Національна екомережа — Енциклопедія Сучасної України

Національна екомережа

НАЦІОНА́ЛЬНА ЕКОМЕРЕ́ЖА – система просторово пов’язаних біотопів (ділянок з біоценозами) на місцевому, регіональному чи іншому рівні, що має визначений правовий статус та відновлює природний каркас території. Ідея екомережі пов’язана із підтриманням та відновленням біогеохім. циклів, забезпеченням панміксії, неперервності природ. ділянок території, збереженням (відновленням) еко- та біотопів, з одного боку, та гармонізацією такої діяльності з сусп.-економічною – з іншого. Створення екомережі є втіленням екосистем. підходу в процесі просторово-планувал. діяльності, гол. інструментом екологічно збалансованого розвитку на ландшафтно-екосистем. рівні. Історично сучасна ідея екомережі має європ. коріння. Низка європ. країн визначила перспективи розвитку екомереж правовим чином. Після Всесвіт. саміту в м. Йоганнесбурґ (2002) та 7-ї Конф. Сторін Конвенції про біол. різноманіття (м. Куала-Лумпур, 2004) концептуал. положення про екомережу увійшли до документів світ. екополітики. Осн. засади теорії та практики формування екомережі: здатність природ. систем до саморегуляції, актив. та адаптив. відновлення й розвитку, забезпечення екосистем. функцій. Концепція екомережі оз­начає відмову від охорони природи у вузькому розумінні та заміну її макс. збереженням природ. об’єктів і процесів, а також локалізацію й мінімізацію антропоген. впливу на природу. Вона реалізується у розробленні схем екомереж, адаптованих до конкрет. умов, що враховують пріоритети, пов’язані з біотою, і можуть стати основою для просторово-планувал. діяльності, у формуванні переліків територій та об’єктів екомережі на основі біол., екол., геоботан., зоол. та ландшафт. досліджень. При цьому слід зважати на характеристики природ. цінності ділянок і комплексів та їх потенцій. статус як ключових, відновлюваних, сполучних чи буфер. територій, забезпечуючи просторово-функційну цілісність екомережі. Разом із тим необхідно враховувати і соц.-екон. особливості при забезпеченні впровадження екоімперативу – пріоритетності збереження та відновлення біотич. та ландшафт. компонентів і комплексів. Результатом впровадження концепції екомережі має бути відновлення природ. каркасу території, збереження екосистем. та ландшафт. комплексів і компонентів, втілення ідеології невиснажливого використання природ., зокрема біотич., ресурсів. Важливими актами створення необхідного нормативно-правового підґрунтя формування Н. е. України є прийняття Законів України «Про Червону книгу України» (2002), «Про екологічну мережу України» (2004), введення поняття «екомережа України» до відповід. нормативно-законодав. актів земел., територ.-планувал. законодавства. 2000 прийнято Заг.-держ. програму формування Н. е. на 2000–15, 2004 – розпорядження КМ України «Про схвалення Концепції Загальнодержавної програми збереження біорізноманіття на 2005–2025 роки». З метою збереження природ. комплексів, екосистем, окремих видів флори й фауни, унікал. і типових ландшафтів, формування розгалуженої мережі територій та об’єктів природно-заповід. фонду КМ України 2006 прийняв розпорядження «Про схвалення Концепції Загальнодержавної програми розвитку заповідної справи до 2020 року», відповідно до якого створ. координаційні ради формування екомережі на заг.-держ. та місц. рівнях, розпочато формування Н. е. на нац. та місц. рівнях, укр. складової Всеєвроп. мережі. Розроблено схеми екомереж Дністров. та Поліс. природ. коридорів нац. (біомно-зонал.) рівня.

Літ.: Мовчан Я. І. Екологічна мережа України. Обґрунтування структури та створення // Конвенція про біол. різноманіття. Громадська обізнаність та участь. К., 1997.

Я. І. Мовчан

Статтю оновлено: 2020

Покликання на статтю
Я. І. Мовчан . Національна екомережа // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2020. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=71064 (дата звернення: 17.10.2021)