Народний комісаріат внутрішніх справ УРСР — Енциклопедія Сучасної України

Народний комісаріат внутрішніх справ УРСР

НАРО́ДНИЙ КОМІСАРІА́Т ВНУ́ТРІШНІХ СПРАВ УРСР – республіканський орган виконавчої влади. Створ. 29 січня 1919 на базі відділу внутр. справ Тимчас. робітн.-селян. уряду України, що здійснював заг. кер-во орг-цією рад. влади на місцях. Правовий статус наркомату визначено у Тимчас. положенні про орг-цію НКВС УСРР від 17 лютого 1919, згідно з яким комісаріат відав справами внутр. упр. і охорони порядку. Його структуру складали відділи: заг., місц. упр., місц. госп-ва, видавн., статист., іноз., фінанс., запису актів громадян. стану (ЗАГС), Всеукр. наздвич. комісія (див. ВУЧК–ДПУ), упр. справами, колегія НКВС. Кількіс. склад і структуру комісаріату неодноразово змінювали. Першими наркомами внутр. справ були В. Аверін та К. Ворошилов. 23 серпня 1919 НКВС об’єднано з ВУЦВК. У зв’язку з наступом денікін. військ (див. А. Денікін, Денікінщина) 7 вересня 1919 НКВС УСРР ліквідовано разом з ін. рад. установами. У грудні 1919 у складі Все­українського революційного комітету організовано відділ із питань внутр. упр. (голова – Г. Петровський), що складався з інформ.-довідк. та інструктор. підвідділів і статист. частини. Постановою Президії ВУЦВК від 19 лютого 1920 шляхом об’єднання відділу внутр. упр. та упр. уповноважених робітн.-селян. міліції РСФРР створ. НКВС УСРР. На місцях діяли відділи та упр. НКВС губерн. і повіт. виконкомів рад. НКВС спочатку очолював голова РНК УСРР X. Раковський (за сумісн.), від травня 1920 – В. Антонов-Саратовський. Згідно з постановою ВУЦВК від 22 березня 1922, до НКВС УСРР увійшло Держ. політ. упр. (ДПУ), а нарком внутр. справ одночасно був і головою ДПУ. В серпні 1924 органи держ. безпеки виведено зі складу НКВС і підпорядковано РНК УСРР. Правовий статус наркомату визначено Положенням про НКВС УСРР від 12 серпня 1922, після утворення СРСР – Положенням про НКВС УСРР від 20 вересня 1924. Осн. завдання НКВС: кер-во діяльністю місц. органів НКВС і нагляд за правильністю їхньої орг-ції; охорона рев. порядку і сусп. безпеки; регулювання практики виконкомів та ін. органів влади щодо накладання адм. стягнень; нагляд за проведенням спільно з Народним комісаріатом юстиції УРСР виправно-труд. політики і кер-во пенітенціар. системою в УСРР; інспектування та адм. нагляд за комунал. сферою; кер-во ЗАГСами тощо. У структурі наркомату діяли відділи: адм., міліції та розшуку, виправно-труд., інспекції у справах комунал. госп-ва, упр. справами. При ньому функціонували 3 постійні міжвідомчі органи: особова комісія з адм. висилки, центр. відомча комісія у справах т-в і спілок, рада у справах комунал. госп-ва. Місц. органами НКВС були губерн. та окружні адм. упр. (відділи). У р-нах і сільс. місцевості наркомат проводив свої заходи через працівників адм. служби райвиконкомів, сільради та сільс. виконавців. 15 грудня 1930 ЦВК і РНК СРСР з метою посилення спеціалізації в упр. окремими галузями прийняли постанову «О ликвидации наркоматов внутренних дел союзных и автономных республик». В УСРР НКВС ліквідовано постановою ВУЦВК і РНК від 28 грудня 1930, а його функції передано ін. відомствам. Наркомами внутр. справ УСРР у 1921–30 були П. Кін, М. Скрипник, В. Манцев, І. Ніколаєнко, С. Буздалін, В. Балицький. У ході централізації адм.-команд. системи упр. державою у липні 1934 створ. заг.-союз. НКВС СРСР. Відповідно до союз. законодавства, постановою ВУЦВК і РНК УСРР від 11 липня 1934 організовано НКВС УСРР, підпорядк. НКВС СРСР. До його складу увійшли гол. упр. держ. безпеки, робітн.-селян. міліції, прикордон. і внутр. охорони, пожеж. охорони, виправно-труд. таборів та ін. Обл., рай., міські упр. (відділи) НКВС і відділи міліції підпорядковувалися тільки по вертикалі вищому органу НКВС (така лінійна підпорядкованість зберігалася до серед. 1950-х рр.). У 2-й пол. 1930-х рр. союзні й респ. органи НКВС стали інструментом масових репресій. Репресій зазнав і сам апарат НКВС. В УРСР, зокрема, розстріляно бл. 1200 керів. співроб. ДПУ–НКВС, серед них – наркоми внутр. справ В. Балицький, І. Леплевський, О. Успенський, які самі були організаторами масового терору в республіці. 1938–41 НКВС УРСР очолювали А. Кобулов та І. Сєров. Напередодні й під час 2-ї світ. вій­ни органи НКВС УРСР неодноразово реорганізовували. Указом Президії ВР УРСР від 12 березня 1941 на підставі союз. законодавства НКВС УРСР розділено на два наркомати – внутр. справ (НКВС) і держ. безпеки (НКДБ). Наркомом внутр. справ став В. Сергієнко. В умовах воєн. часу на поч. серпня 1941 обидва відомства знову об’єднано в один наркомат – НКВС УРСР. 1941 у зв’яз­ку з нім. окупацією центр. апарат НКВС УРСР передислоковано у м. Сталінград (нині Волгоград), згодом – у м. Енгельс Саратов. обл. (обидва – РФ). У травні 1943 із системи НКВС УРСР знову виокремлено органи держ. безпеки у самост. наркомат – НКДБ УРСР. Після звільнення окупов. тер. УРСР в областях відновлювали роботу обл. упр., у р-нах – райвідділів НКВС. Осн. завдання НКВС УРСР у повоєн. час: боротьба з бандитизмом, дит. безпритульністю, охорона громад. порядку, орг-ція паспорт. системи тощо. 1943–46 наркомат внутр. справ УРСР очолювали В. Рясний і Т. Строкач. 25 березня 1946 указом Президії ВР УРСР НКВС УРСР перетворено на МВС УРСР.

Літ.: Білас І. Г. Репресивно-каральна система в Україні. 1917–1953. Кн. 1–2. К., 1994; Бенько О. П. Державно-правові аспекти політичного терору в Україні (1917–1953). К., 1994; Чисніков В. М. Секретарі, наркоми, міністри внутрішніх справ України. К., 1996; Шаповал Ю., Пристайко В., Золотарьов В. ЧК–ГПУ–НКВД в Україні: особи, факти, документи. К., 1997; Михайленко П. П., Кондратьєв Я. Ю. Історія міліції України в документах і матеріалах. Т. 1–2. К., 1997–99; Білокінь С. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР (1917–1941 рр.). К., 1999; Міністерство внутрішніх справ України: Кер., док. та мат. (1917–2017 рр.): В 8 т. Т. 2–5. К.; Х., 2014–16.

В. М. Чисніков

Статтю оновлено: 2020

Покликання на статтю
В. М. Чисніков . Народний комісаріат внутрішніх справ УРСР // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2020. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=71188 (дата звернення: 20.09.2021)