Нав’язливі стани

НАВʼЯ́ЗЛИВІ СТА́НИ — виникне­н­ня і пере­біг всупереч бажан­ню думок, уявлень, побоювань та вчине­н­ня дій, що оцінюються як зайві, не об­умовлені жодною необхідністю. Усві­домле­н­ня їхньої непотрібності й того факту, що вони заважають реалізовувати повсякден­ну діяльність, обме­жують її упередже­н­нями щодо певних намірів, від­чут­тів і необхід. вчинків, призводить до спроб їхнього попередже­н­ня та подола­н­ня, яким протистоїть патол. від­чу­т­тя потреби у цих псих. проявах. Зі­ткне­н­ня сві­домого наміру подолати навʼязливий пере­біг думок, уявлень, дій з мимовіл. потребою в них призводить до тяжкого від­чу­т­тя не­вдоволе­н­ня. Н. с. від­значаються критич. ставле­н­ням до них і усві­домле­н­ням їхньої належ­ності особі, що від­різняє Н. c. від маяч. ідей і псих. автоматизму. Чим менший вік, тим менше виражена боротьба між сві­домим і несві­домим Н. с., однак для дітей характерне від­чу­т­тя полегше­н­ня після викона­н­ня навʼязливих рухів або дій. У дітей і дорослих осіб з ро­зумовою від­сталістю навʼяз­ливі дії можуть бути результатом патол. звичок. Навʼязливі ідеї час­тіше виявляються у під­літк. віці, а навʼязливі рухи й дії за­звичай мають ритуал. характер уповільне­н­ня у на­ближен­ні ймовір. небажаної, заві­домо не­приєм. і потенційно травмат. події, бесіди, за­уваже­н­ня, покара­н­ня. Цими ритуал. діями діти, під­літки і часто дорослі люди від­кладають не­приємні події на­скільки це можливо на майбутнє у надії, що найменше від­термінува­н­ня може допомогти їм не статися. Ритуал. характер на­вʼязливих рухів і дій в умов. формі допомагає звільнитися від на­вʼязливого страху і забезпечити сприятливий пере­біг при­йдеш. дня або значущого для особи мо­менту. Хворобу сумнівів (folie de doute) як одну з форм Н. с. описав франц. психіатр Ж. Ескіроль (1827), а термін «Н. с.» увів до наук. і лікар. ужитку нім. психіатр Р. Крафт-Ебінґ (1868). В Англії на­вʼязливість пере­клали терміном «ob­ses­sion» (обсесія) — навʼяз­лива думка, а в США — «com­pul­sion» (компульсія) — навʼяз­лива дія. Осн. причиною виникне­н­ня Н. с. вважають післядію псих. травм різ­ного ступеня тяжкості: навʼязливі спогади, зокрема образи осіб, які заподіяли псих. шкоду, думки і дії, що від­творюють не­приємну ситуацію. Н. с. легко виникають у тривож., боязких, під­вищено чутливих і відп. людей, але окремі ізольовані від ін. навʼязливості, що не пере­шкоджають повноцін. жит­тєдіяльності, притаман­ні багатьом практично здоровим людям. На­вʼязливі уявле­н­ня мають форму яскравих спогадів не­приєм. події, що включають зорові, звук., дотик. та ін. образи, яких особа не може по­збутись. Навʼязливі думки зʼявляються у ви­гляді сумнівів, побоювань, блюзнір. думок, що по­глиблюють не­впевненість у пра­вильності й завершеності тієї чи ін. дії. Навʼязливі страхи (фобії) від­значаються найбільшою різно­манітністю і трапляються найчастіше, але найважливішою особ­ливістю фобій є їхня кондиційність (від лат. condition — умова), тобто поява лише за певних умов і неможливість прояву поза ними. Навʼязливі дії можуть мати самост. значе­н­ня як засіб протидії фобіям. Роз­поділ Н. с. на навʼязливі уявле­н­ня, думки, страхи і дії є до­статньо умовним, оскільки кожний Н. с. може по­єд­нувати їх в індивідуально сформов. комплексі.

Завантажити статтю