Народне оповідання

НАРО́ДНЕ ОПОВІД­А́­Н­НЯ — усний прозовий твір про події су­спільно-історичного та побутового життя. Жанр неказк. фольк­лор. прози, по­збавлений фантастики. Персонажі — реальні, дія від­бувається у теперіш. часі, оповід­ач — без­посеред. свідок, очевидець події, роз­повідь ведеться від 1-ї особи. Для Н. о. характерні конкретність, крупний план зображе­н­ня, емоційність викладу, ім­провізація, від­носно стала форма, певна стереотипізація. Матеріал умовно поділяють на дві великі темат. групи — су­спільно-істор. та родин­но-побут. оповіда­н­ня, кожна з яких ділиться на певні цикли. Особливо цін­ним є матеріал, що стосується запороз. козаків та гайдамаків («Запорожці на ярмарку», «Запорожці на ловлі риби», «Гайдамацький скарб»). Взаємини між панами і кріпаками роз­крито в оповіда­н­нях «Жертва панських забав», «Не було кому за сироту за­ступитися». Про чумац. життя йдеться у творах «Чумацька доля», «Пригоди молодого чумака». Левову частку посідають роз­повіді, повʼязані з наймитами та заробітчанами («Як я виходив у люди», «Спогади діда Санька»). До­стат­ньо цікавий цикл оповідань родин­но-побут. життя, що мають пере­важно автобіогр. характер («Архип Никоненко про себе», «Казкар Михайло Фотул про себе»). Ін. твори зображують картини з приват. життя оповід­ача («Про батька і сина», «Як син-вчитель батька наймитом на­звав»). В усній традиції побутують оповіда­н­ня, що роз­кривають важливі новітні су­спільно-істор. події — 1-у світ. вій­ну, боротьбу УСС, Закарп. Україну, особливо періоду ОУН–УПА. Ці остан­ні ще мало фіксовані й досі немає академ. ви­да­н­ня. Особливого значе­н­ня набули оповіда­н­ня про голодомори, в яких від­творено тему колективізації, пограбува­н­ня та руйнацій, різні способи рятува­н­ня та вижива­н­ня людей у над­звичайно склад. ситуаціях, особливо вражає вимира­н­ня людей унаслідок штучно створеного голодомору («Вся Україна знає про цей голод», «Ковток супу», «Найгірше — з голоду вмирати»). У ме­жах теми варіюються мотиви: «людей силою заганяли в колгоспи», «люди падали з голоду на ходу», «діти їли сиру кінську кіру», «чоловік помер під тополею (під тином), на мураві», «возиками транс­портували мертвих» та ін. Предметом зображе­н­ня Н. о. можуть бути як звичайні побут. картини, так і значні сусп. події, що стосуються інтересів громади, регіону, нації. У них простежується тенденція до узагальне­н­ня і типізації, тяжі­н­ня до максимально точної пере­дачі конкрет. фактів.

Завантажити статтю