Національна культура — Енциклопедія Сучасної України

Національна культура

НАЦІОНА́ЛЬНА КУЛЬТУ́РА – складова світової культури; синтез культур різних соціальних верств і груп суспільства. Поняття «Н. к.» виникло на поч. індустр. епохи у 17–19 ст.; синонімічне поняттю «культура нації» (не існує нації без культури). Н. к. – сукупність властивих певному етносу ду­хов., матеріал., інтелектуал., емоц. ознак, що виявляються в менталітеті, мові, системі культур. цінностей, традиціях, віруван­нях, мист-ві та способі життя. Н. к. формується на основі культури одного чи кількох етносів, тому виділяють моно- та поліетнічну Н. к. Витворення спіл. культур. простору є обов’язковим у процесі націєтворення. Базисом Н. к. є культура етнічна. Вони не тотожні, оскільки існують моно- та поліетнічні нації та держави. Національну самосвідомість обу­мов­лює почуття причетності як до певної етніч. культури, так і до певної Н. к. (напр., у багатонац. державах живуть люди різного етніч. походження – «канад. укра­їнці», «амер. китайці», «франц. араби», «нім. турки»). Існування й розвиток кожної Н. к. характеризується самобутністю і разом з тим наявністю тенденцій до зближення з ін. культурами. Н. к. виявляється у формах духов. життя (літ-ра, художня творчість, релігія тощо), що мають свої особливості, притаманні тій чи ін. нації. Натомість цивілізац. вияви існування соціуму пов’язані з діяльністю, спрямов. на створення матеріал. благ, тех.-технол. процесами і мають уніфіков. характер. Тому поняття «Н. к.» підтверджує нетотожність культури та цивілізації. Н. к. визначає та засвідчує заг. рівень розвитку конкрет. сусп-ва; надаючи самобутності, виступає специфіч. системою норм і цінностей, що відрізняють одне сусп-во від іншого. Загальнолюдське виявляється в національному, самобутньому, а нац. специфіка – конкретне, своєрідне вираження інтернаціонального. У рамках єдиної Н. к. можна розглядати екологічну культуру, політичну культуру, побутову культуру даного етносу, що важливо для розкриття нац. специфіки усіх сфер життя народу. Н. к. виконує інтеграл. функцію, бо є способом синтезу минулого, теперішнього і майбутнього, об’єднання поколінь заради розвитку та реалізації інтере­сів етносу. Н. к. формується під впливом характеру національного певного народу, в ній виявляються світоглядні, етичні, естет., мист., реліг. та соц. аспекти життя нації на кожному істор. етапі її розвитку. Н. к. – це своєрідне яд­ро, навколо якого гуртується нація; вона охоплює низку геогр., психол., госп. чинників, що забезпечують збереження та відтворення нації, сприяють її інтеграції у світ. культуру. Результатом становлення більшості сучас. європ. націй є формування нац. самосвідомості, створення націо­нальної мови та Н. к. Важливими для існування й розвитку Н. к. є традиції та новації, однак надмірне захоплення традиціями породжує консерватизм і застій у розвитку сусп. та культур. життя, проте й нехтування ними або руйнація призводять до нігіліст. ставлення до влас. культури та історії. Новації забезпечують розвиток Н. к., збагачують її матеріал. та духовну складову, долаючи інерцію застарілого, творять сучасні традиції, стають цінністю для сучас. і наступ. поколінь.

Н. к. – безперерв. процес взаємодії традиційного та інноваційного. Виділяють осн. типи Н. к.: скандинав., ро­ман., сінтоїст., азіат., англосакс., сло­в’янський. Конструювання куль­тур. простору нації по­в’я­зане з Н. к. і залежить від її особливостей та рівня розвитку. Н. к. – соц. спадщина людини; усталені фор­ми її діяльності та поведінки, що передаються у поколіннях. Н. к. забезпечує збереження тисячоліт. результатів матеріал. і духов. діяльності певної соц.-етніч. спільноти для її майбутнього. Проблеми утвердження нації та Н. к. по­в’язані з національною ідеєю, що формується в процесі цілеспрямов. діяльності еліти національної, яка відіграє у сусп-ві значущу роль і здатна впливати на розвиток держави, нації, Н. к. Світ. культуру нині усвідомлюють як рівноправ­не співіснування культур усіх народів, побудоване на взаємозбагаченні різних Н. к., при цьому претензії на панування з боку окремої Н. к. неприпустимі. Поняття «Н. к.» вивчали філософи М. Бердяєв, В. Малахов, соціологи М. Пі­рен, А. Ручка, М. Шульга, психологи М. Боришевський, Л. Виготський, П. Гнатенко, етнограф Л. Гумільов.

Літ.: Українська культура: лекції за редакцією Дмитра Антоновича. 1993; Національна культура в сучасній Україні. 1995; Гриценко О. Культурний простір і національна культура: теоретичне осмислення та практичне формування. 2019 (усі – Київ).

О. В. Савченко

Статтю оновлено: 2020

Покликання на статтю
О. В. Савченко . Національна культура // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2020. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=71059 (дата звернення: 25.09.2021)