Народна архітектура — Енциклопедія Сучасної України

Народна архітектура

НАРО́ДНА АРХІТЕКТУ́РА – творча діяльність майстрів багатьох поколінь, для якої характерні стійкі етнічно обумовлені місцеві традиції в планувально-просторовій побудові поселень та селянських дворів, у спорудженні житлових, громадських, господарських будівель. У Н. а. відображено особливості істор. розвитку етносу в галузі будівництва. Н. а. вважають галуззю архіт. творчості, нар. буд. творчістю, нар. буд-вом, де виявляються багатовік. досвід, традиції, побут і культура народу; вона відзначається поєднанням індивід. творчості з досвідом багатьох поколінь майстрів, які враховували особливості клімату, ландшафту, нар. побуту, естет. смаків певної етніч. групи. Н. а. – комплексна проблема, яку з істор.-етногр. позицій досліджують етнологи (А. Будзан, А. Данилюк, Т. Космина, М. Мандибура, Р. Райнфусс, Р. Радович), із мист. та істор.-архіт. – мистец­твознавці, архітектори (М. Драґан, П. Жолтовський, Г. Логвин, П. Макушенко, І. Могитич, В. Самойлович, С. Таранушенко, В. Чепелик, Я. Тарас, В. Щербаківсь­кий, Д. Щербаківський, П. Юрченко).

Характерні риси Н. а. найбільше притаманні сільс. насел. пунктам. Поселення бувають стаціо­нарними (місто, містечко, село, слобода, хутір, присілок) і тимчасовими (для лісників – лісничівка; для бджолярів – пасіка; для пастухів – полонинне стійбище, лісова кошара). Складовими поселення є сельбище, центр, куток, майдан, базар, вулиця, кладовище, толока та необжиті місця (поле, вигін, пасовисько, полонина, громад. ліс, сінокіс, ставок, дорога, болото, урочище). За планувал. орг-цією розрізняють поселення безсистем., рядової, кругової, вулич., комбінов., скупченої, гніздової форм. Громад.-вироб., культурно-побут., сакрал. споруди, що будували за межами садиб, разом із дворами формували архіт.-ландшафт. образ укр. села. Осн. складовою поселення є садиба: житл., госп. споруди, город, сад, об'єкти благоустрою та озеленення (огорожа, ворота, перелаз, криниця, квітник). Види дворів за планувал.-функціонал. орг-цією: вільні, зім­кнуті, замкнуті, безсистемні, од­но- та дворядні, Г- і П-подібні, периметральні.

Для нар. архіт. спадщини України 19 – поч. 20 ст. характерний поділ на типол. групи традиц. селян. будівель: споруди для зберігання продуктів с.-г. вироб-ва (зерна в снопах – клуня, стодола, гумно; хліба – комора, шпихлір, кліть; кукурудзи в качанах – кіш, кошниця; сіна і соломи – оборіг, сінник; коренеплодів – стебка, пукліт, погріб, пивниця, льох; картоплі – кіпець) та с.-г. обладнання (возів, саней – возівня; інвентаря – шопа, повітка, сарай; дров – дровітня), утримання домаш. тварин, птиці, бджіл (великої рогатої худоби – хлів; коней – стайня, конюшня; свиней – хлівець, куча, саж; овець – кошара; домаш. птиці – курник, пташник; бджіл – вулик); громад. (сільс. та волосна управи; громад. комора, шпихлір; гамазей, крамниця, магазин; корчма, шинок); культурно-побут., освітні, мед. (хата-читальня, нар. дім, школа, шпиталь); вироб. (кузня, вітряний та водяний млини, сукновальня, олійниця чи оліярня, круподерня або крупорушка, стельмашня, тартак, буда, гута); культові (церква, каплиця, дзвіниця) споруди. Кожна з цих будівель має свої архіт.-конструктивні рішення. Особливу увагу архітекторів, етнологів зосереджено на індивід.-самост. буд-ві та традиц.-побут. формі, характеристиці заг. і локал. особливостей нар. житла. Витоки архіт.-буд. традиції укр. житла – у Київ. Русі, окремі ознаки наближають його до житла сх. і зх. слов'ян. Укр. житло має типол. єдність на укр. етніч. тер. та яскраво виражені регіон. ознаки.

В Україні (за В. Самойловичем) у 19 – на поч. 20 ст. існувало 7 найбільш типових планів житла: а) з одним житл. приміщенням – одно- (хата), дво- (хата + сіни), трикамерне (хата + сіни + комора); б) з двома житл. приміщеннями – «хата з хатою», «дві хати підряд», «хата через сіни», «хата на дві половини». Найпоширенішим був триділ. тип хати, двері якої – з пд. сторони. Входили зав­жди у сіни, з одного боку яких була хата («світлиця»), яку іноді перегороджували на хату і т. зв. кімнату, з другого – комора (при потребі її переоснащували на другу хату). Осн. буд. матеріали традиц. Н. а.: дерево, глина, солома, очерет; обмежено використовували камінь. За конструктив. рішенням стіни житл. будівлі споруджували зрубними, каркасними, монолітними, без стелі, із плоскою або склепінчастою стелею; перекривали дахом (стіжковим, накатним, на сохах чи кроквах), покривали соломою, очеретом, гонтом, драницею, колотою дошкою (див. також Дерев'яна архітектура). Будівлі нар. майстрів відзначаються пропорційністю та мас­штабністю (взаємозумовленістю частин і цілої форми), колористич. вирішенням, використанням декор. засобів розпису, різьбленням. Нар. буд-во пов'язане з обрядами, звичаями та повір'ями щодо вибору місця для нової хати, часу для початку та закінчення буд-ва, новосілля з метою забезпечення надійності та міцності нового житла, щоб життя в хаті було щасливим і заможним. Традиція фарбування стін будівель набула поширення на Наддніпрянщині, Поділлі, Слобожанщині, Полтавщині, частково Галичині, Закарпатті, Буковині, в пд. р-нах України (див. Настінний розпис). Декор. різьблення в 19 – на поч. 20 ст. мало місце на Закарпатті, Бойківщині, Гуцульщині, Слобожанщині та Полтавщині, повсюдно наявне у сакрал. буд-ві України. Застосовували орнам.-площинне та орнам.-рельєфне різьблення. На Бойківщині, Гуцульщині, Закарпатті об'ємно-контур. різьбленням оздоблювали стовпці та підкоси галерей, консол. частини балок, крон­штейни. З 2-ї пол. 19 ст. мист. виразності інтер'єру хати надають кахляні печі на Гуцульщині, Полтавщині (див. Кахлі, Кахлярство).

Інтер'єр укр. традиц. хати формували: системи опалення (вогнище, піч, груба, комин, кагла) та освітлення (посвіт із відведенням диму, лампадка, гасова лампа, каганець); покуть, підлога, стіни, стеля, сволок; нерухоме (стаціонарна лава, піл, жердка, божник) та рухоме (стіл, лава, ослін, скриня, колиска, ліжко-лава – бамбетель, канапа, стілець, мисник, хлібна полиця, ложечник, ходун) обладнання; ткані та вишиті вироби. Чільне місце в інтер'єрі мала покуть (куток, в якому розміщували ікони). По діагоналі від неї – велика піч, що виконувала багато функцій (опалювал., приготування їжі, місце для спання, лікувальну). Їй приділено найбільше уваги в архіт.-конструктив. та декор.-мист. вирішеннях. Інтер'єр хати не був сталим, адже залежав від заможності родини, часу доби (вдень служив для домаш. робіт, уночі був спальнею); його змінювали під час храм. та сімейно-побут. свят, в етногр. р-нах України мав свої особливості. Кожна складова інтер'єру укр. хати мала семант. значення в повсякден. та обряд. вжитку, символічне – в обряд.-календар. циклі сільс. родини. Найменш дослідженими в Н. а. є госп.-вироб. споруди, що найбільше зберегли традиції нар. буд-ва, багату нар. буд. термінологію. Особливе місце в Н. а. відведено дерев'яній церкві, збудов. нар. майстрами, що формувала архіт. образ і була осн. маркером укр. села (див. Архітектура сакральна). Більшість учених досліджують питання генези та архіт.-типол. особливості укр. храмів. За принципом побудови сакрал. простору дерев'яні церкви виділяють: одно-, дво-, три- і багатодільні, хрещаті; за конструктив. вирішенням сакрал. просторів та кількістю зрубів: одно-, три-, п'яти- і багатозрубні; за об'ємно-простор. вирішенням дахів і верхів: дахові (безверхі); верхові (одно-, дво-, три-, п'яти-, семи- та дев'ятиверхі); за композиц. принципом побудови сакрал. споруди: зрівноваж. та незрівноваж. композиції. Перекривали зруб дахом (дво- або чотирисхилим, окремим на кожному об'є­мі), верхом із чотири- чи восьмибіч. заломами. Найпоширенішим типом дерев'яного храму в Україні був тризруб. триверхий.

З урахуванням істор.-етногр. р-нів виділяють такі школи нар. храм. буд-ва: бойків., буковин., волин., галиц., гуцул., закарп., лемків., середньонаддніпрян., слобожан., поділ., чернігівська. Кожна школа має свої характерні особливо­сті в планувал. орг-ції та об'ємно-простор. побудові. Найяскравіші здобутки Н. а. дали можливість окреслити укр. етнічну територію. За характером забудови двору, плануванням і конструктив. рішенням житла, особливостями й прийомами ін­тер'єр. та екстер'єр. декор.-худож. оздоблення, видами госп. споруд та їхнім функціонал. рішенням в укр. житлі кін. 19 – поч. 20 ст. етнологи виділяють 5 заг. типів із вираз. ознаками: пн.-укр. (поліс.) із варіантами – зх. (Волинь), центр. (Полісся) і сх. (Чернігівщина – Сіверщина); правобереж. центр.-лісостеповий з варіантами – зх. (галиц.), центр. сх.-поділ. і центр.-дніпров. (київ.); лівобереж. центр.-лісосте­повий з варіантами – полтав. і слобожан.; пд.-укр. степовий з варіантами – дніпров.-дунай., нижньо­дніпров., приазов. і кримським; зх.-укр. (карпат.) із варіантами – бойків., гуцул., лемків., буковин., покут. і закарпатським. Зокрема й за спіл. і сталими регіон. типол. рисами традиц. житла науковці виокремлюють архіт.-етногр. зони України: Полісся (Лівобережне, Правобережне, Волинське, або відповідно – сх., центр., зх.); Карпати (гірські р-ни, заселені трьома етногр. групами українців – гуцулами, бойками, лемками; Закарпаття; Буковина і Покуття); Поділля (сх. і зх.); Слобожанщина (сх., центр. і зх., або сх. Полтавщина); Середня Наддніпрянщина (Правобережна і Лівобережна); Південь України (сх., центр. частина, або Нижня Наддніпрянщина, зх. частина). Н. а. України 18 – поч. 20 ст. мала традиційно стійкі архіт. та декор.-мист. засоби виразності, набуті протягом поколінь. Вони знайшли втілення у формі будівель, їхньому конструктив. рішенні, мист. трактуванні декор. елементів. Н. а., з одного боку, характеризується спільністю архіт.-буд. традицій, а з ін. – багатством архіт.-конструктив. форм і посідає чільне місце в арх-рі народів світу. Кращі зразки Н. а. є предметом збереження і вивчення, твор. джерелом для профес. архітекторів, етнологів, культурологів.

Літ.: Драґан М. Українські деревляні церкви. Л., 1937; Макушенко П. Народная деревянная архитектура Закарпатья (XVIII – нач. XX века). Москва, 1976; Самойлович В. П. Народное архитектурное творчество. К., 1977; Прибєга Л. В. Методика охорони та реставрації па­м'я­ток народного зодчества України. К., 1997; Космина Т. Поселення, садиба, житло // Українці: У 2 кн. Кн. 2. Опішне, 1999; Логвин Г. Культові споруди в Україні // Там само; Тарас Я. Сакральна де­рев'яна архітектура українців Карпат: культурно-традиц. аспект. Л., 2007; Тара­нушенко С. Дерев'яна монументальна архітектура Лівобережної України. Х., 2014; Щербаківський В., Щербаківський Д. Українське мистецтво: У 2 т. з додатками. Х., 2015.

Я. М. Тарас

Статтю оновлено: 2020

Покликання на статтю
Я. М. Тарас . Народна архітектура // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2020. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=71312 (дата звернення: 23.10.2021)