Найпростіші

НАЙПРОСТІ́ШІ — неоднорідна за походже­н­ням і таксономічним складом група одноклітин­них еукаріотів. Вперше існува­н­ня мікро­скоп. організмів у краплях озерної води виявив нідерланд. натураліст А. ван Левенгук, який виконав їх детальні малюнки та описи (пере­важно війчастих Н.) і 1676 надіслав ці матеріали до Лондон. королів. товариства. 1758 швед. учений К. Лін­ней ви­значив приналежність ві­домих на той час мікро­скоп. істот до класу червів. Термін «Н.» («Protozoa» — від давньогрец. prwœtov — перший, первин­ний, zwœon — жива істота) вперше викори­став 1817 нім. учений Ґ.-А. Ґольдфус для по­значе­н­ня групи дрібних організмів, де поряд з одноклітин­ними були й дрібні багатоклітин­ні тварини, зокрема губки, кишковопорожнин­ні, коловертки і моховатки. Значний вплив на уявле­н­ня про Н. мала клітин­на теорія М. Шлейдена і Т. Шван­на, з урахува­н­ням якої нім. вчений К. фон Зібольд обмежив зміст терміна «Н.» одноклітин. тваринами. 1848 К. фон Зібольд разом з ін. нім. вченим Г.-Ф. Стан­ніусом дав ви­значе­н­ня Н. як «тварин, у яких різні системи органів не мають чіткого роз­діле­н­ня, форма не є сталою, а організація зведена до клітин­ного типу».

Вперше Н. від­окремив від «справжніх» тварин і рослин англ. зоолог і палеонтолог Р. Овен (1859), який на­звав цю групу організмів «Protozoa», хоча до її складу входили і деякі водорості. 1866 нім. природодослідник Е. Гек­кель виділив царство Н. (Protista), до складу якого входили не лише мікро­скоп. «тварини», але і діатомові водорості, міксоміцети та деякі бактерії. Видат. нім. зоолог О. Бючлі, якого вважають творцем протозоології, не ви­знавав виділе­н­ня окремого царства Н. і від­стоював доцільність роз­поділу одноклітин. організмів між царствами тварин і рослин. У 1880-х рр. він створив систему (про­існувала до 1970-х рр.), згідно з якою Н. ви­знані типом, який належить до царства тварин, і поділяється на класи: саркодові (Sarcodina), споровики (Sporozoa), джгутикові (Mastigophora) та інфузорії, або війчасті най­простіші (Ciliopho­ra). У 2-й пол. 19 ст. — 1-й пол. 20 ст. від­булося формува­н­ня протозоології як окремої науки. 1947 у США засн. Між­нар. товариство протозоологів. Пита­н­ня Н. висвітлювали «Journal of Protozoology» (США, 1954), «Acta Protozoologica» (Польща, 1963) та ін. 1961 у Празі від­бувся 1-й Між­нар. кон­грес протозоологів. За­стосува­н­ня електрон. мікро­скопії у протозоол. дослідже­н­нях до­зволило виявити складну і різноплан. будову клітин Н., у звʼяз­ку з цим виникла необхідність пере­гляду їх системи. 1980 Між­нар. товариство протозоологів за­пропонувало систему, у якій Н. роз­глядають як під­царство, що обʼ­єд­нує 7 типів. Накопиче­н­ня даних морфол., фізіол., біо­хім. досліджень загострило про­блему, яка виникла ще під час перших спроб створити заг. систему живих організмів — неможливості чіткого поділу одноклітин­них на гетеротроф. «тварин» і автотроф. «рослин». 1969 амер. учений Р. Віт­тек­кер за­пропонував «систему пʼяти царств», у якій пред­ставлено царство прокаріотів і 4 царства еука­ріотів, серед яких — царство Н. (Protista). Водночас ін. дослідники дотримувалися думки про недоцільність існува­н­ня Н. як єдиного таксона і пропонували поділ Н. на декілька царств (Т. Кавальє-Сміт, С.-Ф. Мон та ін.). На поч. 21 ст. узагальне­н­ня даних і формува­н­ня уявле­н­ня про спорідненість і спільне походже­н­ня різних груп еукаріотів зумовило роз­робле­н­ня альтернатив. класифікації. Група науковців на чолі із С. Едлом від­мовилася від викори­ста­н­ня традиц. таксоном. термінології та створила без­імен­ну рангову систематику, згідно з якою еукаріоти поділяють на 6 кластерів, до кожного з яких входять різні пред­ставники Н.: до 1-го — хоанофлагеляти і мезоміцетозої; 2-го — більшість амеб і деякі амебо-джгутикові; 3-го — поліма­стигіни, евгленозойні та гетеролобозні амеби; 4-го — форамініфери, радіолярії і деякі амеби; 5-го — глаукофіти, одноклітин­ні червоні і зелені водорості; 6-го — інфузорії, дінофлагеляти, споровики, діатомові, гаптофітові і криптофітові водорості, а також деякі зооспорові гриби. Згідно з цією системою, термін «Н.» втратив значе­н­ня офіц. таксона. Водночас є прихильни­ки системи, в якій різні типи Н. роз­поділені по 5-ти царствах. Термін «Н.» широко використовують для по­значе­н­ня еукаріотич. організмів з одноклітин. рівнем організації. Згідно із сучас. уявле­н­нями, в еволюц. плані Н. роз­глядають як пере­хідну групу між прокаріотами та ін. еукаріотами, оскільки у межах цієї групи організмів, вірогідно, від­бувалося становле­н­ня не лише типів живле­н­ня, але й усіх клітин. систем, притаман­них рослинам, тваринам і грибам.

Загалом від­крито бл. 213 тис. видів Н., з яких бл. 100 тис. видів існують нині, а інші ві­домі лише за викопними рештками. Роз­міри пере­важної більшості Н. становлять від декількох мікрометрів до декількох міліметрів, натомість найбільші пред­ставники Н. — мор. глибоководні донні амеби ксенофіофореї можуть своїми псевдоподіями охоплювати пл. діаметром до 20 см. Клітина Н. виконує всі функції, які притаман­ні багатоклітин. організмам: живле­н­ня, диха­н­ня, виділе­н­ня, рух, роз­множе­н­ня, роз­пі­знава­н­ня зовн. по­дразників і реагува­н­ня на них. Клітини Н. можуть бути поодинокими або згрупованими у ланцюги, філаменти, плазмодії, ценобії або колонії. Найбільш спеціалізованими є клітини війчастих Н., які мають складно­структурований війчастий покрив, зокрема спеціаліз. ротовий апарат, інші живляться, отримуючи поживні речовини шляхом абсорбції через мем­брану, з викори­ста­н­ням або без викори­ста­н­ня екзоферментів, або мають органели для фотосинтезу. Пред­ставники багатьох видів Н. здатні утворювати зовн. оболонки, теки, хатинки і черепашки. З кремнієвих скелетів радіолярій, з вапняк. черепашок форамініфер та скелетів ін. Н., які протягом міль­йонів років населяли товщу води океанів, утворилися потужні від­клади вапняк. і кремнієвих порід, зокрема крейда (на 90–98 % складається з решток панцирів коколітофоридів). Бл. 85 % видів Н. — ті, що вільно існують; живуть за умов високих і низьких т-р, від­сутності і присутності кисню, у широкому діапазоні рН, атмо­сфер. тиску, радіації тощо. Ін. види є симбіо­нтами, мутуалістами, коменсалами або паразитами Н., без­хребет. і хребет. тварин. Н. — збудники таких захворювань, як малярія, сонна хвороба, лейшманіоз, токсоплазмоз, трихомо­ніаз, амебіаз та ін. Деякі симбіо­нти, які знаходяться у травному тракті багатьох без­хребет. і хребет. тварин, а також людини, можуть бути не­шкідливими або й незамін­ними для нормал. функціонува­н­ня організму господаря, по­стачаючи біо­логічно активні речовини або здійснюючи кон­троль над потенцій. надмір. роз­множе­н­ням ін. мікроорганізмів, особливо бактерій. Н. в екосистемах є осн. споживачами бактерій і виконують важливу функцію сполучної трофіч. ланки між бактеріями і багатоклітин. організмами.

Завантажити статтю