Національний менталітет — Енциклопедія Сучасної України

Національний менталітет

НАЦІОНА́ЛЬНИЙ МЕНТАЛІТЕ́Т – глибинні психічні структури, що історично та соціально вкорінені у свідомості, колективній пам’яті та поведінці багатьох поколінь людей (див. також Ментальність). Н. м. базується на системі поглядів, ідеалів, інтересів, традицій, оцінок, соц. установок та норм, в основу яких покладено синтез реал. сусп. потреб, досвіду, архетипів колектив. безсвідомого, й чітко проявляється в типовій поведінці носіїв через стереотипи сприйняття, реакції (ухвалення рішень) і поведінки. На індивід. рівні Н. м. формується у процесі соціалізації особи (виховання в сім’ї, навч., самореалізації, вибору своєї ролі, засвоєння національної куль­тури, ідентифікації себе з найближчим соц., етніч. оточенням), на побут. рівні часто набуває реліг. та містич. форм. Це специф. вияви псих. життя людей, обумов­лені політ.-екон. і соціокультур. факторами та обставинами. До чинників, що впливають на становлення Н. м., також належать: геогр. сере­довище, політ. ін-ти й соц. структури сусп-ва. Н. м. є надзвичайно важливим і дієвим фактором сусп. розвитку, однак, на перший погляд, малопоміт., оскільки імпульси, що він посилає народу чи окремій людині, йдуть із глибин історії та підсвідомого. У процесі ідентифікації індивід може перебувати в межах поляр. ставлення до Н. м.: від повного сприйняття й засвоєння його основ та усталеного іміджу (сприйняття на віру чи осмислення елементів культури й духов. цінностей) до дотримання позиції критич. аналізу та виявів коливання в процесі сусп. самовизначення. Залежно від спе­цифіки світобачення та світоспри­йняття, ступ. засвоєння та адаптації домінантних у спільноті поглядів, цінностей та традицій в індивіда може сформуватися різний рівень нац. самоідентифікації. Основи ментал. світобачення – своє­рідна формула, що визначає та підтримує на належ. рівні міру згуртованості, інтеграції, етніч. спільності, а також орієнтир, що дозволяє усвідомити кожному індивіду своє місце та роль у системі категорій «ми–вони», «свої–чужі». Характерні риси та особливості Н. м. укр. народу зумовлені геополіт. становищем, визначал. впливом двох гол. істор. пластів традиц.-побут. культури – землероб. і козац., неоднознач. та супереч. значенням у формуванні нац. психіки та духовності реліг. фактора, багато­вік. відсутністю влас. держави, тривалою роз’єдна­ні­стю укр. земель, цілеспрямов. знищенням і денаціоналізацією укр. еліти, нашаруванням рад. ментальності. Проживання укр. етносу між Заходом і Сходом спричинило маргінальність, двоїстість характеру, поєднання в ньому індивідуалізму, притаман. представникам Заходу та чуттєвості й емоційності, що розвинені у сх. народів. Ці риси зумовлюють балансування між прагматизмом і безкорисливістю, пасивністю та ініціативністю, комунікабельністю та замкненістю, добротою та недоброзичливістю, патріотизмом і толерантністю тощо. Найглибинніші пласти укр. ментальності закладені землеробством, що з найдавніших часів було осн. заняттям українців як автохтон. етносу. Саме воно визначило особливості їхнього світобачення, культурні орієнтири та соц. орг-цію. Життєдіяльність українців (праця, традиції, культура, мова і ментальність) ідеально адаптована до однієї тер. (ландшафту), детермінована природ. циклами та с.-г. календарем. Закодована на рівні підсвідомості, закріплена в колектив. пам’яті, традиціях та мові, ця інформація крізь століття пронесла характерні риси укр. нац. характеру: тонке відчуття гармонії, зважений підхід до вирішення склад. справ, працьовитість, миролюбність, толерантність, м’який гумор, повага до приват. власності, ощадливість, відчуття господаря та певний індивідуалізм (усвідомлення самоцінності влас. особистості), розвинуте почуття справедливості, що спонукає до нескінчен. пошуків правди. Землероб. культура, залишки матріархату в родин. стосунках зумовили пріоритетну роль жінки в межах ментал. світобачення. Внаслідок цього соц. та псих. норми, ідеали, система морал. цінностей українців формувалися в координатах землероб. культури під переважал. впливом жінки, на противагу Зх. Європі з патріархал. типом родин. Активність, яскраво виражені волелюбність, демократизм, несприйнят­тя диктатури, пріоритет чоловіка почали фіксуватися та закріплюватися в укр. ментальності з появою феномена оригін. етносоц. утворення – козацтва.

Прийняття християнства за часів Київ. Русі в істор. перспективі стало потуж. чинником розвитку етнокультур. самоідентифікації укр. народу. Як вважають дослідники, християн. релігія та Церква на різних істор. етапах сприяли формуванню нац. самосвідомості, консолідації та мобілізації нар. мас для розгортання нац.-визв. боротьби, стимулювали процеси нац. відродження, підтримували обстоювання суверенітету та незалежності укр. державності. З ін. боку, оскільки Україна віками створювалася як поліконфесійна держава (внаслідок поліетніч. складу її насел.), реліг. фактор іноді відігравав і негативну роль у процесі формування Н. м., періодично перетворювався на додатк. привід для протистоянь у міжетніч. відносинах, джерело реліг.-націоналіст. суперечок. Ситуація ускладнюється і тим, що реліг. чинник у житті укр. народу мав і має геополіт. вимір, адже тер. України – місце зіткнення не лише двох світ. релігій (християнства і мусуль­ман­ства), а й осн. християн. конфесій (католицизму і право­сла­в’я), що автоматично спричинило поліваріантність як реліг. менталітету, так і світогляд. орієнтирів. Багатовік. відсутність влас. держави суттєво деформувала укр. нац. характер і призвела до гіперболізації зовн. чинників, покладання на них провини за численні негаразди. Звідси беруть початок інтроверсійність світосприйняття та світобачення, примирення з негатив. явищами, терплячість, відсутність здорових амбіцій, занижена самооцінка, брак цілеспрямованості, непослідовність, намагання «служити двом панам», ди­станціювання від особистої від­повідальності.

Перебування різних частин укр. земель у складі Рос. і Австро-­Угор. імперій, Польщі, Румунії, Чехо-Сло­ваччини вплинуло на формування почуття нац. єдності, розуміння соборності. Конформізм частини укр. еліти звужував коло генераторів нац. філос. ідей, творців самобут. укр. культури, політ. лідерів та провідників народу. Це, з одного боку, посилювало консервативність укр. ментальності як засобу захисту нац. цінностей від чужих впливів, з ін. – поглиб­лювало недовіру до влас. еліти, яка може у черг. раз зрадити. Тривале перебування укр. народу в жорстких рамках тоталітар. сусп-ва залишило свій слід у нац. генетич. коді. Вплив тоталітаризму присутній у психології кожної людини, вихованої за рад. доби. Фахівці виокремлюють осн. риси рад. ментальності: пасивність особи – відсутність волі до покращення життя влас. силами, допов­нена формал. показ. активністю (головне – створити враження роботи, а не працювати на певний результат), комплекс меншовартості – відчуття влас. нездатності через некомпетентність та непрофесіоналізм (зворот. бік цього – невмотивов. амбіційність і хамство), патерналізм – перекладан­ня на владу вирішення влас. проблем, безпорадність – надія на вирішення проблем ззовні, сподівання на чиюсь гуманітарну допомогу.

У сучас. умовах нац. ментальність продовжує відігравати не дуже помітну на перший погляд, але важливу роль. Ретельне врахування характер. рис та особливостей Н. м. – необхідна умова при розробленні як стратег. плану, так і тактич. лінії реформування сусп-ва.

Літ.: L. Febvre. Combats pour l’histoire. Paris, 1953; P. Aries. L’enfant et la vie fami­l­iale sous l’Ancien Régime. Paris; Seuil, 1973; G. Duby. Hommes et structures du Mo­yen Âge: Recueil d’articles. La Haye, 1973; Юрій М. Т. Етногенез та менталітет українського народу. К., 1997; Грабовська І. Українська ментальність крізь призму 20 ст. // Пам’ять століть. 2000. № 1–2; Лозко Г. С. Етнологія України: філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект. К., 2001; Проблеми теорії ментальності. К., 2006; Ферро М. Как рассказы­вают историю детям в разных странах мира / Пер. с франц. Мос­ква, 2010.

О. Д. Бойко

Статтю оновлено: 2020

Покликання на статтю
О. Д. Бойко . Національний менталітет // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2020. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=71042 (дата звернення: 20.09.2021)