Надра
НА́ДРА — земна кора, мантія та ядро Землі або іншого космічного тіла; верхня частина земної кори, що знаходиться під поверхнею суші та дном водоймищ (зокрема й під Світовим океаном) і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та видобування корисних копалин. За Конституцією України (1996), Н. є винятковою власністю народу України і забезпечують матеріал. основу держ. суверенітету. Укр. народ реалізує право власності на Н. через ВР України та місц. ради. На укр. землях виявлено понад 20 тис. родовищ (9,2 тис. пром. значення ) і проявів зі 117 видів мінерал. сировини; серед них — нафта, гази горючі, залізні руди, марганцеві руди, титанові руди, уранові руди, камʼяне вугілля, буре вугілля, сірка, ртуть, каолін, графіт, вогнетривкі глини, різноманітні буд. матеріали, мінеральні води, питна вода та ін. Іноді розрізняють Н. за видом сировини: нафтогазо-, нафто-, газо-, вугле-, рудоносні тощо. Н. надають у користування установам, підприємствам, організаціям, громадянам України, а також іноземцям, особам без громадянства й іноз. юрид. особам для: геол. вивчення, зокрема й дослідно-пром. розроблення родовищ заг.-держ. значення; видобування корис. копалин; будівництва й експлуатації підзем. споруд, що не повʼязані з видобув. пром-стю, напр., споруд для підзем. зберігання нафти, газу й ін. речовин і матеріалів, захоронення шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання стіч. вод; створення геол. тер. та обʼєктів, що мають важливе наук., культурне, санітарно-оздоровче значення (наук. полігони, геол. заповідники, заказники, памʼятки природи, лікув., оздоровчі заклади тощо). Роботи з геол. вивчення Н. підлягають обовʼязковій держ. реєстрації та обліку, що провадить Держ. інформ. геол. фонд України (веде історію від спеціаліз. б-ки, що була створ. 1919 при Укр. геол. комітеті). Умови розпоряджання геол. інформацією визначають відповідні Положення, що розробляють на основі Кодексу України про Н. (1994, з подальшими змінами 2000–20), законодавства про наук.-тех. інформацію та затверджує КМ України. Надрокористування на нац. рівні також регулюють Водний кодекс України (1995), «Гірничий закон України» (1999), Закон України «Про нафту і газ» (2001; усі декілька разів були редаговані) та ін. закони та нормативно-правові акти. Право на користування Н. засвідчує акт про надання гірн. відводу, що складають після отримання у Держ. службі геології і надр України (за погодженням з Мін-вом захисту довкілля та природ. ресурсів України) спец. дозволу (ліцензії), який доводить відповідну кваліфікацію, матеріально-тех. й екон. можливості потенцій. надрокористувача. Землевласники та землекористувачі в межах наданих їм земел. ділянок мають право без ліцензій і гірн. відводу видобувати для своїх госп. і побут. потреб корисні копалини місц. значення, торф (заг. глиб. розроблення до 2 м) і прісні підземні води (до 20 м). Н. надають у постійне або тимчасове користування. Постійним визнається користування Н. без заздалегідь встановленого строку. Тимчас. користування Н. може бути коротко- (до 5 р.) і довгостроковим (до 20 р.). При необхідності строки тимчас. користування Н. можуть бути продовжені. Перебіг терміну користування Н. починається від дня одержання спец. дозволу, якщо в ньому не передбачено інше. Щодо окремих видів надрокористування та користувачів Н. можуть встановлювати певні обмеження, передбачені законодавством України. Іноземцям, особам без громадянства й іноз. юрид. особам Н. у користування та право на перероблення мінерал. сировини надають на конкурс. основі на підставі угод (контрактів). Якщо міжнар. договором України встановлено ін. правила, ніж ті, що є в законодавстві України про Н., то застосовують правила міжнар. договору.
Завантажити статтю
