НАДЛЮДИ́НА (нім. Übermensch) — людина, яка в духовному й фізичному від­ношен­ні виходить за межі людського. Уявле­н­ня про Н. укорінені в міфах про «напів­богів» та «героїв». У добу Античності ідею Н. використовували не лише для опису буття правителя, а й мудреця (стоїки). В епоху Від­родже­н­ня Н. почали роз­глядати як генія — особу, що має над­звичайні креативні можливості (роман. Від­родже­н­ня), і пророка — людину, яка глибин­но по­єд­нана з транс­цен­дент­ним своєю вірою (герман. Від­родже­н­ня). Ці тенденції продовжувалися в Й. Гердера, Й. Ґете, нім. класич. філософії, романтизмі. Поня­т­тя «Н.» стало центральним у філософії Ф. Ніцше, який трактував Н. як на­ступну за людиною еволюц. форму. На його думку, Н. від­носиться до людини, як людина до мавпи; сенс людини і людства — у пере­ході до Н. Ф. Ніцше від­мовляє людині в самодо­статності: «Людина є канат, що натягнутий між звіром та надлюдиною». Для нього Н. — це не просто геній чи пророк, вона набуває волю до влади, що транс­­формує її в еволюційно нову істоту. Ідеї ніцшеан. Н. в християн. культурі протистоїть ідея Боголюдини, яка в найбільш послідов. формі була виражена у філос. концепціях В. Солов­йова та М. Бердяєва. У метаантропології поня­т­тя «Н.» означає можливість по­єд­на­н­ня в одній особистості геніальності та героїзму.