Народні художні промисли

НАРО́ДНІ ХУДО́ЖНІ ПРО́МИСЛИ В Україні Н. х. п., як складова народного мистецтва, досягли знач. роз­витку в 18–19 ст. До осн. видів Н. х. п. належать вишива­н­ня, гончарство, кераміка, килимарство, лозоплеті­н­ня, ткацтво, різьбярство. Виробляли художні тканини для поши­т­тя одягу, прикраша­н­ня інтерʼєру житла та викори­ста­н­ня у побуті, потреб церкви, вироби зі шкіри, деревʼяний, гончарний і гутний посуд, меблі, знаря­д­дя праці, а також сакрал. предмети (мальовані на дереві та склі хатні ікони, різьблені хрести й натільні хрестики тощо). Засн. на ручній праці Н. х. п. у 2-й пол. 19 ст. не витримували конкуренції фабрич. продукції і почали занепадати. За їх збереже­н­ня й роз­виток ви­ступали губерн. земства, товариства прихильників Н. х. п. та навіть уряд. комісія австр. сейму. Це сприяло їх під­тримці та поширен­ню, так було засн. гончарну школу (1875) та школу деревʼяного промислу (1894) в Коломиї, ткац. навч. школу в Косові (1882; обидва — нині Івано-Фр. обл.), кра­йову школу столярства в Станіславі (нині Івано-Франківськ, 1883), різьбяр.-каменяр. школу в Тернополі (1894) та ін. Окрім приват., коли виготовле­н­ням тих чи ін. виробів за­ймається хтось у родині, або й вся родина, Н. х. п. були поширені у багатьох мона­стир., міських та сільс. майстернях. За багатьма містечками та селами України навічно закріпилася слава ві­домих осередків того чи ін. виду Н. х. п. До найбільших центрів гончарства та кераміки в Україні належать: Опішня, Олешня, Вільхівка, Міські Млини, Нова Водолага, Ізюм, Гнилець, Дибинці, Васильків, Адамівка, Межигірʼя, Бубнівка, Косів, Пістинь, Коломия, Хуст, Берегове. Вишива­н­ня традиційно роз­вивалося на всій тер. України, однак світ. слави набули вироби майст­рів з Решетилівки, Космача, Борщева, Яворова. Майстрами ткац­­тва та килимарства славилися Дігтярі, Богуслав, Кролевець, Косів, Хотин, Клембівка. Різьбярство роз­вивалося у Яворові, Річці, Брустурах, Гутиську. Лозоплеті­н­ням за­ймалися у багатьох селах на Остерщині Черніг. обл., Полтавщині, Сумщині, Буковині та Закарпат­ті. Серед ві­домих осередків: Чернігів, Лохвиця, Мала Пере­щепина, Уза. Кілька видів Н. х. п. успішно роз­вивали у Великих Сорочинцях, Вижниці, Уж­городі, Косові, Решетилівці. У 1920-х pp. в УСРР Н. х. п. організували в ко­оперативи, які у 1960-х pp. реорганізували в держ. ф-ки худож. виробів. У різний час діяли худож.-вироб. обʼ­єд­на­н­ня «Гуцульщина» (Косів), «Він­ничанка», Київське виробничо-художнє обʼєд­на­н­ня ім. Т. Шевченка, «Полтавчанка», «Україна» (Харків), ф-ки «Богуславка» (Київ. обл.), Великосорочинська фабрика художніх виробів ім. Н. Крупської (Миргород. р-н Полтав. обл.), Драчинська художньо-сувенірна фабрика (Сваляв. р-н Закарп. обл.), Івано-Франківська фабрика ім. Р. Люксембурґ, «Кролевецьке художнє ткацтво» (Сум. обл.), Львівська фабрика художніх виробів ім. Лесі Українки, Решетилівська фабрика художніх виробів ім. К. Цеткін (Полтав. обл.), Ужгородська фабрика художніх виробів «Худож­­пром», завод «Художній керамік» (смт Опішня Зіньків. р-ну Полтав. обл.). Вироби Н. х. п. екс­понували на обл., респ., всесоюз. і між­нар. ви­ставках, у музеях (зокрема НМУНДМ, МЕХП, Коломий. музеї нар. мистецтва Гуцульщини та Поку­т­тя), музеях нар. архітектури та побуту в Києві, Львові, Ужгороді, Пере­яславі (Київ. обл.), Чернівцях.

Завантажити статтю