у такій послідовності: Я. Стецько – № 11, В. Мусіяка – № 22, В. Стретович – № 32, Ю. Павленко – № 40, В. Щербань – № 44, М. Поровський – № 98. За результатами парламент. виборів 2002 у багатомандат. заг.-держ. вибор. окрузі «Блок Віктора Ющенка “Н. У.”» здобув підтримку 6 108 088 виборців (23,57 % голосів при вибор. ба­р’єрі у 4 %) та посів 1-е м. серед 33-х учасників. Найбільшу підтримку він мав у Зх. і Центр. Україні, де подолав вибор. ба­р’єр у 24-х регіонах (у 19-ти уві­йшов до трійки лідерів, у 15-ти з них – посів 1-е м.); найменшу – в Луган. і Донец. обл. та Севастополі, де не подолав вибор. рубіж. Блок отримав 70 мандатів депутатів у багатомандат. заг.-держ. вибор. окрузі та 42-х одномандат. вибор. округах, що дало змогу створити одну з найбільших у складі ВР України фракцію: спочатку нараховувала 118 депутатів і впродовж травня–червня 2002 поступалася лише фракції «Єдина Україна», що мала 175 депутатів. Незважаючи на міцні позиції, фракція «Н. У.» через зовн. впливи, насамперед намір Президента України Л. Кучми створити про­президент. парламент. більшість, була не допущена до кер-ва парламентом, натомість її представники очолили 10 ком-тів ВР України.

5 березня 2005 на базі «Блоку Віктора Ющенка “Н. У.”» створ. політ. партію «Народний Союз “Наша Україна”» (НСНУ; згодом – партія «Н. У.»), що для участі у парламент. виборах 2006 ініціювала орг-цію блоку «Н. У.», до якого увійшли: КУН (лідер – О. Івченко), НРУ (Б. Тарасюк), Партія промисловців і підприємців Укра­їни (ПППУ; А. Кінах), ХДС (В. Стре­тович), НСНУ (Р. Безсмертний), Укр. респ. партія «Собор» (УРП «Собор»; А. Матвієнко). Угоду про створення вибор. блоку підписали лідери партій 12 грудня 2005 на майдані Незалежності у Києві. Того ж дня вибор. блок був зареєстрований ЦВК, остаточно його формалізовано 18 грудня 2005 на міжпарт. з’їзді у Києві. На ньому обрано керівні органи (голова вибор. штабу – Р. Безсмертний), затв. вибор. список канд. у нар. депутати та передвиборчу програму з провід. гаслом «Україна у нас одна!», що базувалася на дотриманні його учасниками вір­ності ідеалам Помаранчевої революції, а суть її доволі розлогого тексту зводилася до підтрим­ки політ. курсу Президента В. Ющен­ка і його програми «Десять кро­ків назустріч людям». 27 грудня 2005 ЦВК із поданих від блоку «Н. У.» 449-ти канд. у нар. депутати зареєструвала 395, з яких взяли участь у балотуванні 389. Верхня частина вибор. списку (майже половина кандидатур з якого вже брала участь у виборах) складалася з відомих держ. і політ. діячів, нар. депутатів України, міністрів і голів облдержадміністрацій, парт. функціонерів. Серед них частка чл. НСНУ становила 54,2 %, НРУ – 13,37 %, ПППУ – 12 %, ХДС – 7,46 %, КУН – 4,88 %, УРП «Собор» – 3,6 %. До першої п’ятірки вибор. списку ввійшли: Ю. Єхануров (НСНУ), А. Кінах (ПППУ), Б. Тарасюк (НРУ), О. Ге­расим’юк (безпартійна), Р. Лижичко (безпартійна). Лідери ін. учасників блоку: В. Стретович – № 11, А. Матвієнко – № 12, Р. Без­смертний – № 23, О. Івченко – № 25. Незважаючи на те, що блок мав значно більші ресурси (адм., фінанс., медійні тощо), ніж його суперники, та пропрезидент. статус, поставленої мети у вибор. кампанії він не досягнув, ос­кільки вибор. об’єднанню, у якому, окрім НРУ, були відсутні потужні рейтинг. партії, не вдалося відновити формат поперед. «Бло­ку Віктора Ющенка “Н. У.”»; залишилося незавершеним ідеол. позиціонування блоку, зведене до заг. ідеології Помаранч. революції; кер-во блоку затягнуло процес формування внутр.-блокової ієрархії, а намір пропрезидент. сил до більш тісного об’єднання на базі НСНУ, що не встигла оформитися у повноцінне політ. утворення, викликало супротив з боку деяких союз. партій, насамперед УНП і ПРП, які, не бажаючи втратити влас. імідж, взяли участь у парламент. виборах самостійно. Зменшення підтримки з боку елек­торату було зумовлене від­чут. втратою Президентом В. Ющенком сусп. рейтингу, зокрема через невиконання ним більшості передвибор. зобов’язань і відвер­тий намір кер-ва блоку позбавитися небажаної конкуренції з боку колиш. партнера – «Блоку Юлії Тимошенко» (БЮТ). За результатами парламент. виборів блок здобув підтримку 3 539 140 виборців (13,95 % голосів при вибор. ба­р’єрі у 3 %) та зайняв 3-є м. серед 45-ти учасників виборів. Найбільшу підтримку блок здобув у Зх. і Центр. Україні, де подолав вибор. бар’єр у 24-х регіонах (у 20-ти з них увійшов до трійки лідерів, у 3-х – посів 1-е м.); найменшу – в Луган. і Донец. обл. та Севастополі, де знову не подолав вибор. рубіж. Блок отримав 81 мандат нар. депутата України, поступившись лідерам вибор. перегонів: Партії регіонів – 186 мандатів (32,14 % голосів) і БЮТ – 129 ман­датів (22,29 % голосів). Фракцію «Н. У.» у ВР України 5-го скликання очолив Р. Безсмертний.

Для участі у позачерг. виборах до ВР України 6-го скликання (30 ве­ресня 2007) створ. блок «Наша Україна – Народна Самооборона» (НУ–НС). На початк. етапі до його складу увійшло 10 партій, 9 з яких взяли участь у балотуванні. Деякі з них становили основу поперед. вибор. об’єднань – «Блоку Віктора Ющенка “Н. У.”» та блоку «Н. У.». Одним із гол. ініціаторів орг-ції вибор. блоку НУ–НС був чинний на той час Президент Укра­їни В. Ющенко. Першим кроком до його оформлення стало підписання 28 червня 2007 головою пропрезидент. НСНУ В. Кирилен­ком і лідером громадян. руху «На­родна Самооборона» та створеного у квітні 2007 однойм. вибор. блоку Ю. Луценком «Декларації об’єднання демократичних сил». Її підписанти брали на себе зо­бов’язання забезпечити утворен­ня єдиної партії до парламент. виборів і розцінювали цей крок як створення фундаменту для єдності у демократ. таборі України. До пропрезидент. вибор. мегаблоку НУ–НС увійшли: НСНУ, блок «Народна Самооборона Юрія Луценка» (партія «Вперед, Україно!», ХДС), блок «Рух – Українська правиця» (НРУ, УНП, УРП «Собор»), партія «ПОРА», КУН, Європ. партія України, Партія захисників Віт­чизни. Остаточно блок створ. 5 лип­ня 2007. Його організац. формалізація відбулася шляхом підписання у приміщенні офісу НСНУ в присутності В. Ющенка «Декларації об’єднання демократичних сил» представниками 10-ти партій, а саме: В. Кириленком (НСНУ), В. Каськівим («ПОРА»), М. Катеринчуком (Європ. партія України), Б. Тарасюком (НРУ), Ю. Кармазіним (Партія захисників Віт­чизни), В. Стретовичем (ХДС), Ю. Лу­ценком («Вперед, Україно!»), Ю. Костенком (УНП), А. Матвієнком (УРП «Собор»), Є. Гірником (КУН). Керів. орган блоку НУ–НС – політраду очолив В. Кириленко, го­ловою вибор. штабу обрано голову Секретаріату Президента України В. Балогу, який від імені блоку в липні оприлюднив заяву про намір створити у складі майбут. ВР України демократ. більшість разом із БЮТ. Фактор присутності у складі блоку низки самодостат. політ. партій викликав труднощі як на етапі його формування, пов’язаного з проблемою узгодження парт. квот у вибор. списку, так і під час втілення настанови щодо об’єднання партій на базі блоку НУ–НС. Незважаючи на певний тиск з боку кер-ва блоку, об’єднав. процес був прак­тично призупинений, оскільки низка партій висловилася проти самоліквідації, що загрожувало відкликанням їхнього підпису під «Де­кларацією…». Так, лідери КУНу рішуче не погодилися на «злиття» партій у рамках мегаблоку та характеризували його як поспішне і юридично некоректне, а формування єдиної партії без чітко окрес­лених ідеол. засад та програм. політ. цілей вважали безперспективним. Зрештою це призвело до виходу КУНу з блоку, що у складі 9-ти партій 2 серпня 2007 був зареєстрований ЦВК. 7 серпня того ж року в Києві за участі 387-ми делегатів проведено міжпарт. з’їзд блоку НУ–НС, на якому затв. передвиборчу програму та список канд. у нар. депутати України. Незважаючи на те, що напередодні відкриття міжпарт. з’їзду відбулися з’їзди партій-учасниць вибор. об’єднання, що підтримали рішення про утворення єдиної політ. партії, до порядку денного це питання не потрапило. Передвиборча програма блоку з провід. гаслом «Для людей – а не політиків!» у констатуючій частині актуалізувала проблему загроз для здо­бутків держави та укр. сусп-ва, досягнутих на президент. виборах 2004, пов’язала це з діями правлячої коаліції у ВР України 5-го скликання та звинуватила її у корумпованості, нездатності служити людям, поширенні хаосу та беззаконня, катастроф. зростанні цін і тарифів, розкраданні держ. майна тощо. 11 серпня 2007 ЦВК зареєструвала вибор. список кандидатів у нар. депутати від блоку НУ–НС чисельністю у 401 особу (основу становили представники НСНУ). До першої п’ятірки вибор. списку увійшли: Ю. Луценко (безпартійний), В. Кириленко (НСНУ), А. Яценюк (безпартійний), А. Гриценко (безпартійний), М. Катерин­чук («Європейська партія України»). За результатами парламент. виборів блок НУ–НС здобув підтримку 3 301 282 виборців (14,15 % голосів за при вибор. бар’єрі у 3 %) та зайняв 3-є м. серед 20-ти учасників виборів. При цьому він значно відстав не лише від свого осн. конкурента – Партії регіонів (34,37 % голосів), але й БЮТ (30,71 %). Блок подолав вибор. бар’єр у 24-х регіонах України (найвищий рейтинг мав у Івано-Фр. обл. – 36,78 %), уві­йшов до першої трійки у 18-ти регіонах; не подолав вибор. рубіж у Луган. і Донец. обл. та Севастополі. Згідно із квотою блок отримав 72 мандати нар. депутатів України. У складі ВР України 6-го скликання створ. фракцію блоку НУ–НС, яку очолив М. Мартиненко. На виборах до ВР України 7-го скликання (28 жовтня 2012) за партію «Н. У.» проголосувало 1,11 % виборців.

В. Д. Яремчук

Статтю оновлено: 2020

Покликання на статтю
В. Д. Яремчук . Наша Україна // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2020. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=70948 (дата звернення: 17.10.2021)