Національний архівний фонд — Енциклопедія Сучасної України

Національний архівний фонд

НАЦІОНА́ЛЬНИЙ АРХІ́ВНИЙ ФОНД (НАФ) – сукупність архівних документів, що відображають історію духовного і матеріального життя українського та інших народів, мають культурну цінність і є надбанням України. Поняття «НАФ» як єдиної цілісної категорії культури і права, складової віт­чизн. і світ. історико-культур. спадщини та інформ. ресурсів сусп-ва запроваджено до наук. і сусп. обігу Законом України «Про Національний архівний фонд і архівні установи» (1993; 2-а ред. – 2001) – першим профіл. законодав. актом, що визначив правові принципи та організац. систему архів. справи в Україні.

Основу НАФ України склала укр. частина Держ. архів. фонду СРСР, що становила сукупність документів, які мали політ., наук., екон., соц. і культурне значення, були держ. власністю та підлягали централізов. обліку та держ. зберіганню. До складу Держ. архів. фонду СРСР входили архівні фонди республік, у пострад. країнах вони стали підґрунтям Архів. фонду (Вірменія, РФ), НАФ (Азербайджан, Білорусь, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Латвія, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан, Україна), Нац. докум. фонду (Литва). У визначенні держ. (нац.) архів. фонду як заг.-нар. спадщини в архів. законодавстві країн пост­рад. простору виявилася тенденція до розуміння архів. документів як нац. культур. спадщини. Поняття «НАФ» закріплено також у законодавстві Болгарії, Польщі, Румунії та ін. країн. Сутність понять «держ. архів. фонд» і «НАФ» у різних країнах із незнач. відмінностями полягає у розумінні їх як сукуп. архів. спадщини країни, маркерами якої є наук., культурне й практ. значення для держави і народу та відповідальність держави за її збереженість. Ще одна складова частина НАФ України – передані на держ. зберігання документи колишніх парт. архівів, де зберігалися документи КП(б)У та ЛКСМУ. На поч. 21 ст. він налічував бл. 55 млн од. зберігання. НАФ є глобальною складно струк­туров. інформ. системою, складовою вітчизн. і світ. культур. спадщини та інформ. ресурсів сусп-ва, що перебуває під охороною держави та признач. для задоволення інформ. потреб сусп-ва і держави, реалізації прав та закон. інтересів кожного громадянина. Це одна з ознак незалежності держави. Внесення документів до НАФ відбувається на підставі експертизи цінності незалежно від їхнього виду, місця та часу створення, виду матеріал. носія інформації, форми власності на них. Поняття «документ НАФ» відрізняється за своїм змістом від поняття «архів. документ» завдяки своєму значенню для держави і сусп-ва. Документ НАФ – архів. документ, що має визнану відповід. експертизою культурну цінність та підлягає держ. обліку і зберіганню. Їх постійно зберігають на тер. України у держ. архів. установах, однак архів. документам може бути надано статус документа НАФ, якщо він зберігається і за межами України. Повернення таких документів має відбуватися згідно з міжнар. договорами, згоду на обов'язковість яких надає ВР України. В інформ. сусп-ві доступ до відповід. документів зарубіж. архівів забезпечують на інформ. рівні з використанням новіт. технологій.

У складі НАФ виокремлюють 3 осн. групи документів: докум. комплекси, утвор. в різні істор. періоди на тер. сучас. України у результаті діяльності органів держ. влади й місц. самоврядування, громад. і реліг. орг-цій, установ, підпр-в усіх форм власності, окремих осіб, що зберігаються на тер. України; документи укр. походження, утвор. за межами України у результаті діяльності представників укр. політ. і труд. еміграції, укр. військ., культ.-осв. і наук. установ, громад. об'єднань та окремих осіб, що передані у влас­ність України чи її громадян у порядку реституції, на підставі дарування або зберігаються за ме­жами України та, відповідно до міжнар. угод, підлягають поверненню в Україну (в оригіналах або копіях); документи іноз. походжен­ня, утвор. на тер. ін. держав, що за різних обставин опинилися в Україні та стали невід'єм. частиною її нац. істор.-культур. спадщини. Відтак НАФ є своєрід. інформ. прообразом сусп.-політ. і культур. життєдіяльності укр. та ін. народів у її істор. ретроспективі, що на фіз. рівні знайшла прояв у документах офіц. та особового по­ходження. Документи НАФ, що становлять винятк. культурну цінність і мають важливе значення для формування нац. самосвідомості укр. народу та визначають його внесок у всесвітню культурну спадщину, вважають унікальними. Вони належать державі, однак водночас можуть зберігатися у складі докум. комплексів, що належать територ. громадам, су­б'єктам господарювання недерж. походження, реліг. орг-ціям та об'єднанням громадян, приват. власникам.

Літ.: Грімстед П., Боряк Г. Доля скарбів української культури під час Другої світової вій­ни: винищення архівів, бібліотек, музеїв. К., 1991; Климова К. Документи Національного архівного фонду в музеях України: принципи класифікації та обліку // Студії з архів. справи та документознавства. К., 1996. Т. 1; Новохат­ський К. Є. Національні архівні фонди в пострадянських державах: порівняльний аналіз архівних законів // Арх. України. 2001. № 1–2; Матяш І. Б. Галузева програма «Архівна україніка» // Студії з архів. справи та документознавства. К., 2008. Т. 16; Надольська В. В. Архівне законодавство Білорусі та України: порівнял. аналіз // Арх. України. 2010. № 3–4; Матяш І. Архівознавство: Теор. засади. К., 2017.

І. Б. Матяш

Статтю оновлено: 2020

Покликання на статтю
І. Б. Матяш . Національний архівний фонд // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2020. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=71046 (дата звернення: 24.10.2021)