Національний архівний фонд

Визначення і загальна характеристика

НАЦІОНА́ЛЬНИЙ АРХІ́ВНИЙ ФОНД (НАФ) — сукупність архівних документів, що від­ображають історію духовного і матеріального життя українського та інших народів, мають культурну цін­ність і є на­дба­н­ням України. Поня­т­тя «НАФ» як єдиної цілісної категорії культури і права, складової віт­чизн. і світ. історико-культур. спадщини та інформ. ресурсів су­спільства за­проваджено до наук. і сусп. обігу Законом України «Про Національний архівний фонд і архівні установи» (1993; 2-а ред. — 2001) — першим профіл. законодав. актом, що ви­значив правові принципи та організац. систему архів. справи в Україні.

Основу НАФ України склала укр. частина Держ. архів. фонду СРСР, що становила сукупність документів, які мали політ., наук., екон., соц. і культурне значе­н­ня, були держ. власністю та під­лягали централізов. обліку та держ. зберіган­ню. До складу Держ. архів. фонду СРСР входили архівні фонди республік, у пострад. країнах вони стали під­ґрунтям Архів. фонду (Вірменія, РФ), НАФ (Азербайджан, Білорусь, Грузія, Казах­стан, Киргиз­стан, Латвія, Таджики­стан, Турк­мені­стан, Узбеки­стан, Україна), Нац. докум. фонду (Литва). У ви­значен­ні держ. (нац.) архів. фонду як заг.-нар. спадщини в архів. законодавстві країн пост­рад. простору виявилася тенденція до ро­зумі­н­ня архів. документів як нац. культур. спадщини. Поня­т­тя «НАФ» закріплено також у законодавстві Болгарії, Польщі, Румунії та ін. країн. Сутність понять «держ. архів. фонд» і «НАФ» у різних країнах із не­знач. від­мін­ностями полягає у ро­зумін­ні їх як сукуп. архів. спадщини країни, маркерами якої є наук., культурне й практ. значе­н­ня для держави і народу та від­повід­альність держави за її збереженість. Ще одна складова частина НАФ України — пере­дані на держ. зберіга­н­ня документи колишніх парт. архівів, де зберігалися документи КП(б)У та ЛКСМУ. На поч. 21 ст. він налічував бл. 55 млн од. зберіга­н­ня. НАФ є глобальною складно струк­туров. інформ. системою, складовою вітчизн. і світ. культур. спадщини та інформ. ресурсів су­спільства, що пере­буває під охороною держави та при­знач. для задоволе­н­ня інформ. потреб су­спільства і держави, реалізації прав та закон. інтересів кожного громадянина. Це одна з ознак незалежності держави. Внесе­н­ня документів до НАФ від­бувається на під­ставі екс­пертизи цін­ності незалежно від їхнього виду, місця та часу створе­н­ня, виду матеріал. носія інформації, форми власності на них. Поня­т­тя «документ НАФ» від­різняється за своїм змістом від поня­т­тя «архів. документ» завдяки своєму значен­ню для держави і су­спільства. Документ НАФ — архів. документ, що має ви­знану від­повід. екс­пертизою культурну цін­ність та під­лягає держ. обліку і зберіган­ню. Їх по­стійно зберігають на території України у держ. архів. установах, однак архів. документам може бути на­дано статус документа НАФ, якщо він зберігається і за межами України. Поверне­н­ня таких документів має від­буватися згідно з між­нар. договорами, згоду на обовʼязковість яких надає ВР України. В інформ. су­спільстві до­ступ до від­повід. документів зарубіж. архівів забезпечують на інформ. рівні з викори­ста­н­ням новіт. технологій.

У складі НАФ ви­окремлюють 3 осн. групи документів: докум. комплекси, утвор. в різні істор. періоди на тер. сучас. України у результаті діяльності органів держ. влади й місц. самоврядува­н­ня, громад. і реліг. організацій, установ, під­приємств усіх форм власності, окремих осіб, що зберігаються на території України; документи укр. походже­н­ня, утвор. за межами України у результаті діяльності пред­ставників укр. політ. і труд. еміграції, укр. військ., культ.-осв. і наук. установ, громад. обʼ­єд­нань та окремих осіб, що пере­дані у влас­ність України чи її громадян у порядку ре­ституції, на під­ставі дарува­н­ня або зберігаються за ме­жами України та, від­повід­но до між­нар. угод, під­лягають повернен­ню в Україну (в оригіналах або копіях); документи іноз. походжен­ня, утвор. на тер. ін. держав, що за різних об­ставин опинилися в Україні та стали невід­ʼєм. частиною її нац. істор.-культур. спадщини. Від­так НАФ є своєрід. інформ. прообразом су­спільно-політ. і культур. жит­тєдіяльності укр. та ін. народів у її істор. ретро­спективі, що на фіз. рівні зна­йшла прояв у документах офіц. та особового по­ходже­н­ня. Документи НАФ, що становлять винятк. культурну цін­ність і мають важливе значе­н­ня для формува­н­ня нац. самосві­домості українського народу та ви­значають його внесок у всесвітню культурну спадщину, вважають унікальними. Вони належать державі, однак водночас можуть зберігатися у складі докум. комплексів, що належать територ. громадам, су­бʼєктам господарюва­н­ня недерж. походже­н­ня, реліг. організаціям та обʼ­єд­на­н­ням громадян, приват. власникам.

Літ.: Грімстед П., Боряк Г. Доля скарбів української культури під час Другої світової вій­ни: винище­н­ня архівів, бібліотек, музеїв. К., 1991; Климова К. Документи Національного архівного фонду в музеях України: принципи класифікації та обліку // Студії з архів. справи та документо­знавства. К., 1996. Т. 1; Новохат­ський К. Є. Національні архівні фонди в пост­радянських державах: порівняльний аналіз архівних законів // Арх. України. 2001. № 1–2; Матяш І. Б. Галузева про­грама «Архівна україніка» // Студії з архів. справи та документо­знавства. К., 2008. Т. 16; Надольська В. В. Архівне законодавство Білорусі та України: порівнял. аналіз // Арх. України. 2010. № 3–4; Матяш І. Архіво­знавство: Теор. засади. К., 2017.

І. Б. Матяш

Завантажити статтю