Національна безпека — Енциклопедія Сучасної України

Національна безпека

НАЦІОНА́ЛЬНА БЕЗПЕ́КА – захищеність національних інтересів від зовнішніх і внутрішніх загроз. У світі не існує єдиного ус­таленого визначення поняття «Н. б.» і виняткового переліку сфер (компонентів), що воно має охоплювати. В академ. й експерт. се­редовищах співіснують різні підходи до трактування терміна «Н. б.» через його складний, багатокомпонент. і міждисциплінар. характер. Згідно із Законом України «Про національну безпеку України» (2018), Н. б. – захищеність держ. суверенітету, територ. цілісності, демократ. конституц. ла­ду та ін. нац. інтере­сів України від реал. та потенц. загроз. Термін «Н. б.», запроваджений у політ. дискурс 1788 одним із «батьків-засн.» амер. демократії А. Гамільтоном, набув широкого вжитку на поч. 20 ст. у результаті осмислення ролі держави у системі сусп. відносин, шляхів забезпечення влади, захисту нац. інтересів. Роз­виток у 2-й пол. 20 ст. теорії міжнародних відносин сприяв активізації наук. дослідж. у сфері Н. б. Поступово розгляд Н. б. вийшов за рамки класич. реаліст. парадигми міжнар. відносин і відбувався також у парадигмі лібералізму, англ. школи, стратег. дослідж., критич. теорії та ін. З часом було виокремлено новий наук. напрям – безпекові дослідження. На рівні офіц. документів поняття «Н. б.» вперше вжито у законі США «National Security Act of 1947» («Про національну безпеку»). У ньому було визначено структуру органів держ. влади, відповідальних за цю сферу, та їхні повноваження, хоча й не подано дефініції самого поняття.

Наприкінці 20 – на поч. 21 ст. концептуал. підходи до забезпечення Н. б., як і саме поняття, зазнали істот. змін. Після 2-ї світ. вій­ни домінував традиц. підхід, згідно з яким осн. роль у забезпеченні Н. б. відводили державі, гол. загрозою вважали зовн. воєнну, ймовірність виникнення міждерж. конфліктів розцінювали як високу, а ключову роль у їхньому розв’я­зан­ні відводили силі. На думку валлій. по­літолога Р.-В. Джон­са, такий підхід був занадто статич. і обмеженим, оскільки у нього не вписувалися події останніх декад 20 ст., зокрема завершення «холодної» вій­ни і розпад СРСР. У рамках традиц. підходу оминали увагою й безпекові наслідки стрім­ких тех­нол. змін (транспорт., енергет., інформ. тощо). Зміна безпекового середовища викликала певну невизначеність і висвітлила більш широкий спектр загроз і небезпек, ніж воєнні. За таких умов популярності набула теорія сек’ю­ри­тизації, запропонована Б. Бузаном, О. Вейвером та ін. представниками копенгаґен. школи. Новий підхід дозволив розширити поняття «Н. б.» і додати до нього, окрім воєнної безпеки, також політичну безпеку, економічну безпеку, соціальну безпеку, екологічну безпеку, хоча автори все ще визнавали ключову роль держави у забезпеченні Н. б. Амер. політолог Р. Ульман підкреслював, що трактування поняття «Н. б.» винятково в контексті протидії військ. загрозам відвертає увагу від небезпек невоєн. характеру та не враховує багатьох аспектів, що стосуються захисту життєво важливих інтересів людини (див. Життєдіяльність населення, Жит­тєдіяльності населення Безпека). У Звіті про людський розвиток ООН 1994 на підставі виснов­ку про неможливість досягнення миру у світі, якщо люди не будуть у безпеці у їхньому повсякден. житті, сформульовано нову наук. концепцію пріоритетності безпеки людини (human security) та її скла­дових – екон., продовол., екол., особистої, політ. безпеки, а також безпеки здоров’я та безпеки спіль­нот. Відтоді в експерт. середовищі виокремилися два осн. підходи до визначення поняття «Н. б.» – широкий і вузький (традицій­ний). Згідно з широким підходом, Н. б. охоплює практично всі сфери сусп. життя, а другий підхід звужує його застосування, насамперед, до воєн. і зовн. компонентів держ. політики та сконцентрований переважно на збереженні держ. суверенітету і територ. цілісності. Альтернативне пояснення відмінностей у трактуванні поняття «Н. б.» ґрунтується на тому, що його можна розглядати через призму захисту нац. інтересів або базисних сусп. цінностей. Такі підходи визначають відмінні засоби, способи, механізми й інструменти держави із забезпечення Н. б.

В Україні загалом переважає ком­плекс. підхід до дослідж. феномену Н. б., що ґрунтується на сис­темі поглядів стосовно балансу інтересів людини, сусп-ва й держави, взаємозв’язку нац. цінностей та інтересів тощо. Так, згідно з Конституцією, людина, її життя і здоров’я, честь та гідність, недоторканність і безпека визнані в Україні найвищою соц. цінністю (стаття 3); забезпечення екол. безпеки є обов’язком держави (стаття 16); захист суверенітету і територ. цілісності України, забезпечення її екон. та інформ. безпеки – найважливіші функції держави та справа усього укр. народу (частина перша статті 17); забезпечення держ. безпеки покладено на відповідні військ. формування та правоохоронні органи держави, орг-ція та порядок дія­льності яких визначено законом (частина третя статті 17); зовн.-­політ. діяльність України спрямов. на забезпечення її нац. інтересів і безпеки (стаття 18). Перспективні напрями розвитку сучас. безпекових дослідж.: визначення сутності, критеріїв і особливостей гібрид. загроз та шляхів протидії їм; імплементація концепту стійкості у сфері Н. б. і формування відповід. систем і механізмів; інтегров. підхід до забезпечення сталого розвитку з урахуванням аспектів безпеки і стійкості; удосконалення методології оцінювання ризиків і загроз та формування систем раннього по­передження тощо. Серед провід. укр. дослідників питань Н. б. – О. Бєлов, В. Горбулін, А. Качинський, О. Корнієвський, О. Литвиненко, С. Пирожков, Г. Ситник.

Літ.: A. Hamilton. Concerning the Militia // The Federalist. 1788, 9 Jan.; B. Buzan. People, State and Fear: The National Securi­ty Problem in International Relations. Cha­pel Hill, 1983; Н. Brown. Thinking about National Security: Defense and Foreign Policy in a Dangerous World. Boulder, 1983; B. Buzan, O. Waever. Security: A New Fra­me­work for Analysis. Boulder, 1998; R. W. Jo­nes. Security, Strategy and Critical Theory. London, 1999; Косевцов В. О. Національна безпека України: теорія, реальність, прогноз. К., 1999; Нижник H. P., Ситник Г. П., Білоус В. Т. Національна безпека України (методологічні аспекти, стан і тенденції розвитку). Ірпінь, 2000; Ситник Г. П., Олуйко В. М., Вавринчук М. П. Національна безпека України: теорія і практика. К., 2007; Горбулін В. П., Литвиненко О. В. Національна безпека: український вимір. К., 2008; P. D. Williams. Security Studies: An Introduction. 2008; Горбулін В. П., Качинський А. Б. Засади національної безпеки України. К., 2009; Литвиненко О. В. Українська національна безпека: стислий нарис // Стратег. пріоритети. 2011. № 2; Шевченко М. М. Системи забезпечення національної безпеки адаптивного та креативного типів: порівняльний аналіз // Інвестиції: практика та досвід. 2015. № 16; Світова гібридна вій­на: український фронт. К., 2017; Смолянюк В. Ф. Системні засади національної безпеки України // Вісн. Нац. юрид. ун-ту. 2018. Т. 2, № 37; Резнікова О. О. Концептуальні засади національної стійкості // Держава і право. 2018. № 81.

О. О. Резнікова

Статтю оновлено: 2020

Покликання на статтю
О. О. Резнікова . Національна безпека // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2020. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=71068 (дата звернення: 17.09.2021)