Нараїв — Енциклопедія Сучасної України

Нараїв

НАРА́ЇВ – село Бережанського району Тернопільської області. У грудні 2019 з Hараїв. (підпорядк. села Дуляби та Шайбівка), Вербів., Курянів. (Павлів), Лапшин. (Гайок), Підвисоц. (Гутисько, Демня), Рекшин. (Двірці, Писарівка, Поточани, Стриганці) й Рогачин. (Волиця) сільс. рад утвор. Нараїв. сільс. об’єднану територіал. громаду (218,1 км2, 6952 особи). Н. знаходиться на р. Нараївка (притока Гнилої Липи, бас. Дністра), побл. межі з Івано-Фр. та Львів. обл., за 15 км від залізнич. ст. Бережани. Пл. села 8,04 км2. За переписом насел. 2001, проживали 1799 осіб; станом на 2018 – 1317 осіб; переважно українці. Є Нараїв. лісництво Бережан. лісомислив. госп-ва. Об’єкти природно-заповід. фонду місц. значення: Гутянський заказник (охороняється від 2005, ботан.); па­м’ятки природи – Витік річки Нараївка, Гутянські джерела (обидві – від 1994, гідрол.); Курянівські феномени (від 1983, геол.); Нараївська бучина (від 1964), Курянівська липа (від 1984), Курянівська бучина, Рогачинський бук (обидві – від 1994), Рогачинський бук лісовий (від 1996), Курянівський модринник (від 2000), урочища Лисиця (від 1994) та Ступник (від 1977; усі – ботан.). Побл. Н. знайдено артефакти доби бронзи. Виявлено па­м’ятки черняхів. та висоц. культур і давньорус. часів. Сучас. Н. був сформований у серед. 20 ст. з двох окремих насел. пунктів: Н.-Місто та Н.-Село. Істор. датою утворення прийнято вважати 1443 – дату першої згадки у писем. джерелах. Тоді навколишні землі належали шляхтичу М. Нарайовському. Тривалий час Н.-Місто мало Маґдебур. право. У 15–18 ст. та 1919–39 – під владою Польщі. До серед. 17 ст. мешканці потерпали від частих нападів татар. загонів. Дехто брав участь у Визв. вій­ні під проводом Б. Хмельницького. Під час інвентаризації 1658 зазначено, що тут була фортеця з 2-ма вежами та 2-ма брамами. Після 1-го поділу Польщі 1772 – у межах кордонів Австрії (від 1867 – Австро-Угорщина). 1854–1940 – у складі Бережан. пов.; 1920–39 – Терноп. воєводства. 1900 мешкали 2307 греко-католиків, 663 римо-католиків і 1006 юдеїв; 1939 – відповідно 3140, 1435 і 805. Зберігся військ. цвинтар часів 1-ї світ. вій­ни. У міжвоєн. період існувала сільс. ґміна Н.-Міс­то. Діяли осередки укр. т-в, зокрема й «Просвіти» та «Сільс. господаря». У вересні 1939 сюди увійшли рад. війська. Від того ж року – у складі Терноп. обл.; від 1940 – Бережан. р-ну. Спочатку було утвор. 2 сільради – Нараївську Першу (хутори, що входили до неї та були ліквідовані, – Запуста, Лани, Чверті) та Нараївську Другу (Станіславчик, Ступняки). Жит. зазнали сталін. репресій. Від липня 1941 до липня 1944 – під нім. окупацією. До серед. 1950-х рр. вело збройну боротьбу підпілля ОУН–УПА. Розвідано значні поклади вапняку (Нараїв. і Підвисоц. родовища) та торфу. У Н. – заг.-осв. школа; Будинок культури, б-ка; амбулаторія заг. практики сімей. медицини. Щорічно відбувається фестиваль повстан. пісні «Чорна вишиванка». Пам’ятка арх-ри місц. значення – муров. церква Воз­движення Чесного Хреста (1830). Є Дім молитви християн віри євангельської. Встановлено погруддя Т. Шевченка, пам’ятники жертвам більшов.-комуніст. режиму, воїнам-землякам, які загинули на фронтах 2-ї світ. вій­ни. Створ. символічні могили Борцям за волю України, на місці загибелі 7-ми чл. ОУН (Дуляби) і 5-ти вояків УПА (Запуст). Серед видат. уродженців – брати графік, скульптор Ізидор і письменник Левко Різники. Тут побував митрополит УГКЦ Андрей Шептицький.

Літ.: Хамар С. Історичний нарис села Вербова. Л., 1998; Рокицький А. Нам пора для України жить: карби трагічної історії села Нараїва. Дрогобич, 2005; Василів О. Мальовничий Рогачин під горою: 1944–2011 рр. Ів.-Ф., 2008; Петрович В. Лапшин: мила історія отчого краю. Т., 2010; Мицько В., Мицько М. Рекшин: Істор.-краєзн. нарис. Т., 2010; Черняк В., Синиця Г., П’ятківський І. Унікальні перлини Тернопільщини. Т., 2014.

Є. Г. Здебський, Г. В. Іваницька


Покликання на статтю
Є. Г. Здебський, Г. В. Іваницька . Нараїв // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2020. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=71304 (дата звернення: 27.09.2021)